Рішення

від 29.05.2018 по справі 809/561/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2018 р. справа № 809/561/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до сільського голови села Підпечери - Довженко Ярослави Дмитрівни про визнання відмови у реєстрації місця проживання - неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, з підстав протиправної відмови у здійсненні такої реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 28.03.2018 звернувся в суд з позовною заявою до сільського голови села Підпечери - Довженко Ярослави Дмитрівни (надалі, також - відповідач) про визнання відмови у реєстрації місця проживання - неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, з підстав протиправної відмови у здійсненні такої реєстрації.

Обгрунтування судового звернення позивача, викладене в позовній заяві (а.с.5-8) та запереченні (а.с.39-41), полягає в тому, що відповідачем неправомірно відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із необхідністю попереднього взяття на військовий облік у районному військовому комісаріаті та за наявності документу, підтверджуючого право власності на квартиру в якій проживає позивач із сім'єю. Помилковість висновків відповідача пояснює тим, що правила Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 за №921 (надалі, також - Порядок №921), на позивача не поширюються, оскільки він не являється призовником, а долучені до заяви про реєстрацію місця проживання документи, в повній мірі підтверджують право на проживання в житлі, у відповідності до підпункту 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року за №207 (надалі, також - Правила №207). Окрім цього в підтвердження проживання за вказаною адресою, позивачем до позову додано: договір на технічне обслуговування газового котла №27 від 28.07.2014 (а.с.11), договір про користування електричною енергією №29037444 від 29 грудня 2014 року (а.с.12), квитанції про оплату за комунальні послуги (обслуговування ліфта, вивіз сміття), постачання газу, водопостачання та водовідведення (а.с.16-18), постачання електроенергії (а.с.21). Враховуючи, що для реєстрації місця проживання позивачем подавалися усі необхідні документи, просить суд зобов'язати відповідача здійснити таку реєстрацію.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с.30-31), вказавши, що пунктом 24 Порядку №921 передбачена можливість реєстрації місця проживання виключно після взяття позивача на облік у районному військовому комісаріаті. Спростовуючи доводи позивача про те, що він не являється призовником, вказав що відповідно до статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу позивач військовозобов'язаний, а тому на нього розповсюджується дія Порядку №921. Також зазначив, що відповідно до підпункту 4 пункту 18 Правил №207, необхідним документам для реєстрації місця проживання є документ на право власності на нерухоме майно. За відсутності у позивача належним чином оформленого документа на право власності на квартиру, а також незняття з військового обліку за місцем попередньої реєстрації та невзяття на військовий облік у Тисменицькому райвійськкоматі, у відповідача відсутні правові підстави здійснити реєстрацію місця проживання позивача.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши позовну заяву, відзив, відповідь на відзив, в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої доводи, встановив таке.

Позивач 15.12.2017 звернувся до сільського голови села Підпечери із заявою, в якій просив надати перелік документів для реєстрації місця проживання і зареєструвати позивача та членів його сім'ї (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10). Для здійснення реєстрації також відповідачу надано Договір купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому за №18/03/2014 від 14 березня 2014 (а.с.13-15).

Листом №17/02-30 від 12 січня 2018 року (а.с.9) позивачу надано роз'яснення, в яких відповідач вказав, що для реєстрації місця проживання позивачу необхідно подати документи, передбачені пунктом 18 Правил №207. Також, відповідач вказав, що для виконкому сільської ради обов'язковою до виконання є постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 Про порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних , пунктом 24 якої встановлено: - взяття на військовий облік громадян, які прибули на нове місце проживання до адміністративно-територіальної одиниці, що обслуговується виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, здійснюється тільки після їх взяття на військовий облік у районному (міському) комісаріаті. Окрім цього в листі заначено, що оскільки наданий позивачем документ про право власності на квартиру (договір купівлі-продажу) не внесений в Єдиний державний реєстр речових прав (отже, право власника на квартиру поки юридично не оформлено), а також не пред'явлена довідка про взяття на військовий облік у Тисменицькому райвійськкоматі, тому місце проживання позивача за вказаною адресою не може бути зареєстроване.

Не погоджуючись із наданою відповідачем відповіддю, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Виходячи із аналізу досліджених судом матеріалів адміністративної справи, встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що відповідачем відмовлено у здійсненні реєстрації місця проживання позивача за двох підстав:

1. Відсутність перебування позивача на військовому обліку у районному комісаріаті.

2. Відсутність у позивача документів, що засвідчують право власності на квартиру, за адресою якої він має бажання зареєструвати своє місце проживання.

Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані нормативними актами, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Конституцією України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Житловим Кодексом Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. № 921, Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. № 294, ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не були порушені відповідачем, виходячи із наступних норм права та мотивів.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статтею 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV передбачено, що Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Абзацом 4 статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV встановлено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву ; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі , перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку) .

Відповідно до приписів статті 9-1 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Згідно з статтею 10 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 37-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, зокрема, формування та ведення реєстру територіальної громади відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно із підпунктом 1, абзацом 2 підпункту 4 та підпунктом 5 пункту 18 Правил №207, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, в тому числі:

- заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

- документи, що підтверджують право на проживання в житлі , - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи . У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Отже реєстрація місця проживання здійснюється виконавчими органами сільських рад виключно на підставі подання повного переліку документів, зазначених у Правилах №207.

Що стосується відсутності перебування позивача на військовому обліку, яка необхідна для реєстрації позивача у районному військовому комісаріаті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно з абзацом 5 частини 9 статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Частиною 1 статті 14 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що приписка громадян України чоловічої статі до призовних дільниць проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: другий розряд - до 60 років.

Частиною 4 статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII встановлено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Відповідно до частин 1 та 3 статтті 33 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, військовий облік поділяється на облік призовників і облік військовозобов'язаних. Військовий облік усіх призовників і військовозобов'язаних ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Згідно з частиною 3 статті 37 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, призовники та військовозобов'язані після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 38 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, органи виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію місця проживання чи перебування осіб, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад зобов'язані здійснювати реєстрацію за місцем проживання або перебування чи зняття з реєстрації призовників, військовозобов'язаних та резервістів лише в разі наявності в їхніх військово-облікових документах позначок військових комісаріатів відповідно про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання або перебування.

Абзацами 2 та 3 пункту 24 Порядку №921 передбачено, що з метою забезпечення персонально-первинного обліку призовників і військовозобов'язаних виконавчі комітети сільських, селищних та міських рад здійснюють:

взяття на військовий облік громадян, які прибули на нове місце проживання до адміністративно-територіальної одиниці, що обслуговується виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, тільки після їх взяття на військовий облік у районному (міському) військовому комісаріаті;

зняття з військового обліку громадян після їх вибуття в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) до нового місця проживання тільки після їх зняття з військового обліку в районному (міському) військовому комісаріаті.

Виходячи із вищевказаних приписів чинного законодавства, суд зазначає, що обов'язковою умовою для реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1, є прийняття позивача на військовий облік у Тисменицькому районному військовому комісаріаті або надання доказів про його виключення з військового обліку на підставах, встановлених Законом України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII. Враховуючи, що позивачем таких документів при поданні до відповідача заяви про реєстрацію місця проживання не подано, на думку суду, відмова відповідача із вказаної підстави є правомірною.

Суд зазначає, що позивач повинен дотримуватися усіх Законів, в тому числі і законів, які регулюють питання військового обліку і військової служби, а тому надання переваги в спірних правовідносинах Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV є хибною і такою що не відповідає приписам Конституції України.

Що стосується відсутності у позивача документів, що засвідчують право власності на житло, за адресою: АДРЕСА_1, як підстави у відмові реєстрації місця проживання, суд зазначає таке.

Обов'язковою умовою для реєстрації місця проживання, передбаченою Правилами №207, є подання документу, що підтверджує право на проживання в житлі, серед яких є інші документи .

Таким чином, виходячи зі змісту статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV та пункту 18 Правил №207, на думку суду, законом передбачена можливість подання й інших документів, які б могли підтвердити право на проживання особи в житлі. Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що документ про право власності на квартиру не є вичерпним документальним підтвердженням, на підставі якого відповідач вправі провести реєстрацію місця проживання, а отже вимога відповідача про необхідність надання для реєстрації місця проживання належним чином оформленого документу на право власності на квартиру є помилковою та такою, що не відповідає закону.

Проте, суд не погоджується також із доводами позивача про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому за №18/03/2014 від 14 березня 2014, договір на технічне обслуговування газового котла №27 від 28.07.2014, договір про користування електричною енергією №29037444 від 29 грудня 2014 року, квитанції про оплату за комунальні послуги (обслуговування ліфта, вивіз сміття), постачання газу, водопостачання та водовідведення, постачання електроенергії є достатніми документами, що підтверджують право на проживання в житлі, виходячи із такого.

Пунктом 4 абзацу 3 статті 4 Житлового Кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X передбачено, що житловий фонд включає жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

Відповідно до статті 380 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з частиною 1 статті 382 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до Додатку Б ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення, житлове приміщення - це опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Відповідно до пункту 9 частини 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. №294, Держархбудінспекція, відповідно до покладених на неї завдань приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає відповідні сертифікати або відмовляє у їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію).

Виходячи із сукупності вищевказаних норм, суд зазначає, що віднесення об'єкта нерухомості до житлового фонду можливе за наявності двох ознак: юридичної та фактичної. Так, житловий будинок (приміщення) має бути таким за юридичним статусом спроектований, побудований, зданий в експлуатацію та зареєстрований саме як житловий.

Таким чином, сукупність документів поданих позивачем підтверджує фактичне проживання в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, проте не підтверджує належність вказаного приміщення до житла, оскільки в поданих документах відсутні докази введення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в експлуатацію.

Також слід зазначити, що позивачем для реєстрації місця проживання подано заяву, яка не відповідає приписам підпункту 1 пункту 18 Правил №207.

З огляду на вищенаведене, позивачем теж не подано відповідачу належних документів, що підтверджують право на проживання в житлі, що виключає можливість проведення реєстрації місця проживання позивача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача вчинені з дотриманням вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстав в задоволенні даного адміністративного позову немає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 122, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1;

Відповідач: Сільський голова села Підпечери - Довженко Ярослава Дмитрівна, адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_2.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.