Рішення

від 21.05.2018 по справі 910/3127/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2018 Справа № 910/3127/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,

За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі

регіональної філії "Придніпровська залізниця", 03150, .м. Київ, вул. Тверська

5; 49038, м. Дніпро, пр.Д Яворницького, буд. № 108,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче

об'єднання "Пульсар", 03110, м. Київ, вул. О. Пироговського, 4 літера А

про стягнення 287 522, 46 грн. та зобов язання поставити продукцію

У засіданні брали участь:

від позивача : Порохня Д.А. - по дов. №2223 від 15.12.2017

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Пульсар" про стягнення 287 522, 46 грн. та зобов'язання поставити та передати товар у власність Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від отримання заявки на поставку товару та виконання своїх зобов'язань по Договору № ПР/НХ-17747/НЮ від 24.07.2017 по поставці товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/3127/18 ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.04.2018.

У судове засідання 18.04.2018 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.05.2018.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 21.05. 2018 представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих листів із відміткою пошти - у зв язку із закінченням терміну зберігання. Ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена позивачем в позовній заяві та Витягу з ЄДРПОУ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

З урахуванням викладеног , суд приходить до висновку, що відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представника відповідача перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об єднання Пульсар" (надалі - постачальник) було укладено договір № ПР/НХ-17747/НЮ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є поставка постачальником покупцю дошки хвойних порід необрізної (далі-товар) згідно зі специфікацією №1 (додаток №1). Рік виготовлення 2014.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, кількість товару зазначені у специфікації №1 (додаток №1). Виробник товару: ТОВ ВК ПУЛЬСАР .

За умовами п.п. 4.1., 4.2., 4.3. договору товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 робочих днів від одержання постачальником заявки покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару. Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленою належним чином. Товар постачається на склад покупця ( Дніпровський Головний матеріально-технічний склад регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства Українська залізниця ) на умовах DDP (згідно з ІNCOTERMS 2010) у ІІІ- IV кварталі - 2017 року.

Позивач зазначає, що 05.09.2017 року ним було направлено відповідачу заявку № НХ-3/4850 від 03.08.2917 року на поставку продукції згідно договору № ПР/НХ-17747/НЮ від 24.07.2017, що підтверджується поштовим відправленням. Заявка № НХ-3/4850 від 03.08.2917 року не була отримана відповідачем, у зв язку із закінченням терміну зберігання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач мав поставити товар не пізніше 10 робочих днів від дня одержання заявки, однак відповідач умов договору не виконав, товар відповідно до специфікації № 1 не поставив.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У відповідності з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 24.07.2017 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об єднання Пульсар" (надалі - постачальник) був укладений договір № ПР/НХ-17747/НЮ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є поставка постачальником покупцю дошки хвойних порід необрізної (далі-товар) згідно зі специфікацією №1 (додаток №1). Рік виготовлення 2014.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, кількість товару зазначені у специфікації №1 (додаток №1). Виробник товару: ТОВ ВК ПУЛЬСАР .

Матеріалами справи підтверджується, що 05.09.2017 року позивачем було направлено відповідачу заявку № НХ-3/4850 від 03.08.2917 року на поставку продукції згідно договору № ПР/НХ-17747/НЮ від 24.07.2017, що підтверджується поштовим відправленням. Заявка № НХ-3/4850 від 03.08.2917 року не була отримана відповідачем, у зв язку із закінченням терміну зберігання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач мав поставити товар не пізніше 10 робочих днів від дня одержання заявки, однак відповідач умов договору не виконав, товар відповідно до специфікації № 1 не поставив.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Як встановлено судом, у встановлені строки відповідач товар не поставив, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №ПР/НХ-17747/НЮ від 24.07.2017 року.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями частини 2 статті 665 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 620 Цивільного кодексу України, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, який першим пред'явив позов.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ч.ч. 1, 2 ст. 184 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що хоча статтею 620 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора на витребування у боржника речі, яка визначена індивідуальними ознаками, однак чинне законодавство не встановлює заборони вимагати від боржника належного виконання обов'язку з поставки товару, а саме передання речей, визначених родовими ознаками, якими є: дошка хвойних порід необрізна, товщиною 25 мм, довжиною 4-4, 5 мм ґатунок 1, Гост 8486-86, кількість 307 кв.м, дошка хвойних порід необрізна, товщиною 50 мм, довжиною 4-4, 5 мм ґатунок 1, Гост 8486-86, 350 кв.м.

Наявність у відповідача обов'язку поставити позивачу товар на загальну суму 1 763 943,48 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовано, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині виконання відповідачем зобов'язання в натурі - поставити та передати у власність позивача товар, дошку хвойних порід необрізну згідно зі специфікацією №1 до договору ПР/НХ 17747/НЮ від 24.07.2017 та заявкою позивача №НХ-3/4850 від 03.08.2017 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 164 046,42 грн. та штраф в розмірі 123 476,04 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В п. 10.3. договору передбачено, що постачальник за даним договором несе відповідальність,зокрема, за несвоєчасну поставку товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від суми непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків від вказаної суми.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, при перевірці розрахунку суми пені, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що розмір пені, заявлений позивачем до стягнення є вірним.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об єднання Пульсар (код ЄДРПОУ 38855312; адреса: 03110, м. Київ, вул. О. Пироговського, 4 літера А) поставити та передати у власність Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ 40081237; адреса: 49038, м. Дніпро,пр. Д. Яворського, 108) товар згідно специфікації № 1, а саме: дошку хвойних порід необрізну згідно зі специфікацією №1 до договору ПР/НХ 17747/НЮ від 24.07.2017 та заявкою позивача №НХ-3/4850 від 03.08.2017 на загальну суму 1 763 943 грн. 48 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об єднання Пульсар (код ЄДРПОУ 38855312; адреса: 03110, м. Київ, вул. О. Пироговського, 4 літера А) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ 40081237; адреса: 49038, м. Дніпро,пр.. Д. Яворського, 108) грошові кошти: пені - 164 046 грн. 42 коп., штрафу - 123 476 грн. 04 коп. та судовий збір - 1 762 грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.05.2018

Суддя Трофименко Т.Ю.