Постанова

від 25.05.2018 по справі 2а/0470/13884/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

25 травня 2018 року

справа №2а/0470/13884/12

адміністративне провадження №К/9901/2579/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у складі судді Ніколайчук С.В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у складі колегії суддів Баранник Н.П., Малиш Н.І., Щербак А.А. у справі №2а/0470/13884/12 за позовом Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Малого приватного підприємства Алмаз про накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до малого приватного підприємства Алмаз , в якому просила надати дозвіл на накладення арешту на кошти Малого приватного підприємства Алмаз , який має рахунки в установах банків - р/р 26003154978001 у Криворізькій філії ПАТ КБ Приватбанк .

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, відмовив у задоволені позову.

Судами встановлено, що станом на 15 жовтня 2012 року відповідач мав податковий борг в сумі 7737,50 грн. з орендної плати з юридичних осіб та 1700 грн. з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Підприємству направлена податкова вимога.

На думку позивача, наявність податкового боргу та відсутність у нього майна є тими обставинами, що дозволяють податковому органу вчинити дії на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у податкового органу підстав, за наявності яких можливо звернення до суду з таким позовом. Зокрема, недоведеності позивачем наявності обставин, з якими стаття 94 Податкового кодексу України пов'язує можливість застосування адміністративного арешту активів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Зокрема, посилається на порушення судами норм матеріального права в частині невірного застосування до спірних правовідносин норм Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною на час ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у справі відповідають.

Судами встановлено, що позивачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0018861503 від 14 вересня 2011 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1,00 грн., яке направлене на адресу відповідача.

Податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003251503 від 08 серпня 2012 року про застосування штрафних санкцій на суму 765,04 грн., та № 0003241503 від 08 серпня 2012 року на суму 3040,02 грн., які направлені на адресу відповідача.

Судами попередніх інстанцій встановлено прийняття позивачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій до відповідача від 02 березня 2010 року № 0001072303 на суму 1700, 00 грн., яке направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення та повернуто поштою у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

У відповідності до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 та пункту 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього Закону.

Зазначені податкові повідомлення - рішення відповідачем у адміністративному або судовому не оскаржувались, у встановлений законом строк сплачені не були.

Податковим органом сформовано податкову вимогу № 634 від 05 липня 2011 року на суму 3737,03 грн., але на адресу податкового органу повернувся конверт з відміткою поштового відділення про причину невручення.

З урахуванням несплаченої суми податкових зобов'язань у розмірі 3904,77 грн. по декларації з орендної плати №3787 від 31 січня 2011 року та нарахованої пені у сумі 26,67 грн., за висновком судів попередніх інстанцій станом на 15 жовтня 2012 року мале підприємство Алмаз мало податковий борг у сумі 9437,50 грн., у тому числі борг по орендній платі з юридичних осіб у сумі 7737,50 грн. та з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у сумі 1700, 00 грн.

Відповідно до пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу). Разом з тим, підстави його застосування, що визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу, так і для суду.

Так, згідно з пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

- відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

- відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1042. Відповідно до пункту 3.1. цього Порядку арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з вищезазначених обставин.

З вказаних норм законодавства вбачається, що адміністративний арешт застосовується за наявності однієї із наведених обставин.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що вищенаведені обставини для застосування адміністративного арешту позивачем не доведені. Наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку.

Адміністративний арешт не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом.

Верховний Суд не заперечує того факту, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена підпунктом 20.1.17. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України норма надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пункту 94.2. статті 94 Податкового кодексу України.

Відтак, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про накладення арешту на рахунки відповідача, адже позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не надав необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі №2а/0470/13884/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер