Рішення

від 10.05.2018 по справі 820/1787/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 травня 2018 р. № 820/1787/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В., за участі секретаря судового засідання Пройдак С.М.,

у присутності

представника відповідача Кудіна В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТОВ " Квадр Оіл Трейд" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 00000111405 від 28.02.2018 року, № 00000121405 від 28.02.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство не погоджується з висновками, викладеними в актах перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу грошових зобов'язань по опдаткам, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту сум за господарськими відносинами з контрагентами та формування витрат. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його використання, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Ухвалою від 19.03.2018 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання 10.05.2018 року з урахуванням положень ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті.

Представник відповідача, у судовому засіданні, проти позову заперечувала, посилаючись на те, що податковий орган отримав від інших податкових органів інформацію, яка свідчила про можливе вчинення платником податкових правопорушень, за результатами перевірки встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 29.11.2017 року по 05.12.2017 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з01.01.2016 року по 14.08.2017 року про що складено акт від 14.12.2017 року № 24608/20-40-14-05-19/33709542.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за результатами розгляду яких з 29.01.2018 року проведено документальну позапланову перевірку підприємства з питань, викладених в запереченнях до акту перевірки від 14.12.2017 року № 24608/20-40-14-05-19/33709542.

За результатами перевірки складено акт від 09.02.2018 року № 497/20-40-14-05-19/33709542, яким зафіксовані в тому числі порушення вимог п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.п.5,7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 Дохід , п.3.10 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Мінфіну від 28.03.2013 року № 433, п.п.44.1,44.2 ст.44 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 135020,00 грн.; п.п.185.1. ст.185, п.198.1.-198.2 ст.198 ПКУ країни, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість у сумі 186320,00 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 28.02.2018 року

№ 0000011405, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 168775.00 грн., в тому числі основний платіж 135020,00 грн., штрафні санкції 33755,00 грн.;

№ 00000121405, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 186320,00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Положеннями п.п.198.1-198.2 ст.198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ Трейдинг-С укладено договір купівлі продажу від 01.03.2016 року № 01/03-16П, відповідно до якого позивачем придбано паливно-мастильні матеріали, транспортування придбаних ТМЦ здійснюється за рахунок продавця (п..1.1., 2.1.2 Договору)-а.с.74

Відвантаження товару здійснено на підставі видаткової накладної РН-21-03/16 від 21.03.2016 року (а.с.75). На виконання вимог ст.201 ПК України позивачеві виписана податкова накладна від 21.03.2018 року № 28.

Транспортування паливно-мастильних матеріалів, придбаних за договором від 01.03.2016 року № 01/03-16П здійснено ФОП ОСОБА_2 на підставі товарно-транспортних накладних (а.с.78-83)

В подальшому придбані паливно-мастильні матеріали частково реалізовані ТОВ СВП Картамиш на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2016 року №24, видаткової накладної РН-0000053 від 25.04.2016 року; транспортування товару підтверджується ТТН №К-2, К-1 від 25.04.2016 року (а.с.16-118)

На підтвердження оплати за придбаними та реалізованими паливно-мастильними матеріалами позивачем надано суду відомості аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками (а.с.162-163), акт взаємозаліку від 30.04.2016 року (а.с.181)

Зберігання придбаних у ТОВ Трейдинг-С паливно-мастильних матеріалів здійснено на об'єктах, які належать вказаному підприємству на підставі договору відповідального зберігання 21-ВЗ від 21.03.2016 року, передача товару підтверджується актами приймання-передачі (а.с.87-92) та на об'єктах , які належать МЧП Техсервіс , на підставі договору зберігання № 1 від 05.01.2016 року, передача паливо - мастильних матеріалів здійснено на підставі відповідних актів приймання -передачі (а.с.100-109).

Факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами не заперечується, а тому судом окремо не досліджується. Отже, матеріалами справи підтверджено, що правочин укладений між позивачем та його контрагентом виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.

Оцінивши зазначений правочин за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що він укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, його предметом не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Отже, договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Крім того, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник податкового органу послалася на податкові інформації, складений податковим органом на обліку в якому перебуває контрагент позивача, відповідно до якого вказане підприємство не має відповідних потужностей для реального здійснення господарських операцій та відповідно реалізує ТМЦ відмінні за номенклатурою товару, реалізованому позивачеві (а.с.183-209)

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З цього приводу суд відмічає, що в силу закону, отримання контролюючим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація щодо контрагентів не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачами не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п.36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо податкового повідомлення рішення №00000111405 від 28.02.2018 року, то суд зазначає, що відповідно до положень п.44.1., 44.2 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до положень пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

За змістом пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290, з метою здійснення бухгалтерського обліку дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відноситься до загального доходу підприємства.

Оскільки, судовим розглядом встановлено реальність господарської операції позивача щодо придбання паливно-мастильних матеріалів, то суд не знаходить підстав для визнання обґрунтованим висновку податкового органу про завищення доході від продажу бензину ТОВ СВП Картамиш .

Відповідно до ст.ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення від 28.02.2018 року №00000111405 та № 00000121405

Стягнути на користь ТОВ " Квадр Оіл Трейд" (смт. Нова Водолага, вул. Харківська, 142, індекс 63200, код ЄДРПОУ 33709542) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул.. Пушкінська,46, код ЄДРПОУ39599108) судовий збір у розмірі 5342 (п'ять тисяч триста сорок дві ) грн. 00 коп.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У повному обсязі рішення виготовлено 21.05.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.