Постанова

від 24.03.2020 по справі 2-5518/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5518/11

провадження № 61-37416св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанс консалтинг захід ,

заінтересовані особи: Товариство з обмежено відповідальністю Фінансова компанія Довіра та гарантія , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2018 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанс консалтинг захід (далі - ТОВ Фінанс консалтинг захід ) звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчими листами від 25 жовтня 2011 року, виданими Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 2-5518/11.

Заява обґрунтована тим, що 05 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - ПАТ УкрСиббанк ), і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11230005000 (далі - Кредитний договір), за яким банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 157 400 грн. 05 жовтня 2007 року в забезпечення виконання вказаного зобов`язання між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки № 11230005000/1 та № 11230005000/2. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позичальником банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за Кредитним договором. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованість в розмірі 190 989,17 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованість в розмірі 190 989,17 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 25 жовтня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав виконавчі листи, які первісний стягувач - ПАТ УкрСиббанк передало для виконання до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька. 20 квітня 2015 року ПАТ УкрСиббанк і Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та гарантія (далі - ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія ) уклали договір факторингу № 17, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором перейшло до ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія . Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, проведено заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ УкрСиббанк на ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія . 26 травня 2017 року між ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія і ТОВ Фінанс консалтинг захід було укладено договір відступлення права вимоги № 26.05.17-ДГ (далі - Договір відступлення права вимоги), за яким ТОВ Фінанс консалтинг захід набуло права нового кредитора щодо стягнення суми заборгованості за Кредитним договором. Тому ТОВ Фінанс консалтинг захід просило замінити ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія на нього як правонаступника у цьому виконавчому провадженні.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року заяву задоволено. Замінено стягувача ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія на його правонаступника - ТОВ Фінанс консалтинг захід .

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження та припиняється її статус сторони виконавчого провадження. Заміна такої сторони проводиться в установленому законом порядку. Враховуючи відступлення ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія права вимоги за Кредитним договором на користь заявника, суд дійшов висновку, що до ТОВ Фінанс консалтинг захід перейшли права вимоги за цим договором.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2018 року апеляційну скаргу боржника ОСОБА_3 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті справи є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтована тим, що місцевий суд не оцінив умови договорів факторингу та відступлення права вимоги, а суд апеляційної інстанції безпідставно виходив з доведеності й обґрунтованості вимог щодо заміни сторони виконавчого провадження. Апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що актом приймання-передачі права вимоги сторони договору підтвердили виконання всіх умов, які передбачають настання права вимоги у нового кредитора, оскільки наявність цього акта не відміняє необхідності подання до суду доказів про проведення визначених договором про відступлення права вимоги платежів новим кредитором первісному кредитору. Незважаючи на наявність застереження в пунктах 4.2, 4.3 договору відступлення права вимоги, первісний та новий кредитори не повідомляли її про відступлення права вимоги за основним договором. Оскаржувані судові рішення суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 та постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав, а при вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження необхідно було встановити факт перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

14 серпня 2018 року справа № 2-5518/11 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, другою та абзацом 1 частини п`ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Таким чином, виконавче провадження є однією зі стадій судового процесу, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового процесу на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема у правовідносинах, що допускають правонаступництво.

Відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і правонаступництва.

Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

При такій заміні кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження , статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, в тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України Про виконавче провадження , з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з частиною другою статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Судами встановлено, що 05 жовтня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк , назву якого змінено на ПАТ УкрСиббанк , та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 11230005000 за яким банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 157 400 грн. 05 жовтня 2007 року в забезпечення вказаного зобов`язання між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки № 11230005000/1 та № 11230005000/2.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2011 року задоволено позов ПАТ УкрСиббанк до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за Кредитним договором. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованість в розмірі 190 989,17 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованість в розмірі 190 989,17 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

25 жовтня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав виконавчі листи, які ПАТ УкрСиббанк передав для виконання до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька.

20 квітня 2015 року ПАТ УкрСиббанк і ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія уклали договір факторингу № 17 за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором перейшло до ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, проведено заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ УкрСиббанк на ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія .

26 травня 2017 року між ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія і ТОВ Фінанс консалтинг захід було укладено Договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія відступило ТОВ Фінанс консалтинг захід право вимоги щодо стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року № 11230005000.

За пунктами 3.1 і 3.2 Договору відступлення права вимоги в дату підписання цього договору новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору 1 200 000 грн. За порушення новим кредитором обов`язку новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору штраф в сумі 1 000 грн за кожний день прострочення.

У пункті 4.1 Договору відступлення права вимоги передбачено, що право власності на права вимоги, які відступаються за цим договором, вважаються такими, що перейшли від первісного кредитора новому кредитору в день підписання Акта приймання-передачі права вимоги (Додаток 1.2), за умови виконання новим кредитором зобов`язань, передбачених пунктом 3.2 цього договору. Право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав вимог у нового кредитора настає після виконання новим кредитором зобов`язань, передбачених пунктом 3.2 цього договору. Акт приймання-передачі права вимоги, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в Додатку 1.2 до цього договору, є доказом передачі права вимоги. Акт приймання-передачі підписується в день виконання новим кредитором пункту 3.2.

Згідно з пунктом 2 Акта приймання-передачі права вимоги від 26 травня 2017 року первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги, а новий кредитор прийняв права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором. Первісний кредитор та новий кредитор підтвердили, що відступлення прав вимог набуло чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього Акта приймання-передачі, як передбачено у пункті 4.1 договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України Про виконавче провадження .

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні не має права вимоги до боржників щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникла на підставі Кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про перехід права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, оскільки останній не довів, що ним було перераховано суму фінансування на рахунок первісного кредитора за відступлені права вимоги, є безпідставними, тому що за змістом вищенаведеної статті 512 ЦК України передання права вимоги іншій особі здійснюється за правочином. Як правильно встановили суди, на підтвердження вчинення такого правочину ТОВ Фінанс консалтинг захід надало Договір відступлення права вимоги і Акт приймання-передачі права вимоги, зі змісту яких вбачається факт переходу права вимоги за Кредитним договором до ТОВ Фінанс консалтинг захід .

Безпідставними є також аргументи ОСОБА_3 про те, що висновки судів суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 та постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, оскільки обставини, встановлені судами у вищевказаних справах, не є подібними обставинам цієї справи. Так, висновки Верховного Суду України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 стосуються того, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в цій справі та передачі її на новий розгляду була відсутність у Верховного Суду України можливості з`ясувати дійсні обставини справи у зв`язку з тим, що в матеріалах справи не було відомостей про розірвання контракту, за яким у стягувача виникало право вимоги повернення сплачених покупцем за цим контрактом коштів. Натомість, в цій справі вимога про стягнення коштів є дійсною та обумовлена виконанням судового рішення, що набуло законної сили, про стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким було передано новому кредитору ТОВ Фінанс консалтинг захід . Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, стосувалися заміни сторони у виконавчому провадженні за договором факторингу, а не договором про відступлення права вимоги за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року роз`яснила відмінність між договором факторингу та іншими способами відступлення права вимоги. Вказані договори відрізняються як за формою, суб`єктним складом, предметом, так і за їх метою. Так, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а метою договору факторингу - отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. В цій справі було укладено договір відступлення права вимоги шляхом купівлі-продажу боргових зобов`язань, тому цей договір не є договором факторингу. Оскільки у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року були зроблені висновки щодо відмінного від цієї справи предмета позову, то вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що первісний та новий кредитори не повідомляли її про відступлення права вимоги за основним договором, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом вищенаведених статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця заміна не впливає на обов`язок боржника погашати кредит взагалі, зокрема первісному кредитору - у випадку неповідомлення кредитором боржника про передачу права вимоги іншій особі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов