Ухвала

від 24.05.2018 по справі 7/32

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

24.05.2018                                         Справа №7/32                                                             

Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Кротінової О.В., суддів: Величко Н.В., Чернової О.В.,

розглянув матеріали за скаргою Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця, у справі за позовною заявою Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Луганськ,

до відповідача, Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Вугледар Донецької області,

про стягнення 423145,51 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача (заявника): не з'явився;

від відповідача (боржника): не з'явився;

від Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.07.2011р. у справі №7/32 (повний текст рішення складено та підписано 28.07.2011р.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Луганська вугільна компанія” м.Луганськ задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 423145,51 грн. боргу, державне мито в сумі 4231,46 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення 12.10.2011р. господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

Ухвалою суду від 02.04.2018р. заяву Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №37 від 19.03.2018р. про часткове відновлення матеріалів судового провадження та видачу дубліката наказу господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. №7/32, задоволено, відновлено втрачене судове провадження №7/32 за позовом Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, до Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк, про стягнення 423145,51 грн., в частині необхідній для розгляду питання видачі дубліката виконавчого документа; видано стягувачу – Приватному акціонерному товариству “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, дублікат наказу від 12.10.2011р. на виконання рішення господарського суду Донецької області від 25.07.2011р. по справі №7/32.

11.05.2018р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця, у якій просить визнати незаконними дії Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з приводу винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312; визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312 з дня її винесення; зобов'язати Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області поновити виконавче провадження ВП №33070312. Також заявник просив поновити строк на подання скарги та прийняти скаргу до розгляду.

Обґрунтуванням наведеного, за висновками заявника, є незаконні дії виконавчого органу щодо повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

Нормативним підґрунтям визначено ст.ст.26, 37, 74 (в редакції чинній з 05.10.2016р.), ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній до 05.10.2016р.), ст.19 Конституції України, ст.ст.4, 339-441 Господарського процесуального кодексу України, ст.2 Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”, ст.4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Донецької області №01-01/223 від 14.05.2018р., відповідно до п.2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області, у зв'язку з перебуванням суддів Чорненької І.К. та Фурсової С.М. у відрядженні з 13.05.2018р. по 15.05.2018р., для розгляду скарги №55 від 07.05.2018р. по справі №7/32 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кротінова О.В., суддя Величко Н.В, суддя Чернова О.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2018р.).

14.05.2018р. ухвалою господарського суду Донецької області відновлено Приватному акціонерному товариству “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, пропущений строк на подання скарги №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця; прийнято скаргу Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця; призначено розгляд скарги в судовому засіданні на 24.05.2018р.

Представник позивача (заявника) у судове засідання 24.05.2018р. не з'явився.

Представник відповідача (боржника) у судове засідання 24.05.2018р. не з'явився.

Представник Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у судове засідання 24.05.2018р. не з'явився.

У розумінні ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Беручи до уваги таке, належне забезпечення судом можливості для реалізації учасниками процесу їх процесуальних прав та обов'язків, обізнаність виконавчого органу з перебуванням на розгляді суду скарги №55 від 07.05.2018р., суд вважає за можливе розглянути вимоги даної скарги за наявними у матеріалах справи документами.

Дослідив надані матеріали та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо такого.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 25.07.2011р. у справі №7/32 (повний текст рішення складено та підписано 28.07.2011р.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Луганська вугільна компанія” м.Луганськ задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 423145,51 грн. боргу, державне мито в сумі 4231,46 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення 12.10.2011р. господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

15.06.2012р. заступником начальника відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку винесено постанову ВП №33070312 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області у справі №7/32, виданого 12.10.2011р., про стягнення 423145,51 грн. боргу, державне мито в сумі 4231,46 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Листом №30478 від 18.08.2017р. Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомив Приватне акціонерне товариство “Луганська вугільна компанія”, що згідно постанови «Про утворення виконавчої групи при органах ДВС управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області» на Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області покладено виконання функцій Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області; завершення у Ворошиловському районному відділі державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області станом на 04.08.2017р., зокрема, виконавчого провадження №33070312 з примусового виконання наказу №7/32, виданого 12.10.2011р. господарським судом Донецької області про стягнення боргу у сумі 427612,97 грн. Разом з цим, виконавчий орган у листі зазначав, що надати більш детальну інформацію щодо завершення виконавчого провадження не є можливим у зв'язку з відсутністю доступу Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до вказаного виконавчого провадження у Автоматизованої системи виконавчого провадження.

За змістом листа управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №2-20-78 від 21.02.2018р. на адресу Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія” вказано, що за період з 23.02.2017р. по 05.03.2017р. державним виконавцем відповідного відділу прийнято рішення про внесення інформації до АСВП щодо повернення виконавчого документу, зокрема, у ВП №33070312 стягувачу, у зв'язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження у паперовому вигляді.

Як свідчить наявна у матеріалах справи копія постанови Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 28.02.2017р., вилучена судом з веб-сайту «Автоматизована система виконавчого провадження», повернуто виконавчий документ стягувачу у ВП №33070312 на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження”.

У даному виконавчому документі підставою вчинення означеної дії визначено Закон України “Про боротьбу з тероризмом”, “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та ін., якими визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, розпорядження Кабінету міністрів України №1085-р, яким затверджено перелік населених пунктів (зона АТО), на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, у зв'язку з чим виконавчі дії на тимчасово неконтрольованій території не проводяться, подальше виконання неможливо у зв'язку з тим, що матеріали виконавчого провадження перебувають на території на якій на даний час проводиться активна фаза АТО, а Ворошиловський районний відділ ДВС м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області переміщено на територію, підконтрольну українській владі. Нормативним підґрунтям вчинення є посилання на приписи п.9 ст.47 Закону України “Про виконавче провадження” з приміткою: “(встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника)”.

Згідно із ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому, відповідно до ч.1, ч.3 ст.327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закону України “Про виконавче провадження”, як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Закон України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. набрав чинності 05.10.2016р.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, Закон України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р., крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

У відповідності до частин 6,7 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як вбачається з поданої скарги, скаржником фактично оскаржуються дії державного виконавця за період з 15.06.2012р. (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №33070312) по 28.02.2017р. (постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №33070312), отже у період дії як Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. так і Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р.

Відповідно до положень Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. та №1404-VIII від 02.06.2016р. основними стадіями виконавчого провадження є: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до примусового виконання; 3) вжиття заходів примусового виконання рішення; 4) закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визначення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Підготовка до примусового виконання - це дії державного виконавця, спрямовані на встановлення місця знаходження (проживання) боржника, наявності рухомого або нерухомого майна, грошових коштів в установах банків, пропозиції виконати рішення добровільно, створення умов для подальшого виконання виконавчого документу. Мета цієї стадії - створити належні умови для своєчасного й ефективного виконання документів, що надійшли до державного виконавця, а також забезпечити умови для добровільного виконання рішення боржником.

Примусове виконання (застосування заходів примусового виконання рішення) - це вжиття державним виконавцем заходів щодо реалізації припису юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладанням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних із виконанням.

Закінчення виконавчого провадження - це дія державного виконавця, що полягає у завершенні проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом.

Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Аналогічна норма міститься в п.4 ст.18 ст.4 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р.

Згідно з ст.5 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

У відповідності до ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно ст.11 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України №606-ХІV від 21.04.1999р., що знайшла своє відображення у ст.10 редакції Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016р.).

У відповідності до ч.2 ст.36 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до п.3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5 в редакції, що діяла до 05.10.2016р.) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).

У відповідності до ст.54 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів. Органи доходів і зборів зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Доказів відповідного звернення суду не надано.

Відповідно до інформації про виконавче провадження №33070312 від 23.03.2018р. державним виконавцем проведено такі виконавчі дії: відкриття виконавчого провадження 15.06.2012р., зупинення виконавчого провадження 23.06.2012р. на підставі п.15 ч.1 ст.37 (внесення підприємств ПЕК до реєстру підприємств ПЕК), стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій 01.04.2013р., поновлення виконавчого провадження 08.01.2014р., повернення виконавчого документа стягувачу 28.02.2017р. на підставі п.9 ч.1 ст.37 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника), приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №19817778.

Проте, дане, як і інші матеріали справи, не містить відомостей про звернення державного виконавця із запитами до відповідних органів щодо наявності зареєстрованих цінних паперів, катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власності, об'єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав) належних на праві власності відповідачу.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції Закону України №1404-VІІІ від 02.06.2016р.) виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, п.9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Дослідивши фактичні обставини, не можна дійти висновку про вжиття виконавчим органом усіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області.

Відтак, не вбачається встановлення державним виконавцем майна чи коштів боржника, за якими наявна заборона щодо звернення стягнення, як і відсутність іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Отже, оскаржувана заявником постанова державного виконавця від 28.02.2017р. про повернення виконавчого документу стягувачеві ВП №33070312 є передчасною. Доказів протилежного суду не представлено.

При цьому висновок щодо “безрезультатності” та/або “неможливості” розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України у постанові у справі №14/492 від 04.02.2015р. та у постанові у справі №9/38-10 від 21.10.2014р.

Окрім того, положення приведених у постанові від 28.02.2017р. ВП №33070312 законів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення антитерористичної операції є обставиною, яка виключає здійснення виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містить заборони щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, якими є нерухоме майно, розташоване на території проведення антитерористичної операції (ст.9 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

Судом в результаті аналізу приписів Законів України “Про виконавче провадження”, “Про державну виконавчу службу в Україні”, “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, “Про боротьбу з тероризмом” не встановлено передбаченої законом такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, як тимчасове нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень в межах території України, або наявності заборони стосовно примусової реалізації рухомого майна.

Наявності заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника в силу інших законів, на час вчинення оскаржуваної дії, не встановлено.

Судом враховано, що територія міста Донецька, як місцезнаходження відповідача за станом до 05.02.2015р., входить до зони проведення антитерористичної операції, застосовуючи до спірних відносин розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження”, проте при вирішенні питання про законність дій державного виконавця суд виходить в цій частині також з наступного.

У відповідності до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України. На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”, приписів Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, керівником Антитерористичного центру при Службі Безпеки України виданий наказ від 07.10.2014р. №33/6/а “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення”, відповідно до якого районами проведення антитерористичної операції визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року. Але, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення антитерористичної операції, є територією України.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст.129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” визначено поняття “обов'язковість судових рішень”, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі “Горнсбі проти Греції”, згідно якого Європейський суд наголосив, що, “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду”. Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету”.

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі “Голдер проти Сполученого Королівства (від 21 лютого 1975 року), “Шмалько проти України”.

Окрім того слід зауважити, що загальновідомий факт проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області (на теперішній час операція Об'єднаних сил), підтверджує наявність обставин, які перешкоджають провадженню виконавчих дій та дії виконавчого органу, у цьому випадку, на час вчинення оскаржуваної дії означені у ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця протиправними, тобто незаконними.

Одночасно, судом звернуто увагу на те, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004011612 від 23.05.2018р. місцезнаходженням Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” з 05.02.2015р. є м.Вугледар Донецької області.

Дане має наслідком, у розумінні ч.5 ст.20 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. (у редакції станом на зміну відповідачем місцезнаходження), надсилання виконавчого документа за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляється стягувачу.

При цьому, згідно ч.5 ст.12 Закону України “Про виконавче провадження” №606-ХІV від 21.04.1999р. (у редакції станом на зміну відповідачем місцезнаходження) обов'язок повідомлення про викладені обставини покладено на сторін виконавчого провадження.

Проте, з матеріалів справи не вбачається повідомлення стягувачем чи боржником виконавчого органу про зміну 05.02.2015р. місцезнаходження Державним підприємством “Донецька вугільна енергетична компанія”, самостійно виконавчим органом дані обставини не встановлено.

Окрім того, за змістом розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження” м.Вугледар Донецької області не входить до такого переліку.

Наразі, викладене не спростовує вищенаведені висновки суду.

Разом з цим, скаржник просить визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312 з дня її винесення.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За приписами статей 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

В силу ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу судом не встановлено, з огляду на що, враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку щодо правомірності доводів заявника, та приймаючи до уваги таке, задовольняє скаргу Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця в частині визнання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312 з дня її винесення недійсною.

Відповідно до вимог ст.41 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що встановлено обов'язок саме державного виконавця здійснити дії направлені на відновлення виконавчого провадження у разі визнання недійсною відповідної постанови судом у певний строк.

Враховуючи те, що відновлення виконавчого провадження, у даному випадку, є передбаченим законом наслідком визнання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу недійсною (незаконною), та з огляду на те, що суду не надано доказів ухилення державного виконавця від вчинення дій щодо відновлення виконавчого провадження, вимоги скаржника щодо зобов'язання поновити виконавче провадження є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.3, 7, 74, 86, 234, 235, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного акціонерного товариства “Луганська вугільна компанія”, м.Олександрівськ, м.Луганськ, №55 від 07.05.2018р. на рішення державного виконавця, про визнання незаконними дії Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з приводу винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312; визнання недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312 з дня її винесення; зобов'язання Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області поновити виконавче провадження ВП №33070312, задовольнити частково.

2. Визнати незаконними дії Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з приводу винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312.

3. Визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р. по виконавчому провадженню ВП №33070312 з дня її винесення.

4. У задоволенні решти вимог скарги відмовити.

5. Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом десяти днів з дня її постановлення.

6. Дата підписання повного тексту ухвали 24.05.2018р.

Головуючий суддя О.В. Кротінова

Суддя Н.В. Величко

Суддя О.В. Чернова