Рішення

від 15.05.2018 по справі 922/607/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р.Справа № 922/607/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (Фермерське) господарство "Нива-Л", м. Богодухів до 1.Фізичної особи ОСОБА_1, м. Богодухів , 2. Фізичної особи ОСОБА_2, с. Зарожне , 3. Фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків , 4. Фізичної особи ОСОБА_4, м. Харків , 5. Фізичної особи ОСОБА_5, м. Чугуїв , 6. Фізичної особи ОСОБА_6, м. Харків , 7. Фізичної особи ОСОБА_7, с. Маліївка , 8. Фізичної особи ОСОБА_8, м. Харків, 9. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків. про визнання права користування за участю представників сторін:

позивача - Мица Ю.В., дов. № б/н від 29.01.2018;

відповідача (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) - Алексенко А.А., довіреність № 32-20-0.14-7/62-18 від 10.01.2018;

інших відповідачів - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (Фермерське) господарство "Нива-Л", м. Богодухів (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1, м. Богодухів (відповідач), в якій просить суд визнати таким, що належить Селянському (Фермерське) господарству "Нива-Л" право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану не території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_1, виданому на ім'я ОСОБА_11.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.03.2018 зазначену позовну заяву залишено без руху. Визначено для позивача строк для усунення недоліків позовної заяви.

Позивач супровідним листом (вх. № 7864 від 23.03.2018) надав суду докази усунення обставин, які стали підставами для винесення ухвали господарського суду Харківської області від 21.03.2018.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2018 відкрито провадження у справі № 922/607/18, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження на 24.04.2018 о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду від 05.04.2018 задоволено клопотання представника позивача - Селянського (Фермерського) господарства "Нива-Л", м. Богодухів, про залучення до участі у справі № 922/607/18 співвідповідачів (вх. № 8846 від 03.04.2018). Залучено до участі у справі № 922/607/18 співвідповідачами наступних осіб: ОСОБА_2 (АДРЕСА_4); ОСОБА_3 (61000, АДРЕСА_1); ОСОБА_4 (61000, АДРЕСА_1 ); ОСОБА_5 (63500, АДРЕСА_2); ОСОБА_6 (61000, АДРЕСА_3); ОСОБА_7 (АДРЕСА_5); ОСОБА_8 (АДРЕСА_6); Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під'їзд, поверх 6, 7, код ЄДРПОУ 39792822).

04.05.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області надано до суду відзив на позов (вх. № 11733), в якому відповідач, зокрема, зазначив наступне: Громадянин ОСОБА_11 отримав Державний акт на право постійного користування землею Серія НОМЕР_2 щодо земельної ділянки площею 50 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області. В подальшому, 24.06.1994 гр. ОСОБА_11 зареєстрував С(Ф)Г "НИВА-Л". 19.04.2011 ОСОБА_11 (засновник С(Ф)Г "НИВА-Л") помер.

У серпні-вересні 2016 року члени С(Ф)Г "Нива-Л" (відповідачі у справі) звернулись до Головного управління із заявами про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки, яка раніше належала ОСОБА_11 на праві постійного користування землею згідно з Державним актом Серія НОМЕР_2. Наказами Головного управління від 24.09.2016 за №№ 9268-СГ, 9269-СГ, 9270-СГ, 9271-СГ, 9272-СГ, 9273-СГ, 9274-СГ, 9275-СГ відповідачам надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки, яка раніше належала ОСОБА_11 на праві постійного користування землею згідно з Державним актом Серія НОМЕР_2. Вищевказані факти слугували підставою для звернення позивача до суду із позовом.

Відповідач - ГоловнЕ управління Держгеокадастру у Харківській області, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, та, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс 16, в якій зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, зазначає про припинення права постійного користування гр. ОСОБА_11, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія НОМЕР_2, у зв'язку з його смертю.

Інші відповідачі надали до господарського суду відзиви на позов аналогічного змісту (вх. №№ 11732, 11738, 11740, 11739, 11736,11734, 11735), з яких вбачається, що відповідачами не порушується права та законні інтереси позивача. Заперечень щодо наведених позивачем фактичних обставин відповідачі не мають. Заперечення відповідачів щодо правових підстав позову зводяться до викладеного вище про відсутність порушень відповідачами прав та законних інтересів позивача. Також відповідачами надані клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою господарського суду від 04.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.2018 о 10:00 год.

У судовому засіданні 15.05.2018 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області у судовому засіданні 15.05.2018 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представники інших відповідачів у судове засідання 15.05.2018 не з'явились, матеріали справи містять клопотання відповідачів про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, встановив наступне.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 16.05.1994 задоволено скаргу ОСОБА_11, визнано незаконним рішення сесії Богодухівської районної Ради народних депутатів від 30.03.1994 в частині відмови у виділенні ОСОБА_11 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, виділено ОСОБА_11 для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 50 га на полі НОМЕР_3 сівооборот НОМЕР_4 із земель запасу Шевченківської селищної Ради народних депутатів. На підставі зазначеного рішення Богодухівського районного суду Харківської області 23.06.1994 р. громадянину України ОСОБА_11 було видано Державний акт на право постійного користування землею (НОМЕР_2), яким було підтверджено його право на постійне користування земельною ділянкою в розмірі 50 гектарів, яка розташована за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради для ведення селянського господарства, про що було зроблено запис в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 162 від 23.06.1994 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.1994 гр. ОСОБА_11 було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство "Нива-Л", код ЄДРПОУ 23751690, номер запису про включення відомостей до ЄДР 1 450 120 0000 000 325 від 24.06.1994 , за юридичною адресою: Харківська область, Богодухівський район, смт. Шарівка, вул. Миру 45 (на день розгляду справи юридична адреса: Харківська область, м. Богодухів, вул. Робітнича, 18). Відповідно до статуту вказаного господарства головою та засновником господарства став ОСОБА_11, члени господарства: ОСОБА_11, ОСОБА_13. Основний вид діяльності господарства: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. При цьому земельну ділянку, право на яке було посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2 ОСОБА_11 було передано до статутного капіталу СФГ "Нива -Л".

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 21.01.2009, оформлених протоколом №1, до членів фермерського господарства було прийнято ОСОБА_3, який раніше обіймав посаду заступника голови СФГ "Нива-Л". Також відповідним рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" ОСОБА_11 склав із себе повноваження голови господарства та вийшов із складу членів господарства. Новим головою господарства відповідно до вищезазначеного протоколу № 1 зборів членів СФГ "Нива-Л" було обрано ОСОБА_3, про що було внесено зміни до Статуту господарства від 11.02.2009 за № 1450105003000325. У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер. Позивач зазначає, що на момент своєї смерті, ОСОБА_11 не був ані головою, ані засновником, ані членом СФГ "Нива-Л".

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 06.12.2011, головою СФГ "Нива-Л" було обрано ОСОБА_13 та до членів господарства додатково було включено гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_7, також членами господарства залишались: ОСОБА_3 і ОСОБА_13. У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_2, колишній голова СФГ "Нива-Л" ОСОБА_13 помер, після чого обов'язки голови виконував член господарства ОСОБА_3, якого 10.05.2012 було обрано головою СФГ "Нива-Л", відповідні зміни внесені до статутних документів 20.06.2012 р. за №14501050008000325.

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 12.09.2012 до членів господарства було додатково включені гр. ОСОБА_2, гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_8. Також членами господарства залишались: гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_7.

При цьому, спірна земельна ділянка площею 50 га з моменту створення фермерського господарства належить та використовується позивачем для ведення сільського господарства.

Як свідчать матеріали справи, у липні-вересні 2016 року члени СФГ "Нива-Л" звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про отримання у власність земельних ділянок за рахунок використовуваної позивачем земельної ділянки площею 50 га, розташованої за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради, про що ГУ Держгеокадастру у Харківській області було видано відповідні накази, а саме: ОСОБА_3 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9274-сг від 24.09.2016; ОСОБА_2 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9273-сг від 24.09.2016; ОСОБА_4 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9275-сг від 24.09.2016; ОСОБА_6 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9271-сг від 24.09.2016; ОСОБА_7 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9270-сг від 24.09.2016; ОСОБА_8 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9272-сг від 24.09.2016; ОСОБА_5 - заява від 25.07.2016 , наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9269-сг від 24.09.2016; ОСОБА_1 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9268-сг від 24.09.2016.

У подальшому кожен з членів СФГ "Нива-Л", на підставі вищевказаних наказів відповідача - здійснив розробку технічної документації (проектів землеустрою) на земельні ділянки зі складу спірної земельної ділянки, а саме:

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_1 проекту землеустрою була сформована земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 загальною площею 4,3772 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_2 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_3 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 4,33253 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_8 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_8 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_7 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_4 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_5 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 4,3504 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_6 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 4,3117 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11.

Разом з тим, відповідачем - Головним управління Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у затвердженні проектів землеустрою на відповідні земельні ділянки, що входять до складу спірної земельної ділянки, з посиланням на те, що спірна земельна ділянка передана у користування саме ОСОБА_11, а не позивачу (листи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 21.09.2017 р. за №№ Т-25124/0/6-22153/0/21-17, Л-25118/0/6-22148/0/21-17, Л-25048/0/6-22155/0/21-17, М-25122/0/6-22150/0/21-17, Я-25050/0/6-22152/0/21-17, Л-25125/0/6-22154/0/21-17, Б-25049/0/6-22156/0/21-17, Б-25123/0/6-22151/0/21-17).

Натомість, позивач вважає що право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 р. № НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_11, належить саме, Селянському (фермерському) господарству "Нива-Л". Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство " та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 26.06.1994 р. № НОМЕР_2) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_11 до створеного ним СФГ "Нива-Л", що підтверджується відповідними рішенням, статутними документами СФГ "Нива-Л" та актом приймання-передачі.

Суд зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим та доведеним, що з 24.06.1994 обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л".

Таким чином, з 24.06.1994 саме створене громадянином України ОСОБА_11 Селянське (фермерське) господарство "Нива-Л" несе обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

При вирішені спору суд враховує, що саме таку правову позицію щодо можливості переходу обов'язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у постановах у справах №№ 6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07, 6-14879св07 та 6-20275св07.

Суд зауважує, що зі смертю ОСОБА_11, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 26.06.1994 № НОМЕР_2, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).

Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення " Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Суд зауважує, що встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою " встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача. Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Позивач із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 березня 2010 року.

Згідно з приписами статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд зазначає, що з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.12, яким, зокрема, було викладено статтю 122 ЗК України у іншій редакції.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011 Державне агентство земельних ресурсів України - є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).

Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №294-р від 31 березня 2015 року, у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів покладено його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Водночас, суд зазначає, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів ( Закон України від 7.02.1991 р. № 697-ХІІ "Про власність", який втратив чинність 20.06.2007р. та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки)

Відповідно до положень ст.ст. 48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника". Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Так, суд зауважує, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року), Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (дев'ятий відповідач у справі), належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Нива" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Таким чином, суд оцінює критично та відхиляє доводи відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що позивач не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом, на яке претендує, а отже, свідчить про порушення прав останнього.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині позовних вимог стосовно Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ( дев'ятого відповідача у справі).

Оцінюючи позовні вимоги стосовно першого - восьмого відповідачів у справі та інші доводи, наведені останніми у відзивах на позов, суд зазначає наступне.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян, зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Нормою ст. 13 відповідного Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

При цьому права фермерське господарство та його членів встановлені у ст. 14 зазначеного закону, зокрема, фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права. Порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Аналогічна за змістом правова норма закріплена у ст. 31 ЗК України, згідно з якою, землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

При цьому, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. (ст.19 зазначеного Закону).

Згідно ст. 20 Закону встановлено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на отримання частки майна (земельної ділянки) фермерського господарства у розмірі, встановленим статутними документами відповідно до вимог законодавства в порядку ст. 31 ЗК України та ст. 20 Закону України Про фермерське господарство .

З зазначеного вбачається, що всі члени Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л" фактично мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), зокрема, ОСОБА_1 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 загальною площею 4,3772 га, ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 4,3253 га, ОСОБА_4 - земельну ділянки з кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_5 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 4,3504 га, ОСОБА_6 - земельну ділянки з кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 4,3117 га, ОСОБА_7 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_8 загальною площею 4,3075 га, які розташовані на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Разом з тим, розглядаючи спір в частині позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л" до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд приходить висновку, що ці правовідносини стосуються питань щодо розпаювання земельної ділянки, що належить Селянському (фермерському) господарству "Нива-Л" (позивачу у справі) та зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду - є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 45 ГПК України, cторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

При цьому суд зазначає, що зазначені відповідачі у справі (члени фермерського господарства Нива-Л ) не порушують чи оспорювають права або охоронювані законом інтереси позивача у справі стосовно прав позивача на спірну земельну ділянку.

Згідно статті 73 ГГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

За таких умов позов Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л", у частині вимог, звернених до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, визнається судом законним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. В іншій частині позову, стосовно першого - восьмого відповідачів слід відмовити, враховуючи їх необґрунтованість та спростування матеріалами справи.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позивач не наполягає на стягнення на свою користь суми судового збору, судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Визнати таким, що належить Селянському (фермерському) господарству Нива-Л (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Робітнича, 18, код ЄДРПОУ 23751690), право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 р. № НОМЕР_2.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство Нива-Л (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Робітнича, 18, код ЄДРПОУ 23751690);

Відповідачі:

ОСОБА_1 (АДРЕСА_7);

ОСОБА_2 (АДРЕСА_4);

ОСОБА_3 (61000, АДРЕСА_1);

ОСОБА_4 (61000, АДРЕСА_1 );

ОСОБА_5 (63500, АДРЕСА_2);

ОСОБА_6 (61000, АДРЕСА_3);

ОСОБА_7 (АДРЕСА_5);

ОСОБА_8 (АДРЕСА_6);

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під'їзд, поверх 6, 7, код ЄДРПОУ 39792822).

Повне рішення складено 22 травня 2018 року.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/607/18