Постанова

від 24.07.2018 по справі 910/2094/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2018 р. Справа№ 910/2094/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Скрипки І.М.

Отрюха Б.В.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 (повний текст складено 25.05.2018)

у справі № 910/2094/18 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій"

до приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 131 081, 42 грн.

Представники сторін у судове засідання не викликались

в с т а н о в и в:

Комунальний заклад Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" 77 906, 98 грн. основного боргу, 34 528, 34 грн. пені, 14 942, 37 грн. інфляційних втрат, 3 703, 73 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання по наданню послуг згідно актів здачі-приймання наданих послуг, а відповідач всупереч п. п. 3.5., 3.6. договору про надання послуг № 4 від 01.12.2006 року вказані послуги не оплатив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі №910/2094/18 позовні вимоги комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на користь комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" основного боргу 77 906 грн. 98 коп., 11 027 грн. 12 коп. пені, 2 443 грн. 75 коп. трьох процентів річних, 11 581 грн. 11 коп. інфляційних втрат, а також 1 383 грн. 97 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - приватне акціонерне товариство "Телесистеми України" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення 11 027 грн. 12 коп. пені, 2 443 грн. 75 коп. трьох процентів річних, 11 581 грн. 11 коп. інфляційних втрат та у задоволенні позову в цій частині відмовити, в іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" у справі № 910/2094/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Скрипка І.М., Отрюх Б.В.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 131 081, 42 грн. та вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою апеляційного господарського суду від 09.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2094/18, справу призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи завчасно, а саме - до 20.07.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою. Позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники сторін у судове засідання не викликались. Про відкриття провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2094/18 сторони повідомлялися належним чином.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.10, 12 ст. 270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського звертає увагу на те, що учасники справи не зверталися до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про розгляд апеляційної скарги у даній справі у судовому засіданні з викликом представників сторін, як того вимагає абзац 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 01.12.2006 року між Комунальним закладом Київської обласної ради "Київським обласним санаторним комплексом" (далі - заклад, виконавець), яке змінило найменування на Комунальний заклад Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій", та Закритим акціонерним товариством "Телесистеми України" (замовник), яке змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України", укладено Договір № 4 про надання послуг з обслуговування обладнання (далі - договір).

Згідно п. 1.1 якого замовник передає, а виконавець приймає на утримання та обслуговування телекомунікаційне обладнання замовника згідно його переліку та місць утримання, які зазначені у додатку до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Перелік обладнання наведений у додатку № 1, це: контейнер з обладнанням базової станції мобільного зв'язку та вежа з антенно-фідерними пристроями, розташовані за адресою - с. Ворзель, вул. В. Жовтня, 82а.

Відповідно до п. 1.2 договору перелік та дата передачі виконавцю конкретного обладнання на утримання та обслуговування виконавцю зазначається сторонами в акті (актах) прийому-передачі обладнання на обслуговування (акт готовності), що є підставою для визначення початку надання виконавцем послуг щодо конкретного обладнання.

Вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, вказується сторонами в додатку №1 до договору (п. 3.1 договору).

Сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким визначено вартість послуг у розмірі 3 500,00 грн. щомісячно.

Додатковою угодою № 4 від 01.02.2012 року сторонами вирішено встановити вартість послуг у розмірі 5 000, 00 грн. за місяць.

Пунктом 3.3 договору сторони передбачили, що нарахування плати за послуги починаються з дати підписання сторонами акту прийому-передачі обладнання обслуговування (акт готовності) продовжується до моменту вивозу замовником обладнання з місця його утримання.

Відповідно до п. 3.4 договору щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за звітним (місяцем оплати) виконавець надає замовнику два примірники акту здачі-приймання наданих послуг, що підписуються уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 3.5 договору послуги оплачуються замовником на підставі акту здачі-приймання наданих послуг і рахунку на оплату послуг протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг та отримання відповідного рахунку.

Вартість електроенергії сплачується окремо на підставі рахунку виконавця у строки, встановлені на оплату послуг ( п. 3.6 договору).

Відповідно до пункту 2.2.3 договору замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлені договором платежі.

Строк дії договору становить з дати укладення до 30.11.2007 року з можливістю подальшої пролонгації. За місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договорі вважається продовженим на кожний наступний аналогічний попередньому термін (п. 7.1 договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 29.07.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.08.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.09.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.10.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.11.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 30.12.2016 року на суму 5 000, 00 грн., від 31.01.2017 року на суму 5 000, 00 грн., від 28.02.2017 року на суму 5 000, 00 грн., 31.03.2017 року на суму 5 000, 00 грн., від 28.04.2017 року на суму 5 000, 00 грн. Заборгованість відповідача згідно актів здачі-приймання наданих послуг складає 55 000, 00 грн.

Як вбачається з рахунків про сплату за електроенергію відповідачем всупереч п. 3.6 договору не було оплачено послуги з надання електроенергії за 2016 рік у сумі 18 707, 21 грн. та за січень-квітень 2017 року в сумі 7 699, 77 грн.

6 грудня 2017 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сума боргу відповідача перед позивачем складає 77 906,98 грн. (враховуючи сплату позивачем 3 500 грн.).

Також, позивач вже звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період з вересня 2014 року по травень 2016 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 року у справі № 910/11910/16, яке набрало законної сили, позов було задоволено частково.

У подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 5 від 27.12.2017 року до договору, відповідно до п. 2 якої, виконавець припиняє нарахування плати за договором. Замовник визнає заборгованість та зобов'язується сплатити її до 31.12.2017 року (п.п. 3, 4 додаткової угоди № 5 до договору).

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Актами здачі-приймання наданих послуг підтверджується надання позивачем передбачених договором послуг на загальну суму 55 000 грн., а рахунками за електроенергію підтверджується несплата відповідачем послуг з надання електроенергії на загальну суму 26 406,98 грн.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 6 грудня 2017 сума боргу відповідача перед позивачем складає 77 906,98 грн. (враховуючи сплату позивачем 3 500 грн).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк оплати вартості наданих послуг згідно умов договору настав, доказів оплати таких послуг станом на день розгляду справи відповідачем не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 77 906, 98 грн. основного боргу.

Щодо стягнення з відповідача 34 528,34 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, що був зроблений судом першої інстанції, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Місцевий господарський суд вірно перерахував пеню за кожен період по кожному акту окремо, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені правомірно задоволено частково у розмірі 11 027, 12 грн.

Щодо стягнення з відповідача 14 942,37грн. інфляційних втрат та 3 703,73 грн. 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений - підстави відсутні.

При розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, що був зроблений судом першої інстанції, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Інфляційні втрати та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме інфляційні втрати у розмірі 11 581,11 грн. та 3% річних у розмірі 2 443,75 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний дитячий санаторій" та стягнення з приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" 77 906 грн. 98 коп. основного боргу, 11 027 грн. 12 коп. пені, 2 443 грн. 75 коп. 3% річних та 11 581 грн. 11 коп. інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2094/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2094/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на приватне акціонерне товариство "Телесистеми України".

4. Матеріали справи № 910/2094/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення з урахування приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Б.В. Отрюх

Повний текст постанови підписано 17.09.2018 (після виходу складу колегії суддів із відпустки)