Рішення

від 16.05.2018 по справі 372/3901/17

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3901/17

Провадження № 2-482/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченко М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності, поділ майна, стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з січня 2012 року по травень 2016 року; визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру №102 в м. Українка по вул. Київська, буд.1 в та земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012; провести поділ сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3, виділивши в натурі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, а ОСОБА_3 - квартиру №102 в м. Українка по вул. Київська, буд.1 в.; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, а за ОСОБА_3 - право особистої приватної власності на квартиру №102 в м. Українка по вул. Київська, буд.1 в. та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного сумісного майна у розмірі 4000, 00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з січня 2012 року по грудень 2016 року позивач проживав разом з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за основним місцем проживання була квартира №АДРЕСА_1, що належала позивачці. Сторони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, спільні інтереси, вели спільне господарство, піклувались один про одного, спільно відпочивали, відзначали спільні свята, мали спільний бюджет, позивач знайшов спільну мову з донькою відповідачки та її друзями. Під час проживання однією сім'єю спільними зусиллями сторін в жовтні 2012 року створено ТзОВ ТРЕЙДЕКС ПАК Україна та у грудні 2015 року ТРЕЙДЕКС ПАК , засновниками вищевказаних товариств була ОСОБА_3, а директором - ОСОБА_1, грошові кошти від здійснення підприємницької діяльності сторін в інтересах сім'ї витрачали на спільний відпочинок, придбання ряду об'єктів нерухомого та рухомого майна, погашення суми кредиту, отримані у квітні 2011 року ОСОБА_3 та на інші потреби необхідні для проживання сім'ї. За період спільного проживання без реєстрації шлюбу було придбано однокімнатну квартиру в м. Українка, по вул. Київська, буд.1 в, кв.102 та земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, які за домовленістю сторін були зареєстровані за ОСОБА_3, оскільки позивач був впевнений, що це їх спільне майно, яке придбане ними внаслідок спільної праці та за рахунок спільних трудових зусиль та гарних відносин з відповідачкою.

19.12.2017 року винесено ухвалу про залишення позову без руху.

13.02.2018 року винесено ухвалу про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі.

02.03.2018 року винесено ухвалу про накладення арешту на квартиру №102 в будинку №1 в по вулиці Київській в місті Українка Обухівського району Київської області, загальною площею 39,5 кв.м, житловою площею - 18,5 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_3; накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, яка належать на праві власності ОСОБА_3.

14.03.2018 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про витребування у Обухівського відділення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: вулиця Каштанова, 20, м. Обухів, Київська обл., 08703) інформацію (довідку) з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, за період з першого кварталу 2012 року по четвертий квартал 2016 року включно.

16.04.2018 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що протягом чотирьох років, а саме з січня-лютого 2012 року проживали разом як чоловік та жінка з відповідачкою в громадянському шлюбі, без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_2, що належала батькам відповідачки, а також з ними ще проживала неповнолітня донька відповідачки від першого шлюбу, в цей період було набуто майно, яке за усною домовленістю було поділено між ними порівну, яку вона не виконала. За час спільного проживання вели спільне господарство, піклувались один про одного, за спільний бюджет купували продукти харчування та готували їжу, подорожували, а також знайшов спільну мову з донькою відповідачки, водив її на навчання, додаткові заняття, приймав участь у батьківських зборах. Телекомунікаційні послуги укладено з позивачем за адресою місця проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, на адресу якого надходили рахунки про оплату за користування інтернет-зв'язком, а також за комунальні послуги сплачували через банк по квитанціям, а потім через інтернет-банк Приват24 з телефону позивача. В кінці 2012 року разом було створено підприємства ТзОВ ТРЕЙДЕКС ПАК Україна , ТРЕЙДЕКС ПАК Україна , а в 2015 році за запозичені у товариша кошти купили спірну земельну ділянку, через те, що він лежав у лікарні з переломом, ділянка була оформлена на відповідачку, а також наприкінці листопада 2016 року придбали спірну квартиру, і як було обумовлено раніше сторонами земельна ділянка повинна бути залишеною позивачу, а спірна квартира - відповідачу.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що сторони проживали спільно, подружжям, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, позивач сплачував рахунки за користуванням телебачення та інтернет-зв'язком, займався фінансуванням родини, купував квитки, створили спільний бізнес, за час спільного проживання було придбано за запозичені кошти позивача спірну земельну ділянку та квартиру.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що з жовтня 2012 року по 05 січня 2014 року у неї з відповідачем були відносини, вони зустрічались, але сімейних відносин не було, він не піклувався про неї та її доньку від першого шлюбу, не готовий був взяти відповідальність за сім'ю, після поїздки за кордон вони взагалі не підтримують відносини, в 2014 році, через спільний бізнес вони вимушені були зустрічатись в її квартирі виключно по робочим питанням. З позивачем ніколи не було сімейних традицій, їжу йому не готувала та одяг не прасувала, по господарству не допомагав. Земельну ділянку допомагав придбати позивач, оскільки вона доглядала за ним в той час, як у нього була зламана нога, за частково власний рахунок та рахунок батьків, а також з отриманих коштів від продажу лодки. Комунальні послуги та послуги за інтернет-зв'язок сплачувала сама, з особистої банківської картки, але через мобільний телефон позивача, оскільки у нього він був новішим. В 2016 році по доброті погодилась доглядати за позивачем, коли у нього був перелом ноги та позичала кошти йому на операцію. Позивач не був бізнес-партнером, а лише найманим працівником - директором товариства, засновниками були відповідачка та товариш позивача.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з кінця липня 2015 року два рази на тиждень прибирала за місцем проживання відповідачки та бачила як позивач перебував в помешкані та щось друкував на комп'ютері, відомо, що вони працювали разом, про їх відносини відповідачка не розповідала, у валізі стояли якісь речі, чи були чоловічі речі в шафі не бачила, за її роботу розраховувалась відповідачка.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що близько 10 років проживав разом в одному будинку з відповідачкою, в період з січня 2012 року по грудень 2016 року він не бачив хто жив з нею, але іноді зустрічав у коридорі позивача.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснили, що працють консьєржками в будинку, де проживає відповідачка зі своєю донькою, бачили позивача, який перебував у квартирі в той період коли він зламав ногу, відповідачка доглядала за ним, але вони не були в сімейному статусі, після одужання він виїхав з її квартири, розрахунок за надані послуги їм сплачувала відповідачка.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що з жовтня 2016 року надавала послуги репетиторства з вивчення англійської мови на дому для дочки відповідача, приходила двічі на тиждень ввечері та у суботу, бачила у квартирі тільки відповідачку та її доньку, чоловічих речей і позивача не бачила.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що є з 2016 року сусідкою відповідачки, була пару разів у неї вдома, жила з донькою, чоловічих речей не бачила, але бачила позивача якось вранці, коли він виходив з квартири відповідачки, вважала, що він там працює, разом їх не бачила, з позивачем не спілкувалась.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона є донькою відповідачки та проживає разом з нею, позивач проживав з ними недовго з кінця весни 2012 року протягом близько року, позивач з матір'ю зустрічались, були короткочасні відносини, однак вони не були сім'єю, вони працювали разом, товаришували, іноді позивач приносив шоколадки, але продукти харчування не купував, домашнім господарством не займався, за комунальні послуги не сплачував, мама позивачу речі не прала та не прасувала. Спірну квартиру купували на кошти, надані бабусею та дідусем, а земельну ділянку за мамині кошти. Подорожували разом з мамою та позивачем, вони проживали зазвичай у різних кімнатах. Коли позивач зламав ногу, він жив у їхній квартирі окремо, у великій кімнаті, там і працював.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні свідок пояснила, що являється подругою відповідача, а з позивачем познайомились по робочим питанням, про їх сімейні відносини їй нічого не відомо, їй відповідачка про це нічого не розповідала, у її квартирі вона не була, зустрічались у м.Києві.

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснили, що є товаришами позивача, їм відомо, що позивач з відповідачкою проживали разом у останньої в квартирі, однією сім'єю з 2012 по 2016 роки, там був його одяг, сторони їздили разом на відпочинок за кордон, на пікнік та ходили в кафе, розраховувався за це позивач, а також він ремонтував автомобіль відповідача та купував телевізор у її квартиру, забезпеченням родини займався позивач, у сторін був спільний бізнес. В 2016 році за спільні кошти сторін було придбано спірні квартиру та земельну ділянку, на якій позивач хотів побудувати будинок.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що являється другом відповідача протягом близько 20 років, позивача він не знає, у лютому 2016 року допомагав повісити карниз відповідачці в квартирі, вона була з донькою, чоловічих речей не було, про позивача вона нічого не розповідала, вона сама виховує дитину та веде господарство.

Вислухавши сторони, їх представників, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 протягом певного періоду проживали однією сім'єю, набули право спільної сумнісної власності на один із спірних об'єктів нерухомого майна, що узгоджується із матеріалами справи.

Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу, має юридичного значення з огляду на час придбання спірного майна.

Цивільний шлюб це відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю та при цьому не є одруженими.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно ст. 74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього кодексу .

Судом встановлено, що сторони з січня 2012 року по травень 2016 року проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, при цьому в цей час вони у шлюбних відносинах із іншими особами не перебували, спільно проживали у що підтверджується паспортами, довідками, фотознімками, іншими письмовими доказами, а також показами свідків.

Факт перебування сторін у шлюбних стосунках у інший період час суд вважає недоведеним з огляду на наступне.

Позивач не конкретизував дати, коли між сторонами тривали фактичні шлюбні стосунки, однак із матеріалів справи, пояснень сторін, показань свідків вбачається, що щонайменше з січня 2012 року почали проживати спільно однією сім'єю, вели спільне господарство, при цьому це фактично визнається і відповідачкою, ці обставини суд вважає доведеними. Доводи відповідача щодо заперечень сімейного характеру відносин між сторонами суд вважає необґрунтованими, оскільки фактично відповідачкою визнається факт спільного проживання із позивачем, спільного відпочинку, частково визнається факт спільного ведення господарства, спільного бюджету. Дані про спільний неодноразовий відпочинок сторін та доньки відповідача, на думку суду, свідчить саме про характер фактичних шлюбних стосунків сторін. Письмові докази також вказують на те, що позивачем зазначалась адреса належної відповідачеві квартири як власне місце проживання, зокрема у медичній та іншій документації, що узгоджується із поясненнями сторін та показами свідків. Покази свідків також вказують на спільне проживання сторін у одному помешканні - належній відповідачці квартирі № АДРЕСА_3. Квитанції, рахунки, довідки, виписки із банківських рахунків, матеріали переписки по електронній пошті із житлово-комунальними організаціями вказують на участь позивача у оплаті окремих житлово-комунальних послуг по належній відповідачеві квартирі. Фотознімками, авіаквитками, ваучерами та іншими доказами підтверджується те, що сторони разом неодноразово відпочивали за кордоном, проводили разом неробочий час, характер зафіксованих фотознімками між ними відносин явно спростовує доводи відповідачки про існування між сторонами виключно ділових та робочих стосунків. Таким чином, сукупність доказів підтверджує факт спільного проживання сторін у одному помешканні, факт ведення ними спільного господарства, що свідчить про що вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За таких обставин, доводи позову про дійсний характер правовідносин між сторонами під час спільного проживання як фактичних шлюбних суд вважає переконливими, а заперечення відповідача у цій частині суд вважає недоведеними і непереконливими.

При вирішенні питання про час припинення фактичних шлюбних стосунків між сторонами суд враховує те, що відповідачкою фактично визнається факт спільного проживання із позивачем у одному помешканні протягом періоду реабілітації після перелому ноги. Згідно медичної документації позивач був травмований 31.03.2018 року, перебував на стаціонарному лікуванні із складним переломом ноги, йому було рекомендовано протягом двох місяців певні процедури задля реабілітації, зокрема користування милицями. Показами свідків також підтверджується такий саме орієнтовний час виїзду позивача із помешкання відповідачки після реабілітації внаслідок травмування ноги, при цьому свідки вказували на те, що позивач покинув будинок із власними речами. Із взаємоузгоджених пояснень сторін вбачається, що позивач покинув квартиру позивача із власними речами після завершення лікування. Таким чином, досліджені судом докази у сукупності переконливо вказують на те, що щонайменше до травня 2016 року сторони припинили проживати спільно, позивач виїхав на інше місце проживання, після цього спілкування сторін не свідчило про наявність ознак саме сімейних відносин, тимчасове періодичне перебування позивача у належній відповідачці квартирі обумовлювалось спільним бізнесом - забезпеченням функціонування юридичної особи, директором якої був позивач, а засновником - відповідачка, переконливих доказів саме спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства сторін після цього часу суду не подано, тому суд вважає доведеним факт спільного проживання сторін лише до травня 2016 року. Більш точний час початку та припинення фактичних шлюбних стосунків сторін ними та свідками не повідомлено.

За таких обставин, відповідні доводи позивача не в повній мірі є переконливими.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, аналізуючи положення чинного на час виникнення правовідносин та на час розгляду справи сімейного законодавства, постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя суд приходить до висновку про недоведеність посилань позову на те, що в період до 23 травня 2003 року після травня 2016 року сторони проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу .

Таким чином, факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом певного періоду, а саме з січня 2012 року по травень 2016 року відповідно до ст. 256 ЦПК України суд вважає доведеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правовий статус майна, набутого особами в цивільному шлюбі, є таким самим, як і правовий статус майна подружжя, спільна сумісна власність. Відповідно до норм законодавства поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, відбувається згідно з положенням гл.8 СК . Таким чином, поділ майна осіб, які перебувають у цивільному шлюбі, повністю прирівняно до поділу майна подружжя, яке офіційно оформило свої стосунки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

01 квітня 2016 року, тобто в період фактичного проживання сторін однією сім'єю за рахунок спільних коштів сторін було придбано земельну ділянку площею 0,0327 га, розташовану в Обухівському районі Київської області, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, цільове призначення - для ведення садівництва, право власності на яку зареєстровано на ім'я відповідачки, що визнається сторонами, а також підтверджується державним актом, інформаційними довідками з державних реєстрів та іншими доказами.

З обставин справи вбачається, що це спірне майно, а саме земельна ділянка, придбане під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тобто набута ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст.368, 372 ЦК України має право на Ѕ частину від спільного майна, а державна реєстрація права власності лише за відповідачкою порушує законні права та інтереси позивача як співвласника такого майна.

Посилання позивача на спільне проживання з відповідачем, ведення спільного господарства, знайшло підтвердження в ході розгляду справи. Позивачем надано копії рахунків за телекомунікаційні послуги, які були укладені з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4, а також на підтвердження спільних подорожей з відповідачкою та донькою, позивачем надано копії електронних квитків та фотокарток, на яких зображені сторони. За час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали за спільні кошти земельну ділянку площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, які відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №94909835 від 17.08.2017 року, що зареєстроване за ОСОБА_3.

Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 ( далі Постанова), встановлено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення , якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).

Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відповідно до п.30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63 , ч.1 ст. 65 Сімейного кодексу України .

За таких обставин суд виходить з того, що спірне майно, а саме: земельна ділянка площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012 є спільною власністю сторін.

Оскільки вказане вище майно набуто сторонами під час проживання сторін однією сім'єю, є об'єктом спільної сумісної власності сторін, відтак може бути поділено між сторонами в судовому порядку на засадах рівності часток кожного із сторін .

Поряд із тим, достатніх підстав для віднесення іншого спірного об'єкта нерухомого майна - квартири до складу майна, яке підлягає поділу суд не вбачає, оскільки переконливих доказів віднесення його до спільного сумісного майна сторін суду не представлено.

Так, квартира №АДРЕСА_5 придбана відповідачкою ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 29.11.2016 року, тобто за межами встановленого судом періоду спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Належних і допустимих доказів її придбання за спільні кошти сторін суду не подано. Рівень офіційних доходів сторін вказує на спроможність відповідачки купити цей об'єкт нерухомого майна без участі позивача. За таких обставин, доводи позову про можливість поділу квартири між сторонами в порядку поділу майна подружжя суд вважає необґрунтованими, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя.

Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності таких умов присудження грошової компенсації може мати місце, зокрема, на підставах передбачених ст. 364 ЦК , за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та наявності згоди співвласника на одержання відповідної грошової суми.

Так, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таке ж право співвласників передбачено і ч. 3 ст. 358 ЦК України .

На підставі вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна підлягають задоволенню частково, оскільки квартира №102 в м. Українка по вул. Київська, буд.1 придбана після припинення між сторонами фактичних шлюбних відносин, а земельна ділянка площею 0,0327 га, яка розташована в Обухівському районі Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, може бути віднесена до об'єктів права спільної сумісної власності, оскільки була придбана за час спільного проживання сторін.

Тому враховуючи, що майно, а саме земельна ділянка, яке набуте сторонами в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, для ведення спільного господарства є об'єктом спільної сумісної власності, суд вважає за можливим розподілити його виходячи з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна у натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на Ѕ частину земельної ділянки.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України ).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).

Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами лише частково, заперечення відповідачки також лише частково ґрунтуються на законі та зібраних у справі доказах, тому позов слід задовольнити в частині доведених позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 321, 328, 345, 368, 372, 386, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 63, 65, 69-72 Сімейного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з січня 2012 року по травень 2016 року.

Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0327 га, розташовану в Обухівському районі Київської області, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, цільове призначення - для ведення садівництва.

В порядку поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнати за кожним із них право особистої приватної власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0327 га, розташовану в Обухівському районі Київської області, кадастровий номер 3223151000:04:062:0012, цільове призначення - для ведення садівництва.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (прож. за адресою: 08720, АДРЕСА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (прож. за адресою: 04136, Київська обл., м.Бориспіль, вул.Стеценка, б.4-а, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 990 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко