Рішення

від 10.05.2018 по справі 910/1656/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2018Справа № 910/1656/18

За позовом Комунального підприємства Київський метрополітен (м. Київ)

До Київського комунального виробничого підприємства Міськпаливо (м. Київ)

Про стягнення 2 077 917,81 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кравченко Т.В.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського комунального виробничого підприємства "Міськпаливо" про стягнення 2077917,81 грн., з яких: 2000000,00 грн. основного боргу, 72000,00 грн. штрафу, 5917,81 грн. 3% річних.

Крім вказаного позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 31168,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов Договору № 119-Упр-17 від 03.03.17. про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.18. відкрито провадження у справі № 910/1656/18, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 20.03.18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.18. відкладено підготовче засідання на 24.04.18.

В судовому засіданні 20.04.18. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/1656/18 до судового розгляду по суті на 10.05.18.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 10.05.18. судом було заслухано вступне слово позивача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.05.18. явку свого повноважного представника не забезпечив, однак 10.05.18. подав клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Суд наголошує відповідачу на тому, що 20.04.18. судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Окрім вказаного, відповідачем до клопотання не подано доказів в підтвердження викладених в ньому обставин.

З огляду на вказане суд відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення підготовчого провадження.

Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 10.05.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.17. між позивачем (далі - Позикодавець) та відповідачем (далі - Позичальник) було укладено Договір № 119-Упр-17 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Позикодавець передає у користування Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному в п. 2.1 Договору (далі - поворотна фінансова допомога), а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 2 000 000,00 грн. без ПДВ (п. 2.1 Договору) протягом 10 банківських днів з дати підписання Договору (п. 2.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.1 та визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.17.

У відповідності до платіжного доручення № 2391 від 10.03.17. позивач перерахував на рахунок відповідача 2 000 000,00 грн. за Договором з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги зг. дог. № 119-Упр-17 від 03.03.2017. без ПДВ. Тендеру не підлягає .

Відповідно до п. 2.5 Договору позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу на строк до 31.12.17.

Згідно з п. 2.7 Договору Позичальник повертає поворотну фінансову допомогу в розмірі, передбаченому п. 2.1 Договору Позикодавцю на його поточний рахунок не пізніше строку, вказаного в п. 2.5 Договору.

Проте відповідач всупереч умов Договору та вимогам діючого законодавства надані грошові кошти у встановлений строк не повернув, з огляду на що позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою Договір є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не погасив наявну заборгованість зі сплати основного боргу (повернення поворотної фінансової допомоги за Договором), строк оплати є таким, що настав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті 2 000 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги не виконав, вказану суму станом на час прийняття судового рішення не погасив, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 3.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 72 000,00 грн. штрафу.

Відповідно до п. 3.2 Договору, за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день затримки повернення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, судом встановлено, що в п. 3.2 Договору встановлено сплату відповідачем саме пені, а не штрафу, за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами. (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

При цьому у відповідності до Преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Судом здійснено перерахунок пред'явленої до стягнення пені з врахуванням викладеного вище і встановлено, що її розмір становить 59 013,70 грн., пеню в сумі 12 986,30 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Крім вказаного, позивачем пред'явлено до стягнення 5917,81 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перерахунок 3% річних і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5 917,81 грн. 3% річних, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на наведене та приписи ст. 129 ГПК України враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, ч. 9 ст. 165, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського комунального виробничого підприємства "Міськпаливо" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, б. 15/1-Б; ідентифікаційний код 01879448) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) 2 000 000 (два мільйони) грн. 00 коп. поворотної фінансової допомоги, 5 917 (п'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 81 коп. 3% річних, 59 013 (п'ятдесят дев'ять тисяч тринадцять) грн. 70 коп. неустойки, 30 973 (тридцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн. 97 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.05.18.

Суддя Т.М. Ващенко