Постанова

від 16.05.2018 по справі 541/2246/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 541/2246/16-ц

провадження № 61-18545св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство Гарант-2005 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником - ОСОБА_2, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2017 року у складі судді: Куцин В. М., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року у складі суддів: Обідіної О. І., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства (далі - ПСП) Гарант-2005 про стягнення суми боргу по орендній платі, пені та 3% річних.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2012 року за номером № 532320004003271 у Відділі Держземагенства в Миргородському районі зареєстрований договір оренди землі площею 4,53 га, кадастровий номер НОМЕР_1 укладений між позивачем та ПСП Гарант-2005 . Відповідно до пунктів 9 та 11 договору оренди землі відповідач зобов'язаний протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати 5 % від нормативної оцінки земельних ділянок, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, не пізніше 20 грудня кожного року.

В 2012 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 123423,16 грн, а отже розмір орендної плати за умовами договору оренди землі з 2013 року складав 6171,16 грн. Позивач вважав, що розмір орендної плати сторони погодили додатком до договору оренди землі.

Позивач вказував, що відповідачем ПСП Гарант-2005 в порушення умов договору та вимог статті 21 Про оренду землі за користування земельною ділянкою за 2013-2015 роки не доплачено йому орендну плату в сумі 4998,40 грн; пені в сумі 15224,95 грн та 3% річних в сумі 162,50 грн, яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2017 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що оскільки орендарем не порушувались умови договору оренди землі в частині виплати орендної плати.

правовою оцінкою, наданою місцевим судом додатку до договору оренди землі від 21.12.2012 року, який в розумінні положень ст.654 ЦК України та ст.21 Закону України Про оренду землі не може розцінюватись як внесені сторонами зміни до пункту 9 договору оренди землі орендна плата .

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи в повному обсязі не дослідили докази, проігнорували ряд обставин, а саме те, що: сторони про нотаріальне посвідчення договору не домовлялись; з 01 січня 2013 року скасована вимога щодо обов'язкової реєстрації договору; суд не застосував коефіцієнт 1,756; відповідач визнав нормативну оцінку в розмірі 123423,16 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 липня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК ця справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого 01 жовтня 2004 року, належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 4,53 га, що розташована на території Вовнянської сільської ради Миргородського району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

21 грудня 2012 року у відділі Держземагенства в Миргородському районі був зареєстрований договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП Гарант-2005 (орендар), про що у державному реєстрі вчинено записи за № 532320004003271 від 21 грудня 2012 року.

Суди встановили, що в договорі оренди земельної ділянки сторони визначили щорічну орендну плату в сумі 3 514,33 грн., яка становить 5% від нормативної грошової оцінки земельного паю. Орендарем протягом 2013-2015 років орендна плата виплачувалася в більшому розмірі ніж передбачено умовами договору: в 2013 році - 6171,16 грн; в 2014 році - 6171,16 грн; в 2015 році - 7708,16 грн.

Суди встановили, що відповідно до пункту 36 договору оренди землі, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Додаток до договору оренди землі № 532320004003271 від 21 грудня 2012 року, в якому вказано, що нормативно грошова оцінка земельного паю з 01 січня 2012 року становить 123 423,16 грн, і орендна плата вноситься орендарем в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельного паю щорічно на суму 6171,16 грн в грошовому виразі, підписаний лише ПСП Гарант-2005 та не підписаний орендодавцем.

Згідно статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тлумачення статей 638, 651, 653, 654 ЦК України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов'язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов'язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що сторони не внесли зміни до договору оренди земельної ділянки в належній формі, що передбачена пунктом 36 договору, оскільки додаток до договору оренди землі № 532320004003271 від 21 грудня 2012 року підписаний тільки орендарем, права та інтереси позивача (орендодавця) порушені не були, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.М. Коротун

В. І. Крат