Постанова

від 15.05.2018 по справі 813/4258/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2287/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - ОСОБА_3,

час ухвалення рішення - 14:30:04,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 09 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення форми Р від 09 листопада 2017 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 34899,00 грн, в тому числі за основним платежем 27919,00 грн та за штрафними санкціями 6980,00 грн, та № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 38776,00 грн, в тому числі за основним платежем 31021,00 грн та за штрафними санкціями 7755,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 31 жовтня 2017 року № 1856/13-01-14-13/20771805 про нереальність господарських операцій із ТзОВ Техногруп-Інвест є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2017 року у справі № 711/4079/1 встановлено ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю ТзОВ Техногруп-Інвест . Наведене у сукупності вказує на юридичну дефектність первинних (облікових) податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу підтверджує законність та обґрунтованість висновків податкового органу та оскаржених рішень.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що у платника податку наявні належно оформлені та зареєстровані податкові накладні, докази підтвердження фактичної оплати грошових коштів контрагентам та фактичного виконання господарських операцій. Відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем. В разі, якщо контрагентом платника податків податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупця.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області у період із 18 жовтня 2017 року по 24 жовтня 2017 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ Фірма Зест ЛТД з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ Техногруп-Інвест за період грудень 2016 року, про що 31 жовтня 2017 року складено акт № 1856/13-01-14-13/20771805.

Згідно акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем: - пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, пп. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на загальну суму 155104 грн; - п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2016 року на суму 31021 грн.

Вказані в акті порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про непідтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ТзОВ Техногруп-Інвест .

За результатами перевірки та на підставі складеного акту, відповідачем 09 листопада 2017 року винесено податкові повідомлення-рішення: - № НОМЕР_1, яким ТОВ Фірма Зест ЛТД збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 34899,00 грн, в тому числі 27919,00 грн за основним платежем і 6980,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; - № НОМЕР_2, яким ТОВ Фірма Зест ЛТД збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 38776,00 грн, в тому числі 31021,00 грн за основним платежем і 7755,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

З матеріалів справи слідує, що 01.12.2016 між ТОВ Фірма "Зест ЛТД" та ТОВ "Техногруп-Інвест", було укладено договір № 112, відповідно до умов якого ТОВ "Техногруп-Інвест" (Постачальник) зобов'язується постачати товар (матеріали) згідно розрахунків та/чи накладних, що видаються на окрему партію, які є невід'ємною частиною даного договору, а ТОВ Фірма "Зест ЛТД" (Покупець) зобов'язується оплатити і прийняти товар в порядку передбаченому цим договором.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ "Техногруп-Інвест" позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського обліку: договір поставки від 01 грудня 2016 року № 112 укладений між ТОВ Фірма "Зест ЛТД" та ТОВ "Техногруп-Інвест" в особі директора ОСОБА_4; видаткові накладні від 13 грудня 2016 року № РН-0000048, від 14 грудня 2016 року № РН-0000056, від 16 грудня 2016 року № РН-0000055, від 20 грудня 2016 року № РН-0000065 та № РН-0000066; податкові накладні від 13 грудня 2016 року № 64, від 14 грудня 2016 року № 72, від 16 грудня 2016 року № 71, від 20 грудня 2016 року № 108 та № 111; звіт про обіг товарів за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року(а.с.62-65,76-94).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується фактичне отримання позивачем товару від контрагента ТОВ "Техногруп-Інвест".

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даним контрагентом.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача про сумнівність операцій, у зв'язку з відсутністю документів на транспортування товару не слід брати до уваги з наступних підстав.

Відповідно до пункту 7.1 Договору поставки № 112, укладеного 01 грудня 2016 року між ТОВ Фірма "Зест ЛТД" та ТОВ "Техногруп-Інвест", поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок Постачальника на умовах DDP-склад Покупця ,згідно Правил INCOTERMS в редакції 2000 року.

Умовами договору визначено, що підписання представником Покупця видаткової накладної є підтвердженням приймання покупцем визначеної накладною партії товару за кількістю та якістю, а також погодженням Покупцем асортименту та ціни переданого товару.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З врахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє посилання податкового органу на ненадання транспортної документації на перевірку як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Таким чином, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість, як і не доводить факт або реальність господарської операції.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі № К/9901/8403/18 (816/166/15-а).

Щодо твердження відповідача про відсутність у контрагента, ТОВ "Техногруп-Інвест", трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, то такі самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку яких позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи ва суді апеляційної інстанції не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також на переконання колегії суддів, повідомлені відповідачем обставини щодо фіктивності операцій з поставки з огляду на наявність кримінального провадження не є належними доказами у даній справі, оскільки не стосуються обставин щодо реальності поставки товарів в операціях між з ТОВ Фірма "Зест ЛТД" та ТОВ "Техногруп-Інвест".

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, у згаданому в ухвалі слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.05.2017 року у справі № 711/4079/1 кримінальному провадженні № 12015250000000292 предметом розслідування є діяльність посадових осіб ТОВ Ресурстехнобуд за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України, а не ст. 205 Кримінального кодексу України.

В свою чергу сама наявність кримінального провадження, в яких фігурантом є контрагент позивача, не можуть бути доказами спростування господарських операцій ТОВ Фірма "Зест ЛТД" з ТОВ "Техногруп-Інвест", оскільки, відсутні пояснення або протоколи допиту осіб, які б вказували на нереальність господарських операцій, відсутні вироки у відповідній справі, а зазначені відомості не були предметом дослідження під час податкової перевірки. В процесі апеляційного розгляду, представник податкового органу цих обставин не спростував.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Щодо доводів відповідача про наявність податкової інформації про те, що платник ТОВ "Техногруп-Інвест" не знаходиться за місцезнаходженням, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані відомості не можуть свідчити про невиконання чи неможливості виконання таким суб`єктом господарювання договірних зобов`язань перед позивачем. При цьому, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, відповідний витяг з реєстру з наявністю такого запису в матеріалах справи відсутній.

Разом з тим, відсутність контрагента за адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника, адже чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації. Недобросовісність платника настає у разі існування змови платника з його контрагентом, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів (позивача у справі) результатів у сфері оподаткування. У справі, що переглядається, відповідних обставин перевіркою не виявлено.

Крім цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що позивач орендує у ТзОВ Львівський монтажно-заготівельний завод складське приміщення згідно договору оренди, наявного в матеріалах справи, за адресою м. Львів, вул. Зелена 131, а відтак висновки суду першої інстанції про відсутність складських приміщень є помилковими. Також, позивачем було надано звіт про обіг товарів за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

Крім того, з огляду на технічні характеристики придбаного товару (автоматичні вимикачі, контактори, маноментр та інше), колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність для реальності здійснення господарських операцій з ТОВ Техногруп - Інвест придбаних товарів наявності значних площ окремих ізольованих складських приміщень з відповідними технічними умовами зберігання, значна кількість трудових ресурсів та обладнання для проведення вантажно-розвантажувальних робіт та транспортування.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що придбані у ТОВ Техногруп - Інвест товари в подальшому були реалізовані, у зв'язку з чим від таких операцій позивач отримував прибуток і вони були для нього вигідними та мали економічну мету. На підтвердження подальшої реалізації позиваечм надано видаткові накладні № ЗС-120501 від 05 грудня 2016 року, № ЗС-120802, № ЗС-120803, № ЗС-110101 та № ЗС-110102 від 08 грудня 2016 року, № ЗС-121402 від 14 грудня 2016 року, № ЗС-121401 від 15 грудня 2016 року, № ЗС-122203 від 22 грудня 2016 року, № ЗС-1223001 від 23 грудня 2016 року, довіреності № 37 від 01 грудня 2016 року, № 1800 від 05 грудня 2016 року, № 788 та № 793 від 07 грудня 2016 року, № 491 від 08 грудня 2016 року, № 548 від 15 грудня 2016 року(а.с.95-110).

Колегія суддів апеляційного суду вважає неправомірними висновки відповідача про порушення ТОВ Фірма "Зест ЛТД" норм податкового законодавства, позаяк у даному випадку відповідачем не доведено ані протиправної діяльності такого контрагента позивача, ані існування безпосереднього зв'язку між окремими епізодами такої можливої протиправної діяльності контрагента позивача та самим позивачем і їх впливу на реальність господарської діяльності, яку провадив позивач.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 813/4258/17 - скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 09 листопада 2017 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма Зест ЛТД сплачений судовий збір у розмірі 2400,00 грн(дві тисячі чотириста гривень), який було перераховано на розрахунковий рахунок 31219206781004, отримувач коштів УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007573, код банку отримувача 825014, банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повне судове рішення складено 21 травня 2018 року.