Постанова

від 23.05.2018 по справі 804/2551/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №804/2551/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4607/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Дєєва М.В. від 19 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Поплавського В.Ю., Сафронової С.В. від 28 січня 2014 року у справі за позовом Дніпропетровського учбово-виробничого об'єднання Луч українського товариства сліпих до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Дніпропетровське учбово-виробниче об'єднання Луч українського товариства сліпих (далі - позивач/ДУВО ЛУЧ УТОС) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року №0000041504 та №0000051504.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентами та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року №0000041504 та №0000051504.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС ) є реальними, факт їх вчинення підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС ) безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки за результатами проведених перевірок цих контрагентів не встановлено реальності господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДУВО ЛУЧ УТОС код ЄДРПОУ 03967576) з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень, липень, вересень, жовтень, листопад 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29 січня 2013 року №212/152/03967576, яким встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України та частини 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, зокрема: за червень 2012 року на 59672 грн., за липень 2012 року на 39109 грн., за вересень 2012 року на 35772 грн., за жовтень на 45415 грн., за листопад на 28199 грн., завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з періодом виникнення у липні 2012 року у розмірі 9492,90 грн., а також завищення від'ємного значення з податку на додану вартість звітного (податкового) періоду листопада 2012 року в розмірі 21723 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що в ході проведення документальних перевірок та зустрічних звірок ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС було встановлено, що взаємовідносини останніх з контрагентами - постачальниками не були спрямовані на настання правових наслідків. Наведене, на переконання податкового органу, свідчить про нікчемність правочинів по ланцюгу постачання, у тому числі укладених ДУВО ЛУЧ УТОС з ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС , а складені між ними первинні документи не підтверджують факту здійснення господарських операцій.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року: №0000041504, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 208167 грн., у тому числі за червень 2012 року - 59672 грн., за липень 2012 року - 39109 грн., за вересень 2012 року - 35772 грн., за жовтень - 45415 грн., за листопад - 28199 грн.; №0000051504, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 312016 грн., у тому числі за липень 2012 року - 9493 грн., за листопад - 21723 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що документи, складені по взаємовідносинам позивача із ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС в період червень-листопад 2012 року, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов укладених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ним, та використання придбаних товарів/послуг за такими в межах власної господарської діяльності ДУВО ЛУЧ УТОС.

Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б відповідно до конкретних норм Цивільного кодексу України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Не наведено й обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З урахуванням сутності операцій відповідачем під час розгляду справи не доведено недостатності у ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні.

По суті, як встановлено в ході розгляду справи, у акті перевірки відсутнє визначення власне змісту порушення позивачем податкового законодавства, обставин за яких воно вчинено, а також не наведено аналізу первинних документів по операціям між позивачем та контрагентами, за якими, на думку відповідача, не підтверджуються дані податкового обліку платника податків.

Доводи ж податкового органу ґрунтуються лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам контрагентів позивача із іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС . Разом з тим, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ ФЕРРІТ-Д , ТОВ СТАРТ-Д , ТОВ ЛІГА та ТОВ КМЖ-СЕРВІС .

Інших обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту, Інспекцією під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень та задоволення позовних вимог, а тому прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду