Рішення

від 25.05.2018 по справі 910/2094/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 25.05.2018Справа №  910/2094/18 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу За позовомКомунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" доПриватного акціонерного товариства "Телесистеми України" простягнення   131 081, 42 грн. Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У лютому 2018 року Комунальний заклад Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "телесистеми України" про стягнення 77 906, 98 грн. основного боргу, 34 528, 34 грн. пені, 14 942, 37 грн. інфляційних втрат, 3 703, 73 грн. – 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання по наданню послуг згідно актів здачі-приймання наданих послуг, а відповідач всупереч п. п. 3.5., 3.6. договору про надання послуг № 4 від 01.12.2006 року вказані послуги не оплатив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 позовну заяву Комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" до Приватного акціонерного товариства "телесистеми України" про стягнення 77 906, 98 грн. основного боргу, 34 528, 34 грн. пені, 14 942, 37 грн. інфляційних втрат, 3 703, 73 грн. – 3% річних залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. 23.03.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшли документи про усунення недоліків. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. 18.04.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає суму основного боргу, а у задоволенні інших позовних вимог просить відмовити. 05.05.2018 від позивача по справі через загальний відділ діловодства суду було подано відповідь на відзив, а 15.05.2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Проте, оскільки дані документи надійшли після встановленого ухвалою суду від 30.03.2018 року строку, а саме 20.04.2018 року, суд не приймає дані документи до розгляду. Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ: 01.12.2006 року між Комунальним закладом Київської обласної ради “Київським обласним санаторним комплексом” (далі – заклад, виконавець), яке змінило найменування на Комунальний заклад Київської обласної ради “Київський обласний дитячий санаторій”, та Закритим акціонерним товариством “Телесистеми України” (замовник), яке змінило найменування на Приватне акціонерне товариство “Телесистеми України”, укладено Договір № 4 про надання послуг з обслуговування обладнання (далі - договір). Відповідно до п. 1.1. якого замовник передає, а виконавець приймає на утримання та обслуговування телекомунікаційне обладнання замовника згідно його переліку та місць утримання, які зазначені у додатку до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Перелік обладнання наведений у додатку № 1., це: контейнер з обладнанням базової станції мобільного зв'язку та вежа з антенно-фідерними пристроями, розташовані за адресою – с. Ворзель, вул. В. Жовтня, 82а. Перелік та дата передачі виконавцю конкретного обладнання на утримання та обслуговування виконавцю зазначається сторонами в акті (актах) прийому-передачі обладнання на обслуговування (акт готовності), що є підставою для визначення початку надання виконавцем послуг щодо конкретного обладнання (п. 1.2 договору). Вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, вказується сторонами в додатку №1 до договору (п. 3.1. договору). Як вбачається із матеріалів справи сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким визначено вартість послуг у розмірі 3 500,00 грн. щомісячно. Додатковою угодою № 4 від 01.02.2012 року сторонами вирішено встановити вартість послуг у розмірі 5 000, 00 грн. за місяць. У п. 3.3. договору сторони передбачили, що нарахування плати за послуги починаються з дати підписання сторонами акту прийому-передачі обладнання обслуговування (акт готовності) продовжується до моменту вивозу замовником обладнання з місця його утримання. Пунктом 3.4. договору встановлено, що щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за звітним (місяцем оплати) виконавець надає замовнику два примірники акту здачі-приймання наданих послуг, що підписуються уповноваженими представниками сторін. Відповідно до п. 3.5. договору послуги оплачуються замовником на підставі акту здачі-приймання наданих послуг і рахунку на оплату послуг протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг та отримання відповідного рахунку. Згідно з п. 3.6 договору вартість електроенергії сплачується окремо на підставі рахунку виконавця у строки, встановлені на оплату послуг. Відповідно до пункту 2.2.3. договору замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлені договором платежі. Строк дії договору становить з дати укладення до 30.11.2007 року з можливістю подальшої пролонгації. За місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договорі вважається продовженим на кожний наступний аналогічний попередньому термін (п. 7.1. договору). Позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 29.07.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.08.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.09.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.10.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.11.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.12.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.01.2017 року на суму 5 000, 00 грн., від 28.02.2017 року на суму 5 000, 00 грн., 31.03.2017 року на суму 5 000, 00 грн., від 28.04.2017 року на суму 5 000, 00 грн. Заборгованість відповідача згідно актів здачі-приймання наданих послуг складає 55 000, 00 грн. Крім того, всупереч п. 3.6 договору відповідачем не було оплачено послуги з надання електроенергії за 2016 рік у сумі 18 707, 21 грн. та за січень-квітень 2017 року в сумі 7  699, 77 грн. Даний факт підтверджується рахунками про сплату за електроенергію Втім, позивач вже звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період з вересня 2014 року по травень 2016 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 року у справі № 910/11910/16, яке набрало законної сили, позов було задоволено частково.   У подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 5 від 27.12.2017 року до договору, відповідно до п. 2 якої, виконавець припиняє нарахування плати за договором. Замовник визнає заборгованість та зобов'язується сплатити її до 31.12.2017 року (п.п. 3, 4 додаткової угоди № 5 до договору).   Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Проте, відповідач, всупереч п. п. 3.5., 3.6. договору, свої зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з утримання та обслуговування телекомунікаційного обладнання та сплати вартості електроенергії не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 77 906, 98 грн., що було визнано відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України     одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Враховуючи викладене, зважаючи на те, що строк оплати вартості наданих послуг згідно умов договору настав, доказів оплати таких послуг станом на день розгляду справи відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з останнього                     77 906, 98 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 34 528, 24 грн. пені, нарахованій за період з 01.06.2016 року по 31.12.2017, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, але не більш ніж 10 % від розміру місячної вартості послуги, що встановлено п. 4.1 Договору. Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Приписами ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Судом здійснено перерахунок заявленої штрафної санкції з урахуванням вищезазначеного, за кожен період по кожному акту окремо та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 11 027, 12 грн. пені., а саме за: - актом здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 751, 50 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 29.07.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 734, 85 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 31.08.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 710, 16 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 30.09.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 705, 43 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 31.10.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 689, 60 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 30.11.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 682, 93 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 30.12.2016 року на суму 5 000, 00 грн. = 667, 67 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 31.01.2017 року на суму 5 000, 00 грн. = 654, 52 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 28.02.2017 року на суму 5 000, 00 грн. = 653, 29 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2017 року на суму 5 000, 00 грн. = 637, 12 грн.; - актом здачі-приймання наданих послуг від 28.04.2017 року на суму 5 000, 00 грн. = 639, 73 грн.; - рахунком про сплату за електроенергію № 9 від 05.12.2016 року на суму 18  707, 21 грн. = 2  547, 66 грн.; - рахунком про сплату за електроенергію № 10 від 30.06.2017 року на суму 7  699, 77 грн. = 952, 66 грн. Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 14 942, 37 грн. трьох процентів річних та 3 703, 73 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2016 року по 31.12.2017 року. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом. Суд здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягають 2 443, 75 грн. трьох процентів річних та 11 581, 11 грн. інфляційних втрат. А тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних підлягають задоволенню частково. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин. Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, місто Київ, Русанівський Бульвар, будинок 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" (08296, Київська область, місто Ірпінь, селище міського типу Ворзель, вулиця Чкалова, будинок 7, ідентифікаційний код 22200260) основного боргу 77 906 грн. 98 коп., 11 027 грн. 12 коп. пені, 2 443 грн. 75 коп. трьох процентів річних, 11 581 грн. 11 коп. інфляційних втрат, а також 1 383 грн. 97 коп. судового збору. Видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25.05.2018 року. Суддя                                                                                                     Ю.О. Підченко