Постанова

від 17.05.2018 по справі 484/3514/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №484/3514/17 17.05.2018

Провадження №22-ц/784/681/18

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.

Із секретарем судового засідання Лептугою С.С.

за участю учасників справи: позивача ОСОБА_1О, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року, ухваленого в приміщенні того ж суду о 10:15 у складі судді Панькова Д.А. по справі (єдиний унікальний номер 484/3514/17, номер провадження 22-ц/784/681/18) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 про розірвання договору оренди,

В С Т А Н О В И Л А :

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 (далі - ТОВ) про розірвання договору оренди. Позов мотивовано тим, що їй на праві власності належать декілька земельних ділянок, наданих їй для ведення товарного сільськогосподарського призначення, які знаходяться в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області: земельна ділянка розміром 3,0347 га з кадастровим номером 4825481800:01:000:0113; земельна ділянка розміром 0,02 га з кадастровим номером 4825481800:01:000:0427; земельна ділянка розміром 0,2558 га з кадастровим номером 4825481800:01:00:0307; земельна ділянка розміром 1,2959 га з кадастровим номером 4825481800:01:000:0150. Свідоцтво про право власності на вказані земельні ділянки їй було видано 05.05.2015 року на заміну державного акту на право власності від 07.10.2004 року.

02.01.2004 року вона з відповідачем уклала договір оренди вказаних земельних ділянок терміном на 5 років. За взаємною згодою орендар сплатив їй орендну плату одразу за цей період наперед. У 2009 році від її імені на підставі виданої нею довіреності один з довірених осіб уклав з відповідачем договір оренди належних їх земельних ділянок, перелічених вище, строком на 50 років. З 2009 року відповідач їй орендну плату не сплачує, чим порушує вимоги договору оренди, тому просила розірвати договір оренди, укладений 10 червня 2009 року (а.с.2)

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21.02.2018 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 100-102).

В апеляційній скарзі позивач, повторюючи доводи позовної заяви, просить рішення суду скасувати та задовольнити позов з тих підстав, що при винесенні рішення судом не враховано, що 600 грн. орендної плати вона отримала у 2016 році за іншу здану відповідачу в оренду земельну ділянку. На її думку, позивач не надав доказів того, що нараховував їй орендну плату у 2009-2017 роках, оскільки не скористався нормами, передбаченими ст. 537 ЦК України (а.с. 106-107).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні скарги.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду прийшла до такого.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення наведеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 02.01.2004 року ОСОБА_1 уклала договір оренди належної їй земельної ділянки площею 4,78 га з ТОВ Агрофірма ОСОБА_3 терміном на 5 років. За взаємною згодою з орендарем він сплатив позивачу орендну плату за цей період. На підставі довіреності від 14.05.2004 року, виданої позивачем, від її імені 10.06.2009 року довірена особа уклала новий договір оренди всіх земельних ділянок площею 4,6 га терміном на 50 років. Пунктом 9 спірного договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю або його уповноваженому представнику готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд входив з того, що позивачем не доведено, що орендна плата за договором оренди землі від 10.06.2009 року не отримана позивачем з вини відповідача. Позивач не надала документальних підтверджень відмови відповідача виплачувати їй орендну плату за землю та не довела існування відкритого на її ім'я банківського рахунку, на яких відповідач, відповідно до умов п. 9 договору оренди міг перерахувати орендну плату.

З висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9 ст. 93 ЗК України також встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.98 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 02.10.2003 року N 1211-IV з наступними змінами).

Відповідно до частини 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.98 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 02.10.2003 року N 1211-IV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 10.06.2009 року) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 10.06.2009 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Сторони визнають, що 10 червня 2009 року між позивачем, від імені якої діяла уповноважена особа ОСОБА_3 відповідно до довіреності від 14.05.2004 року, яка скасована за заявою позивача 25.05.2016 року, та ТОВ в особі директора ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку товарного сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, площа земельної ділянки 4,6 га, в тому числі 4,33 га ріллі, 0,25 га пасовищ, 0,02 га багаторічних насаджень; договір укладено на 49 років (пункти 1, 2).

Пунктом 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 1395,96 грн. Форма розрахунку за договором (грошова або у натуральній формі) окремо щорічно погоджується сторонами в межах розміру плати, визначеного додатком № 1 до договору, шляхом подання орендодавцем на ім'я орендаря письмової заяви. Така заява подається орендодавцем орендарю до 01 вересня року, за який проводиться розрахунок по орендній платі. Якщо протягом року сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі на суму зазначені в абзаці 1 п.9 цього Договору.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалась на те, що відповідач жодного разу, починаючи з 2009 року, орендну плату їй не виплачував.

Перевіряючи цей довід, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Позивачем в судове засідання апеляційного суду надані відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2009-2017 роки, з яких вбачається, що за 2009 - 2013 роки позивачу нараховувались та сплачувались суми за надання майна в оренду (а.с. 125-127).

У четвертому кварталі 2014 році нараховано за надання майна в оренду 2857,26 грн., які не виплачені.

У четвертому кварталі 2015 року нараховано за надання майна в оренду 3164,39 грн., які не виплачені.

У третьому кварталі 2016 року нараховано за надання майна в оренду 745,34 грн., які виплачені та з яких утримано податок 134,16 грн.

У четвертому кварталі 2016 року нараховано за надання майна в оренду 3051,59 грн., які не виплачені.

У четвертому кварталі 2017 року нараховано за надання майна в оренду 3796,93 грн., які не виплачені.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у зазначених відомостях крім даних про нарахування орендної плати, є дані про отримання позивачем від відповідача інших сум, призначення яких за кодом 127 - інші доходи. Так, у 2012 році нараховано та отримано 133,06 грн., 2013 році нараховано та отримано 218,18 грн, у 2014 році нараховано та отримано 132,71 грн., у 2015 році нараховано та отримано 630,54 грн. у 2017 році нараховано та отримано 1368,96 грн. інших доходів.

Представник відповідача не зміг дати ніяких пояснень з приводу виплати вказаних сум.

Пояснення позивача про те, що зазначені суми інші доходи сплачуються відповідачем за фактичне користування наданою їй земельною ділянкою розміром 1,22 га як працівнику соціальної сфери села для ведення особистого селянського господарства підтверджуються рішенням Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 31.01.2002 року, розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації № 74-р від 18.03.2003 року про надання дозволу на складання проектів відведення земельних ділянок громадянам, в т.ч. ОСОБА_1, у власність.

Відомість на виплату грошей від 19.08.2016 року про отримання позивачем 600 грн., на яку послався суд першої інстанції як на доказ отримання орендної плати у 2016 році, не містить даних про те, що це відомість саме на виплату орендної плати (а.с. 84).

Позивач зазначену обставину не визнає, посилаючись на те, що зазначена суму є виплатою за фактичне користування відповідачем земельної ділянки, наданої їй як працівнику соціальної сфери села.

Згідно довідки ТОВ N 44 від 19.02.2018 року, наданою суду першої інстанції, позивачу нараховано у 2015 році 3164,39 грн., з яких отримано податок, на руки 2642,26 грн., які не отримані; у 2016 році нараховано 3796,93 грн., утримано податок, на руки 3056,53 грн., з яких отримано 600,00 грн. 19.08.2016 року, не отримано 2456,53 грн.; у 2017 році нараховано 3796,93 грн., утримано податок, на руки 3056,53 грн. не отримано.

В довідці зазначено посилання на Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом МЮ України від 12.04.2012 року № 578/5 (далі - Перелік), відповідно до якого первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці, квитанції, банківські чекові книжки, наряд на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо) зберігаються протягом трьох років (а.с. 95).

Приймаючи зазначену довідку як належний і допустимий доказ, суд не звернув увагу і не дав оцінку тій обставині, що доказів про знищення документів, що підтверджують виплату позивачу або його представнику орендної плати за 2009-2014 роки, або про передачу їх на зберігання до архівної установи, відповідачем не надано.

Також суд не звернув увагу на те, що відповідно до п. 318 Переліку відомості на виплату грошей зберігаються 3 роки, а в разі відсутності розрахунково-платіжних відомостей (особових рахунків) - 75 років.

Відповідачем не надані докази наявності у нього розрахунково-платіжних відомостей (особових рахунків).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що відповідач не довів, що сплачені у 2016 році 600 грн. є орендною платою, також не довів факту сплати позивачу або її представнику орендної плати протягом 2009-2017 років.

Статтею 96 ЗК України встановлено обов'язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пп. "в" частина 1).

Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Законом України від 12.02.2015 року N 191-VIII, який набрав чинності 05.04.2015 року, у частині другій ст. 21 Закону України "Про оренду землі" слово "форма" замінено словом "умови"

Пунктом 11 договору оренди землі від 10.06.2009 року встановлено, що орендна плата вноситься щорічно до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач в позовній заяві та в апеляційній скарзі, вона неодноразово зверталася до відповідача щодо невиплати їй орендної плати, проте відповідач їй орендну плату не виплачував.

Перевіряючи зазначені доводи відповідача щодо причин невиплати позивачу орендної плати з дотриманням строків, встановлених договором, апеляційний суд виходить з наступного: оскільки внесення орендної плати є грошовим зобов'язанням саме відповідача, саме він має докладати зусиль для його виконання.

Орендодавець, яким є позивач, відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" має лише право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2013 р. у справі N 6-170цс12).

Отже, саме відповідач у справі має доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором оренди з внесення орендної плати або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що він приймав заходи щодо внесення орендної плати за договором оренди щороку до 20 грудня.

Відповідачем не надано доказів про те, що позивач відмовилась прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2009 - 2017 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди, про що позивач обґрунтовано зазначає в апеляційній скарзі.

Зазначене судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про те, що позивач не довела, що орендна плата не отримана з вини відповідача.

Посилання відповідача на те, що позивач не надала доказів її звернення до ТОВ та доказів відмови ТОВ у виплаті орендної плати, не грунтуються на законі, суперечать нормам ст. 526, 532 ЦК України. Факт звернення позивача до відповідача за отриманням орендної плати не є предметом доказування у цій справі.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 537 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання, ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Відповідачем наведені норми закону не виконані.

Враховуючи, що відповідачем не доведена відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання щодо внесення орендної плати у строки, встановлені договором оренди, апеляційний суд вважає, що відповідачем взагалі не доведено внесення орендної плати за 2009 - 2017 роки.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що судом не встановлено порушення відповідачем умов договору оренди, зокрема, щодо внесення орендної плати, є таким, що не відповідає обставинам справи. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті "д" частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до п. 38 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору (постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, від 11.10.2017, № 732/174/17|6-1449цс17).

З наданих позивачем даних про її майновий стан вбачається, що вона є пенсіонером, розмір пенсії складав у 2015- 2017 роках від 1071,74 грн. до 1369,74 грн. Проживає вона разом з чоловіком, який є особою з інвалідністю, розмір його пенсії в зазначені вище роки є ще меншим, ніж позивача - від 949,00 грн. до 1247,00 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що порушення відповідачем умов договору щодо виплати орендної плати є істотним, оскільки позивач внаслідок такого порушення значною мірою позбавлялася того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За такого, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України у зв'язку з ухваленням нового судового рішення слід змінити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати в розмірі 1697,20 грн. (а.с. 1, 105).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Розірвати договір оренди землі, укладений 10 червня 2009 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 , за яким в оренду було передана земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,6 га в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1697,20грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складений 21 травня 2018 року