Постанова

від 25.05.2018 по справі 826/24647/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2018 року

Київ

справа №826/24647/15

адміністративне провадження №К/9901/23523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Берназюка Я.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коваленко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи - Публічне акціонерне товариство Омега-Банк в особі Перехідного банку РВС Банк , Товариство з обмеженою відповідальністю Хабібібуд , Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Приватне підприємство Комфортбуд-Люкс (далі за текстом - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі за текстом - Управління), треті особи - Публічне акціонерне товариство Омега-Банк , Товариство з обмеженою відповідальністю Хабібібуд , Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, в якому просило: визнати незаконними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано перехід права власності на спірні земельні ділянки до Публічного акціонерного товариства ОМЕГА БАНК (код ЄДРПОУ: 19356840); зобов'язати державних реєстраторів прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області зареєструвати за приватним підприємством КОМФОРТБУД - ЛЮКС (код ЄДРПОУ: 35789284) право приватної власності на нерухоме майно (земельні ділянки).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що право власності на спірні земельні ділянки у первинного власника - ТОВ "Хабібібуд" припинилося ще у квітні 2009 році, а у ПП "Комфортбуд-Люкс" наявні документи, за якими у квітні 2009 року розпочався перехід права власності на спірні земельні ділянки, що є належною підставою для проведення державної реєстрації права власності на дані земельні ділянки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі за текстом - КАС України), в якому зазначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно (земельні ділянки), має розглядатися у порядку господарської юрисдикції, оскільки між суб'єктами господарської діяльності виникає спір про цивільне право.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права (статті 3, 17, пункту 1 частини першої статті 157 КАС України).

У заяві позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року та передати справу на розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року по справі № 826/24647/15 відкрито провадження, однак, розгляд цієї справи не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду, який розглядає її за правилами, що діяли згідно з попередньою редакцією цього Кодексу.

Ухвалою від 22 травня 2018 року справу прийнято до свого провадження суддею Верховного Суду Берназюком Я.О.

Як на приклад неоднакового правозастосування норм процесуального права позивач посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2015 року у справі № 803/2348/14 (провадження К/800/32473/15), від 27 січня 2016 року у справі № 809/645/14 (провадження К/800/21933/15), від 31 травня 2016 року у справі № 819/2128/14-а (провадження К/800/34928/15), у яких суд по-іншому і, на переконання позивача, правильно застосував одні й ті самі норми процесуального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 17 КАС України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні Вищим адміністративним судом України зазначених норми процесуального права, суд прийшов до наступного висновку.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень), шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У пункті 1 статті 3 КАС України визначено, що "справа адміністративної юрисдикції" - це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 15 ЦК закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки на підставі державних актів на право власності, тобто цивільного права.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі № 826/24647/15 дійшла правильного висновку, що спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно (земельні ділянки), має розглядатися у порядку господарської юрисдикції, оскільки між суб'єктами господарської діяльності виник спір про цивільне право, а саме, про право власності, який є реальним та невирішеним на момент звернення з позовом до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у порядку господарського судочинства суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, ap. № 29458/04; № 29465/04). У рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Лео Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (Leo Zand v. Austria, ap. № 7360/76).

Таким чином, оскільки висновок Вищого адміністративного суду України викладений в ухвалі від 12 січня 2017 року у справі № 826/24647/15 ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, то у задоволенні заяви Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс слід відмовити.

Частиною другою статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС України суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року),

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи - Публічне акціонерне товариство Омега-Банк в особі Перехідного банку РВС Банк , Товариство з обмеженою відповідальністю Хабібібуд , Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко