Постанова

від 23.05.2018 по справі 826/3996/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3996/18 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Петрика І.Й.

суддів Собківа Я.М., Мєзєнцева Є.І.

при секретарі Кузьміній Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року

у справі № 826/3996/18

за позовом Дочірнього підприємства ``Сіріус-2``

до відповідача Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменко О.С.

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменко О.С. в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича, яке оформлене повідомленням про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 06.12.2017 № 30317-0-33-17/20-1/9 та, як наслідок визнання дій протиправними;

- зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити заяву Дочірнього підприємства "Сіріус-2" про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 826/7343/14, виданого 19.07.2017 Окружним адміністративним судом міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.10.2017 останній звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 826/7343/14, виданого 19.07.2017 Окружним адміністративним судом міста Києва. Разом з тим, лише 27.02.2018 позивач отримав два повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 04.12.2017 за № 32598-0-33-17/20.1 та № 30317-0-33-17/20-1/9 від 06.12.2017. На переконання позивача, відповідачами порушено процесуальний порядок розгляду заяв позивача, що є правовою підставою для визнання його дій протиправними та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Зокрема, відповідачами не виконано приписи статей 3 та 28 Закону України "Про виконавче провадження" в частині повернення виконавчого документа стягувачу з порушенням строків.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку із наведеним просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.10.2017 ДП "Сіріус-2" звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою, у якій просило прийняти на виконання виконавчий лист № 826/7343/14 від 19.07.2017, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва (а.с. 29).

06.12.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 30317-0-33-17/20-1/9 (а.с. 37-38).

При прийнятті вказаного рішення, відповідач керувався пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", з підстав невідповідності виконавчого документу вимогам пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача, встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються:1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.

Пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

При цьому, частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що державний виконавець зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа до виконання, у разі його невідповідності вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", повернути такий виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. При цьому, повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання повинно бути надіслане стягувачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З матеріалів виконавчого провадження, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання прийнято державним виконавцем майже через два місяця з дня звернення ДП "Сіріус-2" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме - 06.12.2017.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О. С. при прийнятті спірного рішення та обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Щодо посилання апелянта на те, що виконавчий лист № 826/7343/14 від 18.07.2017, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва, не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", позаяк, не містить прізвища, імені, по батькові особи, яка видала виконавчий лист колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 4 Закону України від 02.06.16р. №1404-VIII Про виконавче провадження передбачено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.

Згідно додатку 15 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністративної України №174 від 17.12.13р., у виконавчому листі зазначається зокрема, суддя його підпис, ініціали та прізвище та помічник судді (секретар) його підпис. ініціали та наявне прізвище.

Виданий 18 липня 2017 р. Окружним адміністративним судом міста Києва виконавчий лист № 826/7343/14 повністю відповідає вимогам частини 3 статті 4 Закону №1404-VIII, а саме: підписаний суддею Качур І.А. та секретарем с/з Яцюта М.С., скріплений печаткою із зображенням Державного Герба України, містить усі обов'язкові реквізити, які вимагає Закон №1404-VIII, а тому висновок державного виконавця про невідповідність виконавчого листа вимогам закону - безпідставний; виконавчий лист неправомірно, з формальних та надуманих підстав не прийнятий державним виконавцем до виконання, що порушує принцип обов'язковості судових рішень.

Отже, з метою відновлення порушених прав Позивача на гарантоване державною обов'язкове виконання судового рішення, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає оспорювань рішення таким, що відповідає вимогам процесуального законодавства, меті та завданням адміністративного судочинства.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при посиланні на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2017 року у справі № 826/7925/17 не врахував той факт, що вказана постанова була ухвалена майже через місяць після винесення державним виконавцем оскаржуваної є необґрунтованими, безпідставними та не були підтвердженні матеріалами справи оскільки, судом першої інстанції не здійснювалось посилання на вказану постанову суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 06.12.2017 № 30317-0-33-17/20-1/9 є протиправним та підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позову у цій частині.

У п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Оскільки у ході розгляду справи встановлено, що відповідач протиправно повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а також встановлено відповідність виконавчого листа вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 826/7343/14, виданого 19.07.2017 Окружним адміністративним судом міста Києва.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, п. 4 ст. 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 30 днів з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді Собків Я. М.

Мєзєнцев Є.І.

Повний текст постанови виготовлений 23 травня 2018 року