Рішення

від 23.05.2018 по справі 826/5815/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2018 року № 826/5815/17

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2017 року № 0001941401 та від 30 грудня 2016 року № 0006891401, № 0006901401.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту перевірки є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Господарській операції з контрагентами були реальними та підтверджуються відповідними первинними документами, та з цих підстав вважає, що податкові повідомлення-рішення, які винесено на підставі неправомірних висновків акту перевірки, підлягають скасуванню.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/5815/17 (далі - справа) , яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про проведення документальної планової виїзної перевірки від 04 листопада 2016 року № 6961, відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02 грудня 2013 року по 30 вересня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 02 грудня 2013 року по 30 вересня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт від 16 грудня 2016 року № 385/26-15-14-01-01/39002314.

З акту вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) підпункту 135.5.4 пункту 135.5. статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на протязі 2014 року), пунктів 44.1, 44.2 статті 44, статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на 4 016 587,00 гривень, у тому числі по періодах:

2014 рік - 90 302,00 гривень;

2015 рік - 1 792 691,00 гривень;

І квартал 2016 року - 80 422,00 гривень;

Півріччя 2016 року - 857 485,00 гривень (ІІ квартал 2016 року - 777 063,00 гривень);

ІІІ квартал 2016 року - 1 133 594,00 гривень ( ІІІ квартал 2016 року - 276 109,00 гривень);

2) підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне подання податкової звітності з податку на прибуток підприємства за звітний період ІІІ квартал 2016 року;

3) пунктів 198.1, 198,6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4 342 057,00 гривень у тому числі по періодах:

серпень 2014 року у сумі 16 678,00 гривень;

вересень 2014 року у сумі 190 224,00 гривень;

жовтень 2014 року у сумі 243 773,00 гривень;

листопад 2014 року у сумі 181 556,00 гривень;

грудень 2014 року у сумі 510 204,00 гривень;

січень 2015 року у сумі 217 395,00 гривень;

лютий 2015 року у сумі 67 424,00 гривень;

березень 2015 року у сумі 248 584,00 гривень;

квітень 2015 року у сумі 92 453,00 гривень;

травень 2015 року у сумі 89 308,00 гривень;

червень 2015 року у сумі 193 670,00 гривень;

липень 2015 року у сумі 607 653,00 гривень;

серпень 2015 року у сумі 131 479,00 гривень;

січень 2016 року у сумі 30 301,00 гривень;

лютий 2016 року у сумі 151 161,00 гривень;

березень 2016 року у сумі 694,00 гривень;

квітень 2016 року у сумі 404 754,00 гривень;

травень 2016 року у сумі 426 579,00 гривень;

червень 2016 року у сумі 160 619,00 гривень;

липень 2016 року у сумі 144 797,00 гривень;

серпень 2015 року у сумі 80 887,00 гривень;

вересень 2015 року у сумі 157 864,00 гривень;

та завищення задекларованого від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що переноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, ряд 20.2 Декларації за грудень 2014 року у сумі 69010,00 гривень та суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, ряд 21 Декларації за вересень 2016 року у сумі 92 504,00 гривень;

4) пункту 46.1 статті 46, підпункту 47.1.1 пункту 47.1 статті 47, статті 51, підпункту 176.2. б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пунктів 1.2, 3.3 наказу Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма N1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , щодо подання недостовірних відомостей про отримувача доходів у звітах за І, ІІ, ІІІ, IV квартал 2015 року, І квартал 2016 року; несвоєчасне подання звіту за формою 1-ДФ за ІІ квартал 2016 року та не відображення у звітах за І, ІІ, ІІІ, IV квартал 2015 року, І, ІІ, ІІІ квартал 2016 року доходів фізичних осіб - СПД.

5) пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464- VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (зі змінами та доповненнями), в результаті чого несвоєчасно подано звіти по єдиному внеску за березень 2015 року, червень 2016 року.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, 30 грудня 2016 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0006881401, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 016 587,00 гривень та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 556 999,00 гривень;

№ 0006891401, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 342 057,00 гривень та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 085 514,00 гривень;

№ 0006901401, відповідно до якого зменшено від'ємне значення з ПДВ на суму 161 514,00 гривень.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24 березня 2017 року № 5944/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 30 грудня 2016 року № 0006881401 в частині донарахувань по операціях за період 2015-2016 роки, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником на користь ТОВ Плодресурс , ТОВ Тровлод , ТОВ Нокс-2 та не встановлено наявності дебіторської заборгованості за період 2015-2016 роки і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 30 грудня 2016 року № 0006891401, № 0006901401 залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко - частково задоволено.

На підставі зазначеного рішення Державною фіскальною службою України винесено 28 березня 2017 року податкове повідомлення-рішення № 0001941401 про збільшення податку на прибуток у сумі 1 710 841,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 428 730,00 гривень.

Позивач не погоджується з висновками Акту перевірки, вважаючи рішення контролюючого органу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, тому звертається до суду з метою їх скасування та відновлення порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України).

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Згідно зі статтею 134 ПК України, об'єктом оподаткування є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Підпунктом 135.5. 4 пункту 135.5 статті 135 ПК України визначено, що інші доходи включають, зокрема:

вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 201.11 статі 201 ПК України.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року № 10.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та в реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до вимог пункту 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З акту перевірки вбачається, що порушення вимог податкового законодавства зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко відбулось внаслідок взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Стрілець (договір поставки овочів та фруктів від 01 вересня 2014 року № 0109-1), Товариством з обмеженою відповідальністю Плодресурс (договір поставки овочів та фруктів від 01 серпня 2014 року № 1-8), Товариством з обмеженою відповідальністю Тровлод (договір поставки овочів та фруктів від 10 липня 2015 року № 3), товариством з обмеженою відповідальністю Нокс-2 (договір поставки овочів та фруктів від 06 липня 2015 року № 6/7 та договір на поставку гофроящиків та інших пакувальних матеріалів від 24 лютого 2014 року № 24-02).

З письмових заперечень відповідача вбачається, що на виконання умов зазначених договорів позивачем виписано видаткові та податкові накладні:

ТОВ Стрілець з номенклатурою товару - фрукти й овочі в асортименті на загальну вартість 3 145 860,00 гривень у тому числі й ПДВ 524 310,00 гривень;

ТОВ Плодресурс з номенклатурою товару - фрукти й овочі в асортименті на загальну вартість 13 840 359,78 гривень у тому числі й ПДВ 2 306 726,63 гривень;

ТОВ Троволд з номенклатурою товару - фрукти й овочі в асортименті на загальну вартість 1 240 860,48 гривень у тому числі й ПДВ 206 810,08 гривень;

ТОВ Нокс-2 з номенклатурою товару - фрукти й овочі в асортименті на загальну вартість 8 032 709,40 гривень у тому числі й ПДВ 1 338 784,90 гривень та гофроящики на загальну вартість 517 451,04 гривень у тому числі ПДВ 431 209,20 гривень.

Відповідно до наданих для перевірки документів транспортування товару здійснювалось на умовах самовивозу , ТОВ ТД Фрутко транспортував товар власним автотранспортом, що підтверджується реєстром товарно-транспортних накладних, який додано до першого примірника акту перевірки).

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формах.

Станом на 30 вересня 20156 року дебіторська та кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ Стрілець та ТОВ Плодресурс відсутня.

Однак, по взаємовідносинах з ТОВ Тровлод рахується кредиторська заборгованість на суму 486 835,60 гривень та ТОВ Нокс-2 рахується кредиторська заборгованість на суму 2 960 601,82 гривень.

Перевіркою встановлено, що зазначені товариства не могли поставляти овочі та фрукти на адресу позивача, за наявності таких обставин:

відсутність відповідних витрат, пов'язаних з вирощуванням с/г продукції, відсутній обсяг її виробництва та, відповідно, реалізації;

відсутність фізичних осіб, що виконують роботи (надають послуги) за договорами, відсутність інформації про залучення інших суб'єктів до виконання с/г робіт, є фактором, що свідчить про недостатню кількість працівників, які могли б здійснювати весь комплекс сільськогосподарських робіт, необхідних для вирощування с/г продукції (зокрема сої, кукурудзи, тощо) в такій великій кількості;

відсутність матеріально-технічної бази, основних засобів, техніки, які необхідні для ведення господарської діяльності підприємства в сфері сільського господарства;

маніпуляція різними формами звітності, а саме: у різних формах звітності (як статистичної: форм № 29-сг, № 4-ск, так і податкової: податкова декларація з фіксованого сільськогосподарського податку) ТОВ Стрілець відображало показники площі земельних ділянок, нібито використаних при здійсненні сільськогосподарської діяльності (які відмінні один від одного у формах звітності), тобто не правдиві дані.

Як свідчать матеріали справи, на підставі ухвали від 19 жовтня 2015 року у справі № 668/12705/15-к слідчого судді Суворовського районного суду міста Херсона, за розглядом клопотання старшого слідчого СУ ФР ГУ ДФС у Херсонській області по кримінальному провадженню № 32015230000000124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 191, частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 212 КК України проведено позапланову документальну перевірку ТОВ Стрілець з питань дотримання вимог податкового законодавства за 2014-2015 роки, якою встановлено, що згідно з ІС Податковий блок існують розбіжності між податковими зобов'язаннями по ТОВ Стрілець та податковим кредитом ТОВ ТД Фрутко на суму 6 588,00 гривень. При здійсненні аналізу реєстру податкових накладних ТОВ Стрілець встановлено, що підприємство безпідставно формувало податкові зобов'язання щодо продажу с/г продукції (сої, кукурудзи, соняшнику. Ріпаку, пшениці, ячменю, коріандру, насіння гарбуза, жита та іншої продукції), нібито вирощену власними силами, контрагентам покупця, зокрема і ТОВ ТД Фрутко невідомого товару на суму 1 443 072,88 гривень. Перевіркою встановлено відсутність підтверджуючих документів по вирощуванню або придбанню у ТОВ Стрілець с/г продукції, що свідчить, що фактично операція з постачання с/г продукції на адресу позивача не відбувалась. Перевіркою зроблено висновок, що ТОВ Стрілець не здійснювало придбання та/або вирощування і продаж с/г продукції у 2014-2015 роках.

У акті перевірки зазначено, що основними постачальниками ТОВ Плодресурс були ПП Бая , ТОВ МАРА-КАС , ТОВ ЗЕНИТ-Н . Однак, згідно з аналізом бази даних Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання товару (овочів та фруктів) від контрагентів-постачальників на адресу ТОВ МАРА-КАС та ТОВ ЗЕНИТ-Н встановлено підміну та пересорт товару. Податкові накладні, виписані ПП Бая на адресу ТОВ Плодресурс у вересні-листопаді 2014 року не зареєстровано в ЄРПН, тому не можливо дослідити номенклатуру товарів (робіт, послуг) реалізованим ТОВ Плодресурс .

Зазначено, що за результатами проведеного аналізу та здійснених заходів неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операції ТОВ МАРА-КАС з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ ЛОТО-С за липень-серпень 2015 року та контрагентом-покупцем ТОВ Тровлод за липень-серпень 2015 року.

При аналізі бази даних встановлено обрив ланцюга постачання товару (овочів та фруктів) від контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання на адресу ТОВ МАРА-КАС , що свідчить про підміну та пересорт товару.

Крім того, у слідчому управлінні фінансових розслідувань ГУ ДФС у Донецькій області проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015050390000004 від 02 грудня 2015 року за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК України. Слідством встановлено, що в період з 2014 по 2015 роки послугами щодо формування незаконного податкового кредиту з ПДВ, а також завищення витрат, які надають невстановлені особи, використовуючи реквізити, зокрема: ТОВ МАРА-КАС , ТОВ Тровлод користуються службові особи державних, комунальних підприємств та підприємство реального сектору економіки, що сприяє умисному ухиленню від сплати податків підприємствам реального сектору економіки, а також безпосередньо ухиляється від сплати податків в особливо великих розмірах.

Враховуючи зміст і технологічну специфіку операцій з купівлі-продажу товарів (необхідність зберігання, перевезення, навантаження, розвантаження) та послуг, яка передбачає наявність основних засобів, об'єктів оподаткування або земельних ресурсів, необхідних для таких операцій, а саме: складських приміщень, транспорту, зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення, обсяги фізичного руху товарів, зміст та обсяги послуг, в обмежений проміжок часу, не можливо підтвердити фактичне здійснення операцій з купівлі-продажу товарів та послуг платником податків ТОВ Плодресурс , ТОВ Троволд , ТОВ Нокс-2 .

На думку контролюючого органу, викладена інформація свідчить що ТОВ Стрілець , ТОВ Плодресурс , ТОВ Троволд , ТОВ Нокс-2 не здійснювали придбання та/або вирощування та як наслідок не могли здійснювати продаж с/г продукції у 2014-2016 роках.

Разом з тим, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійсненне.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На підтвердження реальності господарських операцій ТОВ ТД Фрутко з ТОВ Стрілець , ТОВ Плодресурс , ТОВ Троволд , ТОВ Нокс-2 надано копії укладених договорів, виписки по рахунку № 26003433832 з 27 лютого 2014 року по 31 грудня 2017 року та видаткові накладні, договори надання послуг із забезпечення умовами по зберіганню товарно-матеріальних цінностей № 45 від 16 серпня 2014 року, № 34 від 16 липня 2014 року, № 8 від 10 березня 2015 року, акти звірки товарів та наданих послуг на АЗС, перелік транзакцій Списання та Повернення , виписка по групі карт, товарно-транспортні накладні.

Позивач стверджує, що фактичність здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами підтверджується зазначеними первинними документами. Здійснені господарські операції відповідають видам діяльності позивача, передбачених його статутом, тобто дані господарські операції проведено з метою отримання від них господарського результату в дійсності.

Таким чином, дійсність та товарність взаємовідносин з контрагентами позивачем підтверджено вищезазначеними документами, які, до того ж, надавались перевіряючим, та жодних зауважень щодо невідповідності форми первинних документів у акті не було наведено.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що при виконанні договорів між позивачем та контрагентом було складено всі необхідні і передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні бухгалтерські, які було надано для перевірки на підтвердження здійсненних господарських операцій. Таким чином, реальність здійснених господарських операцій підтверджується первинними документами а також показами свідків, яких було допитано під час судового розгляду.

Наявна у відповідача інформація щодо контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Оформлення договірних відносин між суб'єктами господарювання регламентується Цивільний кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі - ЦК).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Матеріали справи містять відомості лише про те, що кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205 КК України проводилося слідчим управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Інформації щодо наявного обвинувального вироку матеріали справи не містять.

Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договору не були зареєстровані як платник ПДВ, не мали свідоцтва платника ПДВ.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІБ до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 червня 2013 року в справі № К/9991/69832/12, відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Суд звертає увагу, що висновок акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

Відповідачем зазначено про те, що ним зафіксовано відсутність у ТОВ Стрілець , ТОВ Плодресурс , ТОВ Троволд , ТОВ Нокс-2 адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем надано не було.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 30 грудня 2016 року № 0006891401, № 0006901401 від 28 березня 2017 року № 0001941401 та задоволення позовних вимог в даній частині.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 30 грудня 2016 року № 0006891401, № 0006901401 та від 28 березня 2017 року № 0001941401.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Фрутко код ЄДРПОУ: 39002314, (03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, 32) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві код ЄДРПОУ 39439980 (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 115 930,00 гривень.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда