Постанова

від 03.09.2018 по справі 922/607/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа № 922/607/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі судового засідання Шило А.М.

за участю представників сторін:

позивача - Кравцов Сергій Олександрович (посвідчення адвоката НОМЕР_1 від 26.06.2018 року, довіреність №1 терміном до 31.12.2018 року);

відповідачів - не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх.№1176Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2018 (суддя Аюпова Р.М., повне рішення складено 22.05.2018) у справі №922/607/18,

за позовом Селянського (Фермерського) господарства "Нива-Л", м. Богодухів

до 1) Фізичної особи ОСОБА_2, м. Богодухів,

2) Фізичної особи ОСОБА_3, с. Зарожне,

3) Фізичної особи ОСОБА_4, м. Харків

4) Фізичної особи ОСОБА_5, м. Харків,

5) Фізичної особи ОСОБА_6, м. Чугуїв,

6) Фізичної особи ОСОБА_7, м. Харків,

7) Фізичної особи ОСОБА_8, с. Маліївка,

8) Фізичної особи ОСОБА_9, м. Харків,

9) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

про визнання права користування , -

ВСТАНОВИЛА:

Селянське (Фермерське) господарство "Нива-Л", м. Богодухів (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи ОСОБА_2, м. Богодухів, Фізичної особи ОСОБА_3, с. Зарожне, Фізичної особи ОСОБА_4, м. Харків, Фізичної особи ОСОБА_5, м. Харків, Фізичної особи ОСОБА_6, м. Чугуїв, Фізичної особи ОСОБА_7, м. Харків, Фізичної особи ОСОБА_8, с. Маліївка, Фізичної особи ОСОБА_9, м. Харків, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просить суд визнати таким, що належить Селянському (Фермерське) господарству "Нива-Л" право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану не території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.05.2018 у справі №922/607/18 (суддя Аюпова Р.М.) в задоволенні позову відмовлено частково. Визнано таким, що належить Селянському (фермерському) господарству "Нива-Л", право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 р. НОМЕР_2.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Селянського (Фермерського) господарства "Нива-Л" в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що право постійного користування гр.ОСОБА_10, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 припинилось у зв'язку з його смертю.

Вказує, що право постійного користування землею не отримувалось СФГ "Нива-Л", як юридичною особою, переоформлення такого права на юридичну особу громадянином ОСОБА_10 зроблено не було. Обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки у відповідності до Державного акту здійснював саме ОСОБА_10

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі №922/607/18 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 258 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не додано належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу та відповідачам, залишено без руху апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області на підставі п. 3 ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2018 у справі №922/607/18. Встановлено строк позивачу та відповідачам для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Призначено до розгляду на 13.08.2018 року.

30.07.2018 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5945), в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області без задоволення.

Ухвалою суду від 13.08.2018 року задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 29.08.2018 року

В судовому засіданні 29.08.2018 року представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Позивач просить в задоволенні апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідачі своїх повноважних представників в судове засідання не направили.

Протокольною ухвалою в судовому засіданні було оголошено перерву до 03.09.2018 року.

Представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області в судове засідання 03.09.2018 року після перерви не з'явився.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 16.05.1994 задоволено скаргу ОСОБА_10, визнано незаконним рішення сесії Богодухівської районної Ради народних депутатів від 30.03.1994 в частині відмови у виділенні ОСОБА_10 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, виділено ОСОБА_10 для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 50 га на полі НОМЕР_3 сівооборот НОМЕР_4 із земель запасу Шевченківської селищної Ради народних депутатів.

На підставі зазначеного рішення Богодухівського районного суду Харківської області 23.06.1994 р. громадянину України ОСОБА_10 було видано Державний акт на право постійного користування землею (НОМЕР_2), яким було підтверджено його право на постійне користування земельною ділянкою в розмірі 50 гектарів, яка розташована за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради для ведення селянського господарства, про що було зроблено запис в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 162 від 23.06.1994 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.1994 гр. ОСОБА_10 було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство "Нива-Л", код ЄДРПОУ 23751690, номер запису про включення відомостей до ЄДР 1 450 120 0000 000 325 від 24.06.1994 , за юридичною адресою: Харківська область, Богодухівський район, смт. Шарівка, вул. Миру 45 (на день розгляду справи юридична адреса: Харківська область, м. Богодухів, вул. Робітнича, 18). Відповідно до статуту вказаного господарства головою та засновником господарства став ОСОБА_10, члени господарства: ОСОБА_10, ОСОБА_12. Основний вид діяльності господарства: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. При цьому земельну ділянку, право на яке було посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2 ОСОБА_10 було передано до статутного капіталу СФГ "Нива -Л".

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 21.01.2009, оформлених протоколом №1, до членів фермерського господарства було прийнято ОСОБА_4, який раніше обіймав посаду заступника голови СФГ "Нива-Л". Також відповідним рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" ОСОБА_10 склав із себе повноваження голови господарства та вийшов із складу членів господарства. Новим головою господарства відповідно до вищезазначеного протоколу НОМЕР_4 зборів членів СФГ "Нива-Л" було обрано ОСОБА_4, про що було внесено зміни до Статуту господарства від 11.02.2009 за № 1450105003000325. У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_10 помер. Позивач зазначає, що на момент своєї смерті, ОСОБА_10 не був ані головою, ані засновником, ані членом СФГ "Нива-Л".

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 06.12.2011, головою СФГ "Нива-Л" було обрано ОСОБА_12 та до членів господарства додатково було включено гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8, також членами господарства залишались: ОСОБА_4 і ОСОБА_12. У подальшому 22.04.2012, колишній голова СФГ "Нива-Л" ОСОБА_12 помер, після чого обов'язки голови виконував член господарства ОСОБА_4, якого 10.05.2012 було обрано головою СФГ "Нива-Л", відповідні зміни внесені до статутних документів 20.06.2012 р. за №14501050008000325.

Рішенням зборів членів СФГ "Нива-Л" від 12.09.2012 до членів господарства було додатково включені гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_9. Також членами господарства залишались: гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_7, гр. ОСОБА_8.

При цьому, спірна земельна ділянка площею 50 га з моменту створення фермерського господарства належить та використовується позивачем для ведення сільського господарства.

Як свідчать матеріали справи, у липні-вересні 2016 року члени СФГ "Нива-Л" звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про отримання у власність земельних ділянок за рахунок використовуваної позивачем земельної ділянки площею 50 га, розташованої за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради, про що ГУ Держгеокадастру у Харківській області було видано відповідні накази, а саме: ОСОБА_4 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9274-сг від 24.09.2016; ОСОБА_3 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9273-сг від 24.09.2016; ОСОБА_5 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9275-сг від 24.09.2016; ОСОБА_7 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9271-сг від 24.09.2016; ОСОБА_8 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9270-сг від 24.09.2016; ОСОБА_9 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9272-сг від 24.09.2016; ОСОБА_6 - заява від 25.07.2016 , наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9269-сг від 24.09.2016; ОСОБА_2 - заява від 25.07.2016, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 9268-сг від 24.09.2016.

У подальшому кожен з членів СФГ "Нива-Л", на підставі вищевказаних наказів відповідача - здійснив розробку технічної документації (проектів землеустрою) на земельні ділянки зі складу спірної земельної ділянки, а саме:

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_2 проекту землеустрою була сформована земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 загальною площею 4,3772 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_3 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_4 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 4,33253 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_9 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_8 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_8 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_5 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,3075 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_6 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 4,3504 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10;

- в процесі розробки на замовлення відповідача ОСОБА_7 проекту землеустрою була сформована відповідна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 4,3117 га, що входить до складу земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначеної у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10.

Разом з тим, відповідачем, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, було відмовлено відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у затвердженні проектів землеустрою на відповідні земельні ділянки, що входять до складу спірної земельної ділянки, з посиланням на те, що спірна земельна ділянка передана у користування саме ОСОБА_10, а не позивачу (листи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 21.09.2017 р. за №№ Т-25124/0/6-22153/0/21-17, Л-25118/0/6-22148/0/21-17, Л-25048/0/6-22155/0/21-17, М-25122/0/6-22150/0/21-17, Я-25050/0/6-22152/0/21-17, Л-25125/0/6-22154/0/21-17, Б-25049/0/6-22156/0/21-17, Б-25123/0/6-22151/0/21-17).

Натомість, позивач вважає що право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею від 23.06.1994 р. НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_10, належить саме, Селянському (фермерському) господарству "Нива-Л". Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 24.06.1994 обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л".

Суд зазначив, що зі смертю ОСОБА_10, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 26.06.1994 НОМЕР_2, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство " та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 26.06.1994 р. НОМЕР_2) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_10 до створеного ним СФГ "Нива-Л", що підтверджується відповідними рішенням, статутними документами СФГ "Нива-Л" та актом приймання-передачі.

Як вірно зазначено місцевий судом, відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим та доведеним, що з 24.06.1994 обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л".

Таким чином, з 24.06.1994 саме створене громадянином України ОСОБА_10 Селянське (фермерське) господарство "Нива-Л" несе обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Саме таку правову позицію висловлено Верховним судому постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).

При вирішені спору суд враховує, що саме таку правову позицію щодо можливості переходу обов'язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у постановах у справах №№ 6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07, 6-14879св07 та 6-20275св07.

Місцевим судом вказано, що зі смертю ОСОБА_10, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 26.06.1994 НОМЕР_2, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).

Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення " Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою " встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача. Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Позивач із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 березня 2010 року.

Згідно з приписами статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд зазначає, що з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.12, яким, зокрема, було викладено статтю 122 ЗК України у іншій редакції.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011 Державне агентство земельних ресурсів України - є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).

Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №294-р від 31 березня 2015 року, у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів покладено його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Водночас, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів ( Закон України від 7.02.1991 р. № 697-ХІІ "Про власність", який втратив чинність 20.06.2007р. та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки)

Відповідно до положень ст.ст. 48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника". Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Суди зазначають, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року), Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суди дійшли висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (дев'ятий відповідач у справі), належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Нива" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що безпідставними є доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що позивач не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом, на яке претендує, що свідчить про порушення прав останнього.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині позовних вимог стосовно Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (дев'ятого відповідача у справі).

Оцінюючи позовні вимоги стосовно першого - восьмого відповідачів у справі та інші доводи, наведені останніми у відзивах на позов, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян, зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Нормою ст. 13 відповідного Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

При цьому права фермерського господарства та його членів встановлені у ст. 14 зазначеного закону, зокрема, фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права. Порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Аналогічна за змістом правова норма закріплена у ст. 31 ЗК України, згідно з якою, землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

При цьому, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. (ст.19 зазначеного Закону).

Згідно ст. 20 Закону встановлено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на отримання частки майна (земельної ділянки) фермерського господарства у розмірі, встановленим статутними документами відповідно до вимог законодавства в порядку ст. 31 ЗК України та ст. 20 Закону України "Про фермерське господарство".

З зазначеного вбачається, що всі члени Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л" фактично мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), зокрема, ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 загальною площею 4,3772 га, ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_4 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 4,3253 га, ОСОБА_5 - земельну ділянки з кадастровим номером НОМЕР_10 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_6 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_11 загальною площею 4,3504 га, ОСОБА_7 - земельну ділянки з кадастровим номером НОМЕР_12 загальною площею 4,3117 га, ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_9 загальною площею 4,3075 га, ОСОБА_9 - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_8 загальною площею 4,3075 га, які розташовані на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду в частині задоволення позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л" до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання за ним права постійного користування на земельну ділянку є обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Доводи ГУ Держгеокадастру у Харківській області, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалам справи та поясненнями представника позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу та надані в судовому засіданні.

Разом з тим, розглядаючи спір в частині позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Нива-Л" до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, суд приходить висновку, що ці правовідносини стосуються питань щодо розпаювання земельної ділянки, що належить Селянському (фермерському) господарству "Нива-Л" (позивачу у справі), суд першої інстанції відмовив в їх задоволенні, враховуючи їх необґрунтованість та спростування матеріалами справи.

Судом зазначено, що зазначені відповідачі у справі (члени фермерського господарства "Нива-Л") не порушують чи оспорювають права або охоронювані законом інтереси позивача у справі стосовно прав позивача на спірну земельну ділянку.

Проте, судова колегія не може погодити з висновком місцевого суду щодо відмови в позові в цій частині.

За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 .ст.41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами п.п. 1, 6, 10, 15 ч.1. ст.20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України. При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Згідно п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи категорію даного спору, а також, що 1м-8м відповідачами є фізичні особи, тож даних спір в частині вимог до фізичних осіб підлягає вирішенню не в порядку господарського судочинства, а порядку цивільного судочинства.

Відтак, провадження в цій частині підлягає закриттю.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2018 у справі №922/607/18 в цій частині без змін. Разом з тим, судова колегія дійшла висновку щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відмови в позові до фізичних осіб, тож рішення в цій частині підлягає скасуванню, а провадження закриттю.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, 3 ч.1 ст.275, 276, п.4 ч. 1 статті 277, ст.ст. 278, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2018 у справі №922/607/18 в частині відмови в позові до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 скасувати.

Провадження в цій частині закрити.

В решті рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Харківський апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного суду.

Повний текст постанови складено 10.09.2018 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.