Постанова

від 15.05.2018 по справі 814/1202/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р.м. ОдесаСправа № 814/1202/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,

при секретарі - Гошуренко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, у справі за позовом Приватного підприємства "Ространсагро" до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство "Ространсагро" звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 червня 2017 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року задоволено заявлені позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності.

В даному випадку, під час перевірки встановлено, що товариством у перевіряємий період здійснювалась діяльність з виготовлення та використання дизельного біопалива, яка не підтверджена належними доказами.

Зокрема, контролюючим органом встановлено відсутність кваліфікованих працівників у позивача для виготовлення біопалива, відсутність фактів придбання та залишків хімічних компонентів, необхідних для виготовлення біопалива, відсутність фактів транспортування сировини для виготовлення біопалива та відходів від його виготовлення, відсутність сертифікації виготовленого біопалива, відсутність документів щодо оприбуткування та списання виготовленого біопалива, відсутність дозвільних документів щодо виготовлення біопалива, відсутність документів щодо переобладнання автомобілів позивача для використання біопалива.

Крім того, податковим органом виявлено, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ Проект-Строй Сервіс не мали реального характеру та не підтверджені належними доказами, а вже надані підприємством первинні бухгалтерські документи складені формально та жодним чином не спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства.

При цьому, у перевіряємий період контрагент позивача ТОВ Проект-Строй Сервіс мав ризикові господарські операції з третіми особами, що на думку податкового органу свідчить про фіктивність проведених з позивачем господарських операцій.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у березні 2017 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 07 квітня 2017 року № 209/14-29-14-01/33429448.

В свою чергу, не погоджуючись з висновками проведеної перевірки підприємством 21 квітня 2017 року направлено до податкового органу заперечення до вказаного акту.

За результатами розгляду заперечень, керуючись п.п.78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України та враховуючи надані підприємством документи, податковим органом прийнято рішення про необхідність проведення позапланової перевірки позивача, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

При цьому, вказане рішення реалізовано шляхом проведення позапланової перевірки позивача у травні 2017 року, результати якої оформлено актом від 22 травня 2017 року № 437/14-29-14-01/33429448.

В свою чергу, відповідно до висновків вищевказаного акту перевірки у перевіряємий період підприємством допущено порушення норм податкового законодавства, а саме: п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.3.1 та пп.138.3.2 п. 138.3 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 144.1, 144.3 ст. 144 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, на загальну суму 12 713 379,00 грн.; п.п.198.1, 198.3, 198.5 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. № 21, в результаті чого занижено зобов'язання зі сплати ПДВ, на загальну суму 13 791 106,00 грн.

За наслідком виявлених порушень контролюючим органом складено та направлено товариству податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 06 червня 2017 року.

Не погоджуючись з отриманим податковим повідомленням-рішенням товариством оскаржено останні у судовому порядку.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах, з огляду на наступне.

Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України (в редакції на час здійснення спірних господарських операції у 2014 році) - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України (в редакції від 01 січня 2015 року) - є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегією суддів встановлено, що на формування спірних податкових зобов'язання підприємства у перевіряємому періоді, зокрема, вплинула його діяльність з виготовлення та використання дизельного біопалива, яка на думку податкового органу не підтверджена належними доказами.

В даному випадку, із зібраних матеріалів справи вбачається, що підприємством у своїй господарській діяльності використовується двомодульний міні-завод для виробництва дизельного біопалива МЗДП-10, придбаний 2012 року у контрагента ТОВ "Промстройпроект" з метою подальшого використання виготовленого палива у власній діяльності (т. 2 а.с. 185 -191).

Між тим, згідно документів бухгалтерського обліку підприємства, останнім у 2014 році виготовлено 1311 тонн палива, у 2015 році - 966,61 тонн палива, у 2016 році - 1215,07 тонн палива.

В свою чергу, у перевіряємий період підприємство здійснювало реалізацію зернових та масляних культур, ріпаку, кукурудзи, а також надавало послуги по перевезенню вантажів.

При цьому, наявність у підприємства власного автотранспорту, який використовує дизельне пальне підтверджується зібраними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т. 2 а.с. 32 - 41).

Крім того, використання вказаного автотранспорту у своїй господарській діяльності підприємством підтверджується дослідженими контролюючим органом у ході проведеної перевірки товарно-транспортними накладними.

Між тим, податковим органом встановлено відсутність кваліфікованих працівників у позивача для виготовлення біопалива, відсутність фактів придбання та залишків хімічних компонентів, необхідних для виготовлення біопалива, відсутність фактів транспортування сировини для виготовлення біопалива та відходів від його виготовлення, відсутність сертифікації виготовленого біопалива, відсутність документів щодо оприбуткування та списання виготовленого біопалива, відсутність дозвільних документів щодо виготовлення біопалива, відсутність документів щодо переобладнання автомобілів позивача для використання біопалива.

В даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

При цьому, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

В свою чергу, встановлена контролюючим органом відсутність кваліфікованих працівників, відсутність посадових інструкцій працівників, посвідчень кваліфікації, розрядності, документів про проведення інструктажів з техніки безпеки працівників, на думку колегії суддів не є достатньою підставою для висновку про неможливість виготовлення товариством біопалива на автоматизованому обладнанні.

Між тим, у зібраних матеріалах справи наявні табеля обліку використання робочого часу на виробництві біопалива та накази на переведення працівників на виробництво біопалива, що досліджувались контролюючим органом у ході проведення податкової перевірки (т. 2 а.с. 45-114).

При цьому, податковим органом не спростовано достовірності наданих табелів обліку робочого часу, а також правомірності включення виплаченої згідно вказаних табелів заробітної до складу витрат підприємства.

Крім того, можливі порушення трудового законодавства підприємством не є підставою для нарахування йому додаткових податкових зобов'язань, так як відповідальність за такі дії передбачена іншими нормативно-правовими актами та не є предметом розгляду даної справи.

З аналогічних підстав колегією суддів не приймаються посилання податкового органу на відсутність певних дозвільних документів та сертифікації виготовленого пального.

Більш того, як вірно зазначено судом першої інстанції, спірне паливо виробляється та використовується виключно для власних потреб підприємства і не реалізовується іншим суб'єктам господарювання.

Щодо висновків контролюючого органу про встановлену відсутність фактів придбання хімічних компонентів, необхідних для виготовлення біопалива, а також використання енергоносіїв, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вже наголошувалось вище, саме на податковий орган покладається обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.

При цьому, висновки щодо фіктивності господарської діяльності платника податків, або його певних господарських операцій, мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

В свою чергу, зазначений у акті перевірки процес виготовлення дизельного біопалива встановлено податковим органом із мережі Інтернет (http://nubip.edu.ua).

В даному випадку, колегія суддів не може вважати достовірним зазначене податковим органом джерело, як належний доказ у справі, так як зазначений інтернет-ресурс не пов'язаний з виробником міні-заводу МЗДП-10.

Крім того, зібраними матеріалами справи не спростовано факту використання електрогенератора підприємства для забезпечення виробництва біопалива.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно акту проведеної перевірки податковим органом досліджувались первинні бухгалтерські документи щодо списання сировини на виготовлення біопалива (соняшник, ріпак, соя), а також щодо подальшого використання виготовленого біопалива, зокрема товарно-транспортних накладних, виходячи з даних про пробіг автомобіля та норм витрат палива і мастильних матеріалів.

Між тим, податковим органом жодним чином не спростовано фактів списання у 2014 - 2016 роках сировини на виготовлення біопалива (обсяги досліджувались в акті перевірки), а також не встановлено фактів використання вказаної сировини (соняшник, ріпак, соя) в інших цілях.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, контролюючий орган не мав зауважень щодо досліджених товарно-транспортних накладних.

Крім того, колегія суддів не вважає доведеною необхідність надання документів щодо переобладнання автомобілів позивача для використання дизельного біопалива, зокрема з урахуванням положень ЗУ Про альтернативні види палива , так як в зібраних матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджуються неможливість використання такого палива на рівні зі звичайним дизельним пальним.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність будь-яких недоліків в наданих підприємством первинних бухгалтерських документах, при їхній наявності та в сукупності з іншими доказами, які підтверджують факт виготовлення та використання спірного біопалива, не є підставою для нарахування йому додаткових податкових зобов'язань.

Тому, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що податковим органом належним чином не спростовано реальності здійсненої господарської діяльності підприємства з виготовлення та використання дизельного біопалива.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним висновок податкового органу щодо відсутності підстав для нарахування підприємством амортизаційних відрахувань на вищезазначений міні-завод з виробництва біопалива, так як підприємством підтверджено факт використання останнього.

В частині висновків контролюючого органу щодо фіктивності проведених господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ ПРОЕКТ-СТРОЙ СЕРВІС , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту придбання товарів (отримання послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, товариством в обґрунтування своїх позовних вимог надано до суду належним чином складені первинні бухгалтерські документами, що підтверджують реальність проведених господарських операцій, а також дають змогу встановити факт придбання товарів (отримання послуг) від зазначеного контрагента.

В даному випадку, у вересні 2016 року ТОВ ПРОЕКТ-СТРОЙ СЕРВІС здійснювало реалізацію дизельного палива на адресу позивача, що підтверджується зібраними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними (т.2 а.с. 116-125).

Складені податкові накладні зареєстровано у встановленому законом порядку, тоді як оплата отриманого товару підтверджується копіями платіжних доручень (т. 2 а.с. 126-128).

При цьому, на момент постачання придбане дизельне паливо перебувало на зберіганні ТДВ СГВП "Правда" та отримувалось підприємством, згідно зібраних у матеріалах справи актів прийому-передачі.

Між тим, варто відзначити, що наявність будь-яких недоліків в наданих підприємством первинних бухгалтерських документах, при їхній наявності та в сукупності з іншими доказами, які підтверджують факт отримання спірного палива, не є підставою для нарахування йому додаткових податкових зобов'язань.

В свою чергу, з акту перевірки податкового органу вбачається, що фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов'язань за результатом проведених спірних господарських операцій стало виявлення факту відсутності певних основних засобів у контрагентів позивача, а також інформація про ризиковані господарські операції контрагентів позивача з третіми особами.

Колегія суддів вважає, що відсутність у підприємств-контрагентів певних основних засобів та великої кількості працівників не може свідчити про фіктивність проведених господарських операцій, за наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію та розкривають її зміст.

При цьому, контрагенти позивача не позбавлені права залучати до проведення робіт тимчасово найманих працівників, орендувати приміщення та інші основні засоби.

Крім того, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства, так як чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов'язку донарахування йому певних податкових зобов'язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Більш того, з аналогічних підстав, колегія не приймає посилання податкового органу на факт проведення контрагентами позивача ризикованих господарських операцій з іншими юридичними особами, що не перебували з ним у господарських відносинах у перевіряємий період.

В свою чергу, з акту проведеної перевірки вбачається, що податковий орган посилається на наявність кримінальних провадження відносно осіб, пов'язаних з ТОВ ПРОЕКТ-СТРОЙ СЕРВІС , як на підставу визнання фіктивними проведені господарські операції позивача.

В даному випадку, такі посилання є безпідставні, так як податковим органом не надано належних доказів, а саме вироку у кримінальній справі, що підтверджує вчинення посадовими особами ТОВ ПРОЕКТ-СТРОЙ СЕРВІС злочинних дій у взаємовідносинах з позивачем.

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень норм податкового законодавства з боку позивача у вказаних правовідносинах, а як наслідок вважає протиправними оскаржувані податкові-повідомлення рішення.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби в Миколаївській області відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 557 468 (п'ятсот п'ятдесят сім тисяч чотириста шістдесят вісім), 63 грн., на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - ГУДКСУ в м. Києві; код банку отримувача - 820019; № рахунку отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Миколаївській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 24 травня 2018 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Т.М. Танасогло

ОСОБА_1