Постанова

від 12.11.2018 по справі 809/561/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1097/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Обрізка І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, ухвалене суддею Тимощук О.Л., м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до сільського голови села Підпечери Довженко Ярослави Дмитрівни про визнання відмови у реєстрації місця проживання неправомірною та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

28.03.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільського голови села Підпечери Довженко Ярослави Дмитрівни, в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача у здійсненні реєстрації його місця проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача невідкладно здійснити реєстрацію його місця проживання за зазначеною адресою; зобов`язати відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реєстрація місця проживання здійснюється виконавчими органами сільських рад виключно на підставі подання повного переліку документів, зазначених у Правилах реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.

Зокрема, обов`язковою умовою для реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , є прийняття позивача на військовий облік у Тисменицькому районному військовому комісаріаті або надання доказів про його виключення з військового обліку на підставах, встановлених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Враховуючи, що позивачем таких документів при поданні до відповідача заяви про реєстрацію місця проживання не подано, на думку суду першої інстанції, відмова відповідача із вказаної підстави є правомірною.

Також, суд першої інстанції зазначає, що віднесення об`єкта нерухомості до житлового фонду можливе за наявності двох ознак: юридичної та фактичної. Так, житловий будинок (приміщення) має бути таким за юридичним статусом спроектований, побудований, зданий в експлуатацію та зареєстрований саме як житловий. Таким чином, сукупність документів поданих позивачем підтверджує фактичне проживання в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , проте не підтверджує належність вказаного приміщення до житла, оскільки в поданих документах відсутні докази введення приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію.

Крім того, позивачем для реєстрації місця проживання подано заяву, яка не відповідає приписам підпункту 1 пункту 18 Правил №207.

Відтак, позивачем теж не подано відповідачу належних документів, що підтверджують право на проживання в житлі, що виключає можливість проведення реєстрації місця проживання позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи її постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що в матеріалах судової справи містяться докази законності його проживання в АДРЕСА_1 . До адміністративного позову ним був долучений договір №18/03/2014 купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому від 14.03.2014 року, згідно з п.2.2 якого продавцем йому була продана трьохкімнатна квартира в АДРЕСА_1 , яка відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передана йому під повне користування.

Апелянт стверджує, що як і будинок (так і квартира, як невід`ємна частина будинку) в АДРЕСА_2 здані в експлуатацію в березні 2014року, що передбачено договором купівлі- продажу і є житловим багатоповерховим будинком. На підставі введення в експлуатацію будинку особисто з ним були укладені договори з облгазом та обленерго про постачання електроенергії та газу в квартиру 18, в якій він проживає і яка є житлом.

Звертає увагу на те, що відповідач по справі у своєму відзиві на позов не вказала на те, що заперечує той факт що подана заява про здійснення реєстрації не відповідала постанові № 207.

Крім того, суд першої інстанції не вірно посилався на дію абзацу 1 частини 2 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки в даному випадку це суперечить ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Так, згідно ст. 6 абзацу третього Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Апелянт зазначає, що на момент подання заяви він знаходився на військовому обліку в Коростенському ОМВК Житомирської області, мав при собі посвідчення офіцера запасу, а тому мав право на здійснення реєстрації місця проживання відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст.311 КАС України вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 15.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до сільського голови села Підпечери із письмовою заявою, в якій просив надати перелік документів для реєстрації місця проживання і зареєструвати позивача та членів його сім`ї ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 . Для здійснення реєстрації також відповідачу надано договір купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому №18/03/2014 від 14 березня 2014 року.

Листом Підпечерівської сільської рада Тисменицького району Івано-Франківської області, за підписом голови сільської ради, від 12 січня 2018 року №17/02-30 позивачу надано роз`яснення, що для реєстрації місця проживання позивачу необхідно подати документи, передбачені пунктом 18 Правила реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207. Також, відповідач вказав, що для виконкому сільської ради обов`язковою до виконання є постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 «Про порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», пунктом 24 якої встановлено: «взяття на військовий облік громадян, які прибули на нове місце проживання до адміністративно-територіальної одиниці, що обслуговується виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, здійснюється тільки після їх взяття на військовий облік у районному (міському) комісаріаті». Окрім цього в листі зазначено, що оскільки наданий позивачем документ про право власності на квартиру (договір купівлі-продажу) не внесений в Єдиний державний реєстр речових прав (отже, право власника на квартиру поки юридично не оформлено), а також не пред`явлена довідка про взяття на військовий облік у Тисменицькому райвійськкоматі, тому місце проживання позивача за вказаною адресою не може бути зареєстроване.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі Закон України №1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з вимогами, встановленими абз. 4 статті 6 Закону України №1382-IV для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Приписами статті 91 Закону України №1382-IV встановлено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до ст.10 Закону України №1382-IV правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 371 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, зокрема, формування та ведення реєстру територіальної громади відповідно до закону.

Частиною 3 статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі Правила реєстрації місця проживання).

Підпунктів 1, 4, 5 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання передбачає, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема:

заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно пункт 19 Правил реєстрації місця проживання працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

Пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання встановлено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Отже реєстрація місця проживання здійснюється виконавчими органами сільських рад виключно на підставі подання повного переліку документів, зазначених у Правилах №207.

Що стосується відсутності у позивача документів, що засвідчують право власності на житло, за адресою: АДРЕСА_1 , як підстави у відмові реєстрації місця проживання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Обов`язковою умовою для реєстрації місця проживання, передбаченою Правилами реєстрації місця проживання, є подання документу, що підтверджує право на проживання в житлі, серед яких є «інші документи».

Таким чином, виходячи зі змісту статті 6 Закону України № 1382-IV та пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, законом передбачена можливість подання й інших документів, які б могли підтвердити право на проживання особи в житлі.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що документ про право власності на квартиру не є вичерпним документальним підтвердженням, на підставі якого відповідач вправі провести реєстрацію місця проживання, а отже вимога відповідача про необхідність надання для реєстрації місця проживання належним чином оформленого документу на право власності на квартиру є помилковою та такою, що не відповідає закону.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтовано не погодився з доводами позивача про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому №18/03/2014 від 14.03.2014, договір на технічне обслуговування газового котла №27 від 28.07.2014, договір про користування електричною енергією №29037444 від 29.12.2014, квитанції про оплату за комунальні послуги (обслуговування ліфта, вивіз сміття), постачання газу, водопостачання та водовідведення, постачання електроенергії є достатніми документами, що підтверджують право на проживання в житлі, виходячи із такого.

Пунктом 4 абзацу 3 статті 4 Житлового Кодексу Української PCP від 30.06.1983 № 5464-Х передбачено, що житловий фонд включає жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

Згідно статті 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Частиною 1 статті 382 Цивільного кодексу України визначено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до Додатку Б ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення, житлове приміщення це опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Відповідно до пункту 9 частини 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. №294, Держархбудінспекція, відповідно до покладених на неї завдань приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає відповідні сертифікати або відмовляє у їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію).

Отже, віднесення об`єкта нерухомості до житлового фонду можливе за наявності двох ознак: юридичної та фактичної. Так, житловий будинок (приміщення) має бути таким за юридичним статусом спроектований, побудований, зданий в експлуатацію та зареєстрований саме як житловий.

Відтак, сукупність документів поданих позивачем підтверджує фактичне проживання в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , проте не підтверджує належність вказаного приміщення до житла, оскільки в поданих документах відсутні докази введення приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію.

Що стосується відсутності перебування позивача на військовому обліку, яка необхідна для реєстрації позивача у районному військовому комісаріаті, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В силу частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закону України № 2232-ХІІ) від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 5 частини 9 статті 1 Закону України № 2232-ХІІ військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Частиною 1 статті 14 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що приписка громадян України чоловічої статі до призовних дільниць проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей.

Пунктом 2 частини 2 статті 28 Закону України № 2232-ХІІ встановлено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: другий розряд - до 60 років.

Частиною 4 статті 28 Закону України № 2232-ХІІ встановлено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України № 2232-ХІІ військовий облік поділяється на облік призовників і облік військовозобов`язаних. Військовий облік усіх призовників і військовозобов`язаних ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Згідно з частиною 3 статті 37 Закону України № 2232-ХІІ призовники та військовозобов`язані після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону України № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 38 Закону України № 2232-ХІІ органи виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію місця проживання чи перебування осіб, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад зобов`язані здійснювати реєстрацію за місцем проживання або перебування чи зняття з реєстрації призовників, військовозобов`язаних та резервістів лише в разі наявності в їхніх військово-облікових документах позначок військових комісаріатів відповідно про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання або перебування.

Абзацами 2 та 3 пункту 24 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, передбачено, що з метою забезпечення персонально-первинного обліку призовників і військовозобов`язаних виконавчі комітети сільських, селищних та міських рад здійснюють: взяття на військовий облік громадян, які прибули на нове місце проживання до адміністративно-територіальної одиниці, що обслуговується виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, тільки після їх взяття на військовий облік у районному (міському) військовому комісаріаті; зняття з військового обліку громадян після їх вибуття в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) до нового місця проживання тільки після їх зняття з військового обліку в районному (міському) військовому комісаріаті.

З аналізу вказаних норм та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язковою умовою для реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , є прийняття позивача на військовий облік у Тисменицькому районному військовому комісаріаті або надання доказів про його виключення з військового обліку на підставах, встановлених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Враховуючи, що позивачем таких документів при поданні до відповідача заяви про реєстрацію місця проживання не подано, тому відмова відповідача із вказаної підстави є правомірною.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем для реєстрації місця проживання подано заяву, яка не відповідає приписам підпункту 1 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання.

Таким чином, ОСОБА_1 не було надано відповідачу усіх необхідних документів, які передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для реєстрації місця проживання особи в Україні.

З огляду на викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач правомірно відмовив позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №809/561/18 за позовом ОСОБА_1 до сільського голови села Підпечери Довженко Ярослави Дмитрівни про визнання відмови у реєстрації місця проживання неправомірною та зобов`язання до вчинення дій без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я. С. Попко судді Т. В. Онишкевич І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 13.11.2018р.