Постанова

від 10.05.2018 по справі 902/422/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/422/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - не з'явився,

Головного управління

Держгеокадастру у Вінницькій області - не з'явився,

Вінницької обласної державної адміністрації - не з'явився,

Шаргородської районної державної

адміністрації Вінницької області - не з'явився,

Приватного підприємства "Маяк" - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Маяк"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Василишин А.Р., Бучинська Г.Б.)

у справі № 902/422/17

за позовом Першого заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької обласної державної адміністрації

до Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області,

Приватного підприємства "Маяк"

про скасування розпоряджень органу виконавчої влади, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Перший заступник керівника Жмеринської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Вінницька ОДА) до Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Шаргородська РДА), Приватного підприємства "Маяк" (далі - ПП "Маяк"), у якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив:

- визнати поважним пропуск строку позовної давності та поновити Прокурору строк на звернення до суду із цим позовом;

- визнати незаконними та скасувати розпорядження Шаргородської РДА: від 15.11.2004 № 397 "Про надання дозволу ПП "Маяк" с. Перепільчинці на виготовлення технічної документації щодо відводу земельної ділянки резервного фонду Перепільчинецької сільської ради з наступною зміною цільового призначення та надання в оренду", від 15.11.2005 № 402 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки резервного фонду Перепільчинецької сільської ради (пасовища) з наступним наданням в оренду ПП "Маяк" с. Перепільчинці для посадки саду та ведення товарного сільськогосподарського виробництва";

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 24.06.2009 між Шаргородськоїю РДА та ПП "Маяк", за яким передано суб'єкту господарювання земельну ділянку загальною площею 23,5852 га пасовищ, у тому числі під прибережною захисною смугою - 1,9736 га із земель резервного фонду Перепільчинецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області;

- повернути земельну ділянку загальною площею 23,5852 га пасовищ, у тому числі під прибережною захисною смугою - 1,9736 га з кадастровим номером НОМЕР_1 шляхом укладення акта прийому-передачі об'єкта оренди із ГУ Держгеокадастру та Вінницькою ОДА.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані розпорядження Шаргородської РДА прийнято з порушенням вимог статей 61, 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК), положень Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", оскільки передача в оренду земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення без надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки та його затвердження у встановленому порядку, а також без проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у тому числі під прибережною захисною смугою, суперечить законодавству, чинному на час виникнення спірних правовідносин, отже, і договір оренди, укладений на підставі незаконних розпоряджень, а також з порушенням процедури надання такої землі в оренду, є недійсним.

Відповідач ПП "Маяк", заперечуючи проти позову, просив про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.08.2017 (у складі колегії суддів: Колбасов Ф.Ф. (головуючий), Білоус В.В., Нешик О.С) у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності та відсутності поважних причин для його поновлення.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, виходив із наявності правових підстав для визнання недійсними оскаржених розпоряджень органу виконавчої влади як таких, що прийнято з порушенням вимог законодавства, а також договору оренди, укладеного на підставі цих розпоряджень. Разом із тим суд дійшов висновку, що позивачами не пропущено строк позовної давності з огляду на те, що ці особи не були стороною оспорюваного правочину, тому були позбавлені можливості перевірити його на відповідність вимогам чинного законодавства. При цьому повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства Держгеокадастру надано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р, а доказів обізнаності Вінницької ОДА щодо прийнятих розпоряджень та укладеного договору матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у листопаді 2017 року ПП "Маяк" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2017 залишити в силі.

Касаційну скаргу ПП "Маяк" обґрунтовує, зокрема, порушенням судом положень чинного законодавства щодо застосування позовної давності.

ГУ Держгеокадастру та Вінницькою ОДА у відзивах на касаційну скаргу вважають її необґрунтованою, а постанову суду апеляційної інстанції просять залишити без змін та вказують про правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Прокуратура, ГУ Держгеокадастру, Вінницькою ОДА, Шаргородська РДА в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПП "Маяк", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення з відповідним позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у цій справі - в особі ГУ Держгеокадастру та Вінницької ОДА, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, яка розглядається, Прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру та Вінницької ОДА у травні 2017 року, а також просив визнати поважним пропуск строку позовної давності та поновити цей строк. ПП "Маяк" заявило про застосування позовної давності, посилаючись на те, що оскаржені розпорядження прийнято 15.11.2004 та 15.11.2005, а оспорюваний договір укладено 24.06.2009. Зі свого боку ГУ Держгеокадастру зазначало, що повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності передано управлінню з 01.01.2013, а про порушення вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду йому стало відомо за наслідками проведеної 28.03.2017 перевірки. Вінницька ОДА зазначала, що про такі порушення дізналася з позовної заяви Прокурора.

Відповідно до статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК).

Проте, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції обмежившись посиланням на те, що позивачами строк позовної давності не пропущено, не врахував незведені вище вимоги законодавства, у порушення вимог процесуального закону належним чином не перевірив доводів учасників справи на предмет наявності/відсутності підстав для застосування позовної давності; з огляду на заявлене ГУ Держгеокадастру клопотання про поновлення строку позовної давності та не порушення такого питання зі сторони Вінницької ОДА, суд, фактично наділивши Прокурора статусом самостійного повивача у справі, не встановив і в постанові не зазначив початку перебігу позовної давності для ГУ Держгеокадастру та Вінницької ОДА, які набули статусу позивачів у справі, тобто не з'ясував коли саме зазначені особи довідалися або могли довідатися про порушення їх прав та чи є в них поважні причини для його поновлення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК, у редакції, чинній до 15.12.2017 на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, - статтю 261 ЦК у поєднанні зі статтями 256, 267 цього Кодексу, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору.

За змістом статті 301 ГПК суд касаційної інстанції розглядає справи за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу щодо меж розгляду справи, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Маяк" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 902/422/17 скасувати.

3. Справу № 902/422/17 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий