Рішення

від 23.05.2018 по справі 13/357

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.05.2018Справа №  13/357 Господарський суд міста Києва у складі  судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу №13/357 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастополь” про стягнення 34 823, 65 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастополь” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” про визнання угоди недійсною, - за участю учасників справи: не з'явилися           ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У квітні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Фріда” звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастополь”  про стягнення 32 505,60 грн основного боргу, 1047,48 грн пені,  281,37 грн 3% річних та 989,20 гр. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови договору про надання інформаційно-аналітичних послуг у сфері безпеки бізнесу від 12.04.2005 в частині оплати цих послуг. У вересні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Севастополь” звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” про визнання недійсним договору про надання інформаційно-аналітичних послуг у сфері безпеки бізнесу від 12.04.2005р. з підстав відсутності в договорі погодження між сторонами умов про ціну. Разом з тим ТОВ "Севастополь" вказує, що додаткова угода від 24.11.2005 ним не підписувалась, а договір є неукладеним з підстав недосягнення згоди сторін щодо ціни. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсним п.1.2 додаткової угоди до договору про надання інформаційно-аналітичних послуг у сфері безпеки бізнесу від 12.04.2005 в частині встановлення ціни. Ухвалою Вищого господарського суду України від 9 листопада 2006 року касаційну скаргу ТОВ “Фріда” на рішення Господарського суду м. Києва від 14 вересня 2006 року повернуто без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 111 ГПК України у зв'язку з недоплатою державного мита. Ухвалою Вищого господарського суду України від 19 грудня 2006 року касаційну скаргу ТОВ “Фріда” на рішення Господарського суду м. Києва від 14 вересня 2006 року повернуто відповідно до пункту 5 частини першої статті 1113 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку. Ухвалою Верховного Суду України від 22 лютого 2007 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 19 грудня 2006 року у справі № 13/357. 8 червня 2007 року ТОВ “Фріда” подало заяву до Європейського суду з прав людини на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”. Рішенням Європейського суду з прав людини від 8 грудня 2016 року у справі “ТОВ “Фріда” проти України” (заява № 24003/07) встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду, з огляду на те, що Вищий господарський суд України при розгляді повторної касаційної скарги ТОВ “Фріда” повернув її без розгляду у зв'язку пропуском строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку, і безпідставно не дав оцінки супровідному листу підприємства-заявника, в якому містилося клопотання продовжити відповідний строк і розглянути по суті касаційну скаргу. Рішення Європейського суду з прав людини від 8 грудня 2016 року у справі “ТОВ “Фріда” проти України” (заява № 24003/07) набуло статусу остаточного 8 березня 2017 року. Товариство з обмеженою відповідальнісю “Фріда” у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 13/357 із підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом. Постановою Верховного суду України від 11.09.2017 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда”; Ухвалу Верховного суду України від 22.02.2007 та Ухвалу Вищого господарського суду України від 19.12.2006 скасовано; справу №13/357 передано до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття до провадження касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 року. Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 відновлено  Товариству з обмеженою відповідальністю “Фріда” строк для подання касаційної скарги та прийнято касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 у справі №13/357 до касаційного провадження. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2018 прийнято касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 у справі №13/357 до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 233, 234, 235, пп.4 п.1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України. Постановою Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №13/357 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 у справі №13/357 задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 у справі №13/357 скасовано; справу №13/357 передано на розгляд до господарського суду першої інстанції. 12.03.2018 справа надійшла до Господарського суду міста Києва. За результатом проведення автоматичного розподілу справ, справу №13/357 передано для розгляду судді Блажівській О.Є. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 було прийнято справу №13/357 до свого провадження; розгляд справи ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 30.03.2018. У підготовче засідання, призначене на 30.03.2018, представники сторін не з'явилися, проте 26.03.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Фріда” надійшли клопотання про здійснення розгляду справи без їх участі за наявними в матеріалах справи документами. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 відкладено підготовче засідання на 25.04.2018 Представники сторін у підготовче засідання 25.04.2018 не з'явилися. Клопотань, щодо відкладення підготовчого засідання від сторін не надходило. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначити судове засідання на  23.05.18. У судове засідання представники сторін не з'явилися. Товариство з обмеженою відповідальністю “Фріда” повідомлене належним чином про дату і час судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та поданим клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастополь” також вважається повідомленим належним чином про дату і час проведення судового засідання виходячи з наступного. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України     відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастополь”  про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву за первісним позовом та будь-яких додаткових пояснень за зустрічним позовом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду 15.03.2018 , ухвала суду про відкладення підготовчого засідання від 30.03.2018, ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 25.04.2018 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03186, м.Київ, Чоколовський бульвар, 6. Однак, станом на дату розгляду справи по суті конверти з направленням вищевказаних ухвал суду повернулися та не були вручені під час доставки, про що вказано «не розшукано за вказаною адресою». Згідно з ч.   6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення стороні ухвали суду. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше  наступного дня після  їх виготовлення  і  підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Севастополь” не було позбавлене права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 15.03.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України         №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. Приймаючи до уваги, що  Товариство з обмеженою відповідальністю “Севастополь”  у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив та будь-які додаткові пояснення по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1,5 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 12.04.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фріда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастополь» було укладено договір про надання інформаційно-аналітичних послуг в сфері безпеки бізнесу (далі - договір). Згідно п.1.1. договору замовник (відповідач за первісним позовом) доручив, виконавцю надавати інформаційно-аналітичні послуги на об'єкті замовника згідно переліку: Україна, м. Київ, бул. Чоколівський, 6, супермаркет “Точка. Відповідно до п. 1.2. договору позивач зобов'язаний: надавати інформаційно-аналітичні послуги, та послуги щодо виявлення фактів неналежного зберігання товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться на об'єкті відповідача (п. 1.2.1 договору); дотримуватися встановлених правил пожежної безпеки, включаючи термінове оповіщення відповідального від персоналу відповідача про виявлення ознак пожежі на об'єктах та прийняття всіх можливих заходів щодо ліквідації (п. 1.2.2 договору). Сторони погодили наступні умови оплати: сторони затверджують тариф оплати інформаційно-аналітичних послуг за домовленістю (п. 2.1. договору); позивач за первісним позовом після виконання послуг надає документ до сплати (рахунки, акти виконаних послуг, інше), які повинні бути оплачені відповідачем протягом 4 банківських днів з дня пред'явлення документу до оплати, шляхом перерахування вказаної в означеному документі суми на розрахунковий рахунок позивача (п. 2.2. договору). Відповідно до Додаткової угоди від 24.11.2005 до спірного договору (далі – додаткова угода) сторони погодили вартість абонентного інформаційно-аналітичне обслуговування, 2-ї категорії в розмірі 1600 у.о. за місяць (п.1.2. додаткової угоди), крім того затвердили ступінь мотивації на користь позивача у розмірі 40 % від суми стягнень з персоналу підприємства по матеріалам аналізу, 60% від суми оплаченого товару, при наявності копії чеку завіреного відповідальною особою підприємства (п. 7 додаткової угоди); мотивація виплачується позивачу, відповідачем в термін не більше двадцяти банківських днів, з моменту подачі позивачем документу на оплату (п. 7.3 додаткової угоди). Звертаючись із первісним позовом до суду ТОВ «Фріда» стверджує, що замовник неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо повної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого у нього утворилась сума заборгованості у розмірі 29 784,00 грн. На підтвердження своїх доводів, позивач за первісним позовом надає до суду зведений акт виконаних робіт № 007т від 11.11.2005 на суму 9696,00 грн.; зведений акт виконаних робіт № 008т від 12.12.2005 на суму 9696,00 грн.; зведений акт виконаних робіт № 009т від 12.01.2006 на суму 9696,00 грн.; акт виконаних робіт № 010від 12.02.2006 на суму 9696,00 грн. При цьому вказані зведені акти з боку ТОВ «Севастополь» не підписані. Крім того, позивачем згідно з. п.7 додаткової угоди та на підставі довідки відповідача за період з 12.11.2005 по 12.01.2006 нараховано мотивацію у розмірі 2712,60 грн., що становлять 40% від суми стягнень з персоналу у розмірі 1224,00 грн. та 60% від суми оплаченого товару у розмірі 1497,60 грн. З наявної в матеріалах справи копії банківської виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідачем на користь позивача сплачено 9000 грн. в якості оплати за надання інформативних послуг, а саме: 11.11.2005 сплачено 3000,00 грн. за інформативні послуги згідно акту 007т від 11.11.2005; 14.12.2005 сплачено 3000,00 грн. за інформативні послуги згідно акту 008т від 12.12.2005; від 17.01.2006 сплачено 3000,00 грн. за інформативні послуги згідно акту 009т від 12.01.2006. Таким чином, позивач за первісним позовом стверджує, що  станом на день звернення із даним позовом до суду за ТОВ «Севастополь» рахується сума заборгованості у загальному розмірі 32   505,00 грн. У свою чергу, ТОВ «Севастополь», заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на відсутність належних доказів у підтвердження фактичного надання послуг протягом спірного періоду та у відповідній кількості. В основу заперечень відповідача за первісним позовом покладено той факт, що умовами укладеного договору сторони не погодили ціну послуг, яка є істотною умовою будь-якого договору. Крім того, відповідач за первісним позовом зауважує, що ним неодноразово було направлено проект угоди про розірвання договору, однак відповіді від ТОВ «Фріда» не надходило. Звертаючись із зустрічним позовом до суду ТОВ «Севастополь» просить визнати недійсним договір про надання інформаційно-аналітичних послуг в сфері безпеки бізнесу від 12.04.2005 з підстав того, що ним не було розглянуто, погоджено та підписано додаткову угоду від 24.11.2005, якою було визначено розмір абонентської плати. Водночас, позивач за зустрічним позовом зауважує, що ціна договору є істотною умовою, а така умова у спірному договорі встановлена не була. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. Судом встановлено, що договір про надання інформаційно-аналітичних послуг в сфері безпеки бізнесу укладено 12.04.2005, тому судом застосовуються та аналізуються норми матеріального права, які діяли нас укладення договору. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За своєю правовою природою спірний договір є договором про надання послуг. Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зі змісту договору вбачається, що після виконання послуг виконавець надає акт виконаних послуг та рахунки на оплату. Водночас, не визначення умовами спірного договору актів виконаних послуг, як суттєвий елемент встановлених між сторонами правовідносин, не може бути взято до уваги як підтвердження факту належного надання послуг. При цьому, умовами спірного договору не погоджено порядку приймання виконаних послуг. Крім того, позивачем за первісним позовом не надано жодного доказу на підтвердження того, що послуги протягом спірного періоду фактично надавались, а спірні зведені акти направлялись відповідачу за первісним позовом. Приписами ст.ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку що позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами не доведено обставин фактичного надання послуг, з якими законодавець пов'язує покладення на ТОВ «Севастополь» виконання договірного обов'язку щодо оплати таких послуг, а тому позовні вимоги за первісним позовом ТОВ «Фріда» задоволенню не підлягають. Щодо зустрічної позовної заяви ТОВ «Севастополь» суд зауважує наступне. Відповідно до ч.3,4 ст. 182 Господарського кодексу України, господарський договір  вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Згідно ч.2 ст.189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою  господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у  зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Водночас відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, передбачених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається; якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За змістом додаткової угоди, сторони в п.1.2. встановили, що вартість послуг вказується в умовних одиницях по курсу НБУ, без врахування ПДВ ціну та становить - 1600 у.о. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України). У частині першій   статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою     статті 203 цього Кодексу. Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою     статті 203 Цивільного кодексу України     передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої та третьої     статті 180 Господарського кодексу України     зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. У частині першій     статті 627 Цивільного кодексу України     зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу    сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як судом було встановлено вище, сторонами у додатковій угоді було вказано вартість послуг в умовних одиницях, а не у національній валюті, що свідчить про відсутність погодження ціни, як істотної умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини  правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632    Цивільного кодексу України     така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. Аналогічна правова позиція викладена у п.2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». З огляду на вище викладене, дотримуючись вказівок Верховного Суду, вкладених у постанові від 31.01.2018, щодо підстав скерування справи на новий розгляд, суд дійшов висновку, що сторонами ціну договору належним чином не погоджено, однак інші умови договору та додаткової угоди за своїм змістом не суперечать нормам чинного законодавства, а тому підстав визнавати їх недійними у суду відсутні. Таким чином, додаткова угода підлягає визнанню недійсною частково, а саме у частині визначення ціни, тобто у пункті 1.2., а тому зустрічний позов підлягає частковому задоволенню. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України». За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий у разі відмови в позові покладається на позивача. Таким чином державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені за подання первісного позову покладаються на ТОВ «Фріда». Разом з тим, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені за подання зустрічного позову мають бути покладені на ТОВ «Фріда» відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зустрічна позовна заява немайнового характеру задоволена судом частково. Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фріда» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастополь» про стягнення 34   823,65 грн  відмовити. 2. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастополь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фріда» про визнання угоди недійсною задовольнити частково. 3. Визнати недійсним пункт 1.2 додаткової угоди до Договору про надання інформаційно-аналітичних послуг в сфері безпеки бізнесу від 12.04.2005 в частині встановлення ціни. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фріда» (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, 10/8, оф. 41, код ЄДРПОУ 33054147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастополь» (03186, м. Київ, бул. Чоколовський, 6, код ЄДРПОУ 24362305) держмито в розмірі 85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.   5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2018            Суддя                                                                                                              О.Є. Блажівська