Постанова

від 18.05.2018 по справі п/811/1508/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2018 року

Київ

справа №П/811/1508/16

адміністративне провадження №К/9901/39396/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р .Ф .,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ультима

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Юрко І.В.. судді - Білак С.В., Гімон М.М.)

у справі №П/811/1508/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ультима

до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року позивач звернувся в Кіровоградський окружний адміністративний суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.06.2016 №0000321402 та від 26.10.2016 №0000671402.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 26.10.2016р. №0000671402, яким ТОВ "Ультима" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 86 171,00 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 09.06.2016р. №0000321402, яким ТОВ "Ультима" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 463 406,00 грн. (з них за основним платежем - 308 937,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 154 469,00 грн.);

- присуджено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультима" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 8243,65 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи первинні документи в сукупності з іншими доказами підтверджують реальний характер господарських операцій ТОВ Ультима з контрагентами ТОВ Резерв Центр , ТОВ РЗХ Лімітед .

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області задоволено, постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ультима до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що податковим органом в повній мірі доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції , позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не містить жодних посилань на докази, надані контролюючим органом в підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а також жодних доводів нереальності (безтоварності) господарських операцій, укладених між ТОВ Ультима та ТОВ Резерв Центр , ТОВ РЗХ Лімітед .

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

27 червня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке .

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ультима" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Резерв Центр" за березень 2015 року, що відображені в податковій декларації з ПДВ за березень, травень 2015 року, що відображені в податковій декларації з ПДВ за травень 2015 року ТОВ "РЗХ Лімітед", що відображені в податковій декларації з ПДВ за травень 2015 року та з питань правильності нарахування податку на прибуток при відображенні обсягів зазначених взаємовідносин в декларації з податку на прибуток за 2015 рік.

За результатами перевірки складено акт від 30.05.2016 №27/11-23-14-02/39368611 (том 1 а.с. 13- 31).

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено фінансовий результат до оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 278 043,00 грн.;

п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, ТОВ "Ультима" заниження податку на додану вартість на загальну суму 308 937,00 грн. (за березень 2015 року - 65000,00 грн.; за травень 2015 року - 243 937,00 грн.).

На підстав акта, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

від 09.06.2016 №0000321402, яким ТОВ "Ультима" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 463 406,00 грн. (з них за основним платежем - 308 937,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 154 469,00 грн.);

від 26.10.2016 №0000671402, яким ТОВ "Ультима" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 86 171,00 грн.

Податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ Резерв Центр , ТОВ РЗХ Лімітед за перевіряємий період.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Підпунктом 1 пункту 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Наявні в матеріалах справи докази та первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як договори, податкові накладні, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, обороти рахунку, ліцензії, тощо містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з ТОВ Резерв Центр , ТОВ РЗХ Лімітед сформовано безпідставно за господарськими операціями, які фактично не виконувались.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ультима - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року- скасувати.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає .

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова