Рішення

від 25.05.2018 по справі 914/434/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2018р. Справа №914/434/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув заяву матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» , м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» , м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область,

предмет позову : стягнення 127 070,00 грн.,

підстава позову : порушення зобов'язань за поставки №10066154 від 06.02.2015 року,

у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін,

Обставини розгляду справи. 07.03.2018 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» б/н від 27.02.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» про стягнення 163 464,86 грн., з яких 37 935,93 грн. основного боргу, 44 731,72 грн. пені, 78 852,47 грн. відсотків, 1 944,74 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 12.03.2018 року позовну заяву залишено без розгляду, встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Рехау» строк 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб надання суду доказів здійснення відповідачем часткової оплати отриманого товару на загальну суму 262 000,00 грн.

26.03.2018 року від відповідача надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій, про відкладення розгляду справи на інший час для надання можливості врегулювати спір мирним шляхом, а також заперечення щодо періодів нарахування відсотків річних з долученням власного розрахунку 48% річних.

28.03.2018 року до суду надійшла заява позивача б/н від 23.03.2018 року про зміну предмета позову та долучення доказів, зокрема, долучено розрахунок пені, відсотків та інфляційних втрат на загальну суму 155 007,93 грн., а на виконання вимог ували суду від 12.03.2018 року - платіжні доручення про здійснення відповідачем часткової оплати отриманого товару, а також докази надіслання відповідної заяви іншій стороні у справі.

Ухвалою суду від 02.04.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» б/н від 27.02.2018 року з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23.03.2018 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №914/434/18, ухвалено розгляд даної справи здійснювати в порядку письмового провадження, роз'яснено, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Господарського процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися сторонами протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана позивачем 12.04.2018 року, а відповідачем - 06.04.2018 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

16.04.2018 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати основної заборгованості в сумі 299 935,93 грн.

25.04.218 року на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, яка обґрунтовується тими обставинами, що 23.03.2018 року відповідачем здійснено ще один платіж в рахунок погашення основної суми заборгованості, а саме на суму 27 935,93 грн., що підтверджується платіжним дорученням, долученим до заяви про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 27.04.2018 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» про зменшення позовних вимог у справі №914/434/18. Відповідно, розгляд справи здійснюється з урахуванням нової ціни позову - 127 070,00 грн.

Ухвала суду про прийняття заяви про зменшення позовних вимог отримана позивачем 15.05.2018 року, а відповідачем - 08.05.2018 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суд зазначає, що згідно з ч.13 ст.8 ГПК України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суть спору та правова позиція сторін . Спір між сторонами виник з підстав порушення, на переконання позивача, відповідачем зобов'язань за договором поставки №10066154 від 06.02.2015 року. Так, позивач зазначає, що ним здійснено поставку товару відповідачу на суму 299 935,53 грн., що підтверджується видатковою накладною від 27.09.2016 року та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 26.09.2016 року, тоді як відповідач обов'язки по оплаті вартості товару у повному обсязі станом на час подання позовної заяви не виконав. Залишок заборгованості на час подання позову становив 37 935,93 грн., проте, після відкриття провадження у справі позивачем зменшено розмір позовних вимог і у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання просить стягнути з відповідача 45 354,06 грн. пені, 79 736,92 грн. відсотків, 1 979,02 грн. інфляційних втрат.

Відповідач відзиву на позовну заяву із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог не подав, проте, до відкриття провадження у праві подав заяву про зменшення розміру штрафних санкцій з підстав незаподіяння позивачу збитків порушенням зобов'язанням, що відповідно до ч.2 ст.233 ГК України є підставою зменшення розміру штрафних санкцій, а також з підстав виконання основного зобов'язання у повному обсязі. Також заперечення щодо періодів нарахування відсотків річних з долученням власного розрахунку 48% річних, в яких зазначає, що кінцевою датою зазначених періодів повинна зазначатись дата, яка передує проплаті, здійсненій відповідачем, а позивачем включену дату проплати в період нарахування відсотків. Після відкриття провадження у справі - докази сплати основної заборгованості в сумі 299 935,93 грн.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 06.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рехау» (надалі по тексту рішення - позивач, постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець) укладено договір поставки №10066154, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві у строки товар згідно зі специфікаціями (накладними), що є додатком до договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Відповідно до п.3.1 договору ціна за одиницю товару, одиниці виміру, кількість, асортимент і загальна вартість товару визначається у специфікаціях (накладних) або замовленні покупця та рахунку, що виставляється постачальником як підтвердження прийняття замовлення покупця. Сторонами погоджено порядок розрахунків у п.4.1 договору - якщо інше не зазначено в специфікаціях (накладних) або замовленнях/рахунках, оплата товару здійснюється на умовах 100% передоплати.

Згідно видатковою накладною №81004615 від 27.09.2016 року на підставі договору №10066154 від 06.02.2015 року постачальником поставлено покупцю товар на загальну суму 299 935,93 грн. Видаткова накладна містить підписи представника постачальника та отримувача - ОСОБА_1 на підставі довіреності №186 від 26.09.2016 року, копія якої долучена д матеріалів справи.

Покупцем прийнято товар та здійснено наступні оплати: 28.12.2016 року згідно з платіжним дорученням №213 на суму 100 000,00 грн., 03.02.2017 року згідно з платіжним дорученням №270 на суму 100 000,00 грн., 15.09.2017 року згідно з платіжним дорученням №62 на суму 10 000,00 грн., 19.09.2017 року згідно з платіжним дорученням №658 на суму 10 000,00 грн., 10.11.2017 року згідно з платіжним дорученням №713 на суму 6 000,00 грн., 12.12.2017 року згідно з платіжним дорученням №731 на суму 2 000,00 грн., 26.01.2018 року згідно з платіжним дорученням №750 на суму 10 000,00 грн., 12.02.2018 року згідно з платіжним дорученням №754 на суму 20 000,00 грн., 22.02.2018 року згідно з платіжним дорученням №761 на суму 4 000,00 грн., 02.03.2018 року згідно з платіжним дорученням №764 на суму 10 000,00 грн., 23.03.2018 року згідно з платіжним дорученням №770 на суму 27 935,93 грн. (на загальну суму 299 935,93 грн.). Докази оплати прийнятого товару у вказані періоди надані суду обома сторонами

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечуються, документально не спростовуються.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки товару №10066154 від 06.02.2015 року.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом вище, позивачем як постачальником виконано договірні зобов'язання по поставці товару, що підтверджується належними доказами - видатковою накладною №81004615 від 27.09.2016 року, відповідачем як покупцем прийнято товар, що підтверджено підписаною з його сторони видатковою накладною №81004615 від 27.09.2016 року та довіреністю №186 від 26.09.2016 року. Матеріалами справи (платіжними дорученнями, описаними вище) підтверджено здійснення відповідачем оплати отриманого товару, проте така оплата здійснювалась протягом тривалого часу - з грудня 2016 року по березень 2018 року.

Порядок розрахунків сторони визначили договором. Так, згідно з п.4.1 договору, якщо інше не зазначено в специфікаціях (накладних) або замовленнях/рахунках, оплата товару здійснюється на умовах 100% передоплати. У видатковій накладній визначено дату платежу - 27.10.2016 року. Проте, як вбачається з платіжних доручень, перша (часткова) оплата здійснена відповідачем лише 28.12.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, з 28.10.2016 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 299 935,93 грн. Враховуючи здійснення оплати 28.12.2016 року в сумі 100 000,00 грн., з 29.12.2016 року простроченою є сума 199 935,93 грн., враховуючи наступні оплати протягом 2017-2018 років: з 04.02.2017 року - 99 935,93 грн, з 16.09.2017 року - 89 935,93 грн., з 20.09.2017 року - 79 935,93 грн., з 11.11.2017 року - 73 935,93 грн., з 13.12.2017 року - 71 935,93 грн., з 27.01.2018 року - 61 935,93 грн., з 13.02.2018 року - 41 935,93 грн., з 23.02.2018 року - 37 935,93 грн., з 03.03.2018 року по 22.03.2018 року - 27 935,93 грн. (оскільки 23.03.2018 року здійснено оплату в сумі 27 935,93 грн.).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Договором поставки сторони визначили відповідальність сторін. Так, згідно з п.7.4 у разі прострочення покупцем оплати товару до 14 календарних днів постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних, а в разі прострочення оплати більше 14 днів - 15% річних, а більше 90 днів - 48% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану умову договору та положення ч.2 ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано 79 736,92 грн. відсотків, 1 979,02 грн. інфляційних втрат.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат суд звертає увагу, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім цього, вказаною постановою передбачено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. Згідно з даними рекомендаціями, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 числа місяця - інфляційні втрати за поточний місяць не розраховуються, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. Також суд враховує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань (п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р.).

Здійснюючи перерахунок інфляційних втрат відповідно до вказаних положень та з урахуванням періодів прострочення, визначених вище, судом отримано суму інфляційних втрат у більшому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем, у зв'язку з чим вимога про стягнення 1 979,02 грн. є такою, що підлягає стягненню у повному розмірі.

Здійснюючи перерахунок відсотків річних, враховуючи періоди прострочення та суми заборгованості, що існували в періоди прострочення, суд зазначає про обгрунтованість стягнення 48% річних в розмірі 44 749,90 грн., а не 79 736,92 грн., як просив позивач, і не 78 701,73 грн, як зазначав відповідач, оскільки прострочення більше 90 днів існувало на суму 99 935,93 грн. за період 03.02.2017-14.9.2017 року, більше 14 днів на суму 299 935,93 грн за період 28.10.2016-27.12.2016р., 199 935,93 грн. за період 28.12.2016-02.02.2017р., 79 935,93 грн. за період 19.09.2017-09.11.2017р., 73 935,93 грн. за період 10.11.2017-11.12.2017 р., 71 935,93 грн. за період 12.12.2017-25.01.2017 р., 61 935,93 грн. за період 26.01.2018-11.02.2018 р., 27 935,93 грн. за період 02.03.2018-22.03.2018 р., менше 14 днів на суму 89 935,93 грн. за період 15.09.2017-18.09.2017 р., 41 935,93 грн. за період 12.02.2018-21.02.2018 р., 37 935,93 грн. за період 22.02.2017-01.03.2018 р. Заперечення відповідача щодо неправильно визначених періодів нарахування відсотків річних спростовуються положенням п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Відповідно, такий порядок не застосовується до нарахування відсотків річних, тому суд зазначає про безпідставність заперечень відповідача щодо неправильних періодів нарахування відсотків річних.

Щодо підстав нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, то відповідно до п.3.4 додатку 31 до договору поставки у випадку несвоєчасної оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний при першій вимозі сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення та за весь період затримки оплати, починаючи з дня, наступного за останнім днем належного платежу згідно з договором, та закінчуючи днем фактичного погашення суми боргу в повному обсязі.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Відтак, умову договору про строк позовної давності в межах трьох років суд до уваги не бере, так як період нарахування пені та період позовної давності є різними правовими категоріями. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені - день фактичного погашення суми боргу в повному обсязі.

Також суд звертає увагу, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ). Одночасно, враховуючи вказане положення, яке не стосується відсотків річних, суд зазначає про безпідставність заперечень відповідача щодо неправильних періодів нарахування відсотків річних.

Здійснюючи перерахунок пені з урахуванням наведених положень, суд зазначає про обґрунтованість розміру пені в сумі 44 646,09 грн., а не 45 354,06 грн., як просив позивач. Відтак, у задоволенні вимоги про стягнення пені 707,97 грн. суд відмовляє.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне. Зменшення розміру штрафних санкцій передбачено ст.233 ГК України. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Ст.551 ЦК України також передбачено можливість зменшення розміру неустойки: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, факт виконання основного зобов'язання у повному обсязі станом на березень 2018 року підтверджений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Проте, суд не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність негативних наслідків для позивача простроченням виконання зобов'язання по договору поставки, оскільки виконуючи належним чином договірні зобов'язання по поставці товару відповідачу, позивач у свою чергу розраховував на досягнення мети договору та отримання плати за виконання поставку товару. Суд звертає увагу на довготривалий термін нездійснення оплати отриманого у вересні 2016 року товару (останній платіж здійснено лише 23.03.2018 року), на відсутність доказів про підтвердження відповідачем важкого майнового стану сторони, на недоведеність відповідачем існування обгрунтованих обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені. Відтак, у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені суд відмовляє.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені вище обставини, суд доходить висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 1 979,02 грн. інфляційних втрат, 44 749,90 грн. відсотків річних, 44 646,09 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1 906,05 грн. (за ціну позову 127 070,00 грн.) покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам, а саме 1 370,64 грн. підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем, а 535,41 грн. залишаються за позивачем. Суд також звертає увагу позивача, що повернення сплаченого судового збору у випадку зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом здійснюється в порядку, передбаченому ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» (81053, Львівська обл., Яворівський район, місто Новояворівськ, вулиця Привокзальна, будинок 3, код ЄДР 31897272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» (03150, АДРЕСА_1, код ЄДР 32108814) 44 646,09 грн. пені, 1 979,02 грн. інфляційних втрат, 44 749,90 грн. відсотків річних та 1 370,64 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні вимоги про стягнення 34 987,02 грн. відсотків річних, 707,97 грн. пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.05.2018 року.

Суддя Матвіїв Р.І.