Рішення

від 21.05.2018 по справі 907/24/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

21.05.2018 р. м. Ужгород Справа № 907/24/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паннонія Авто-Центр» , м. Берегово

до відповідача ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про стягнення 276 838 грн. 65 коп. компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за 2015 рік,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.01.2018 року

Відповідача - ОСОБА_3, доручення № 35.10-04/53 від 09.01.2018 року

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Паннонія Авто-Центр» , м. Берегово заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, м. Ужгород про стягнення 276 838 грн. 65 коп. компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за 2015 рік.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні. В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного договору та взятих на себе зобов'язань за договором, не компенсував витрати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за 2015 рік, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 276 838 грн. 65 коп.

Покликаючись на норми Закону України «Про автомобільний транспорт» , Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, представник позивача наголошує на тому, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути) із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування. При цьому, договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Вказує на те, що ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. В свою чергу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у відповідності до Закону України «Про автомобільний транспорт» , зобов'язанні надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Стверджує про те, що підприємства, установи та організації для належного функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності укладають відповідні договори з іншими суб'єктами господарювання. При цьому, в деяких випадках оплата за відповідними договорами здійснюється за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету України. Вказує, що не зважаючи на те, що у відносинах між бюджетними установами та не бюджетними підприємствами залучені бюджетні кошти, такі відносини не є бюджетними та відносяться до цивільно-правових, для яких характерна юридична рівність сторін. Тому, бюджетна установа як отримувач та розпорядник бюджетних коштів не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за договірними відносинами. За порушення термінів оплати, визначених умовами договору, установа чи підприємство, що фінансується з Державного бюджету України, несуть відповідальність відповідно до законодавства і укладеного договору.

Відповідач поданим суду відзивом № 35.10-04/514 від 19.02.2018 року та письмовими поясненнями № 35.10-04/785 від 16.03.2018 року просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає про те, що пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, передбачено, що видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком фінансуванням видатків місцевих бюджетів (Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256).

Вказує, що приписами п. 8 вказаного Порядку, визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, головні розпорядники коштів (управління) здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Зазначає, що ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Посилаючись на ст. ст. 22, 23 Бюджетного кодексу України стверджує, що відповідач є розпорядником коштів нижчого рівня, а будь-які бюджетні зобов'язання та платежі бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України; бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному законом; загальний обсяг виплат місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Вказує на те, що відповідно ч. 6 ст. 102 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій, разом з тим, такий перерозподіл Кабінетом Міністрів України не здійснювався.

З врахуванням наведеного, представник позивача, наголошує на тому, що компенсація вартості виплат за пільговий проїзд здійснювалася у 2015 році виключно за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, і у 2015 році мало місце недофінансування компенсаційних виплат перевізникам. При цьому, відповідач не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд, а тому вважає, що умова виконання зобов'язання, щодо якого виникли спірні правовідносини між позивачем та відповідачем - поступлення коштів на дану потребу на рахунок відповідача.

Інформувала суд, що у 2015 році за рахунок коштів державної субвенції на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом було передбачено суму 3504,1 тис.грн., тому мало місце недофінансування компенсаційних виплат перевізникам.

Відповідач наводить доводи, що бюджетні призначення на погашення боргів за 2015 рік у 2016, 2017 роках ні в місцевому, ні в державному бюджетах не були передбачені, на рахунки відповідача протягом 2016, 2017 років кошти для розрахунків з позивачем не надходили.

Вказує, що після поступлення коштів на надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг перевезення, кошти протягом встановленого терміну будуть перераховані на рахунки позивача. Оскільки, відповідні субвенції були передбачені не в повному обсязі, відповідач стверджує, що не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд, і в свою чергу, відповідач не повинен відповідати за виконання Державного бюджету України у вигляді покладення на нього негативних фінансових наслідків.

Позивач подав суду відповідь на відзив б/н від 26.02.2018 року, якою зазначає, що посилання відповідача на відсутність передбаченого обсягу субвенції для перерахування позивачу коштів за надані ним послуги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання в частині оплати вартості фактично наданих позивачем послуг, обсяг та вартість послуг яких визначались за погодженням сторін відповідно до умов Договору. Таким чином, на думку позивача, відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою відповідно до чинного законодавства України, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у відповідних рішеннях.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін,

суд встановив:

23.03.2015 року між сторонами спору був укладений договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом № 14 (надалі - Договір), відповідно до якого Замовник (відповідач у справі) встановлює перевізнику (позивачу у справі) державне замовлення на здійснення перевезень міським автотранспортом пільгових категорій пасажирів, які мають на це право згідно відповідних законодавчих актів України, а Перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги пільговикам на відповідних маршрутах, на умовах передбачених цим договором.

Пунктом п. 2.1 договору сторони встановили, що сума фінансування для відшкодування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян, орієнтовно складає 264 900 грн.

Додатковими угодами до Договору від 25.05.2015 року, 24.06.2015 року, 23.11.2015 року та 23.12.2015 року до п. 2.1 Договору № 14 від 23.03.2015 року вносились зміни в частині суми відшкодування витрат, згідно останньої редакції від 23.12.2015 року якого визначено суму фінансування для відшкодування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян, розмір якої складає 647 691 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору замовник (відповідач у справі) визначає види та обсяги перевезень пільгових категорій пасажирів згідно чинного законодавства та перелік маршрутів, на яких вони повинні здійснювати перевезення (додатки № № 1, 2).

Згідно п. 3.4. договору сторонами визначено обов'язок замовника сплачувати перевізнику компенсацію збитків (витрат) від пільгових перевезень пасажирів у відповідності із розмірами фактичного обсягу наданих послуг. Компенсації сплачуються після представлення перевізником документів для оплати та на протязі трьох днів після надходження коштів з бюджету. У разі порушення п. 3.4 договору, сторонами у п. 3.5 договору обумовлено відповідальність замовника, згідно з чинним законодавством.

За умовами пунктів 3.6. та 3.7. Договору перевізник забезпечує безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян, згідно чинного законодавства України, в межах виділених коштів на ці цілі; щомісячно, до 25-го числа, представляє довідку про обсяги наданих послуг з пільгового перевезення пасажирів та рахунок для проведення оплати, виходячи з кошторису на поточний рік (місяць) та тарифу, затвердженого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 09.07.2014 року № 244.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання з перевезення пільгових категорій громадян протягом дії вказаного Договору, виконав належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт по перевезенню пільгових категорій пасажирів м. Ужгород за 2015 рік.

Натомість, відповідач своїх зобов'язань щодо компенсацій витрат перевізника за перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 276 838 грн. 65 коп. При цьому, у матеріалах справи міститься акт звіряння розрахунків за перевезення міським автотранспортом пільгових категорій пасажирів, складений сторонами станом на 24.12.2015 року на суму 286 794 грн. 07 коп., із якої відповідачем в подальшому 30.12.2015 року здійснено часткову проплату на суму 9 955 грн. 42 коп.

Як вбачається із змісту та умов договору, між сторонами спору у справі виникли правовідносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

При цьому, відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин законом, а саме, Законом України «Про автомобільний транспорт» .

Згідно ст. 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» , забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною 1 статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» , передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» , визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 (в редакції, чинній у період спірних відносин) було затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, в тому числі відшкодування компенсацій за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам.

Згідно з п. 2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ч. 3 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

За твердженням позивача, протягом 2015 року позивачем надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 647 691 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у спірному періоді надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 647 691 грн., які відповідачем відшкодовані частково у розмірі 370 852 грн. 35 коп. Витрати в розмірі 276 838 грн. 65 коп., понесені позивачем внаслідок надання протягом 2015 року послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів, відповідачем відшкодовані не були.

Не відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2015 році, стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми 276 838 грн. 65 коп. в примусовому порядку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2015 році.

Будь - яких доказів на підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем у 2015 році за надані послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів м. Ужгорода, відповідач суду не надав. Надані позивачем докази підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості. При цьому, представником відповідача у судовому засіданні підтверджено заявлену суму заборгованості у розмірі 276 838 грн. 65 коп. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 276 838 грн. 65 коп. компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за 2015 рік підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що відносини, які виникають між бюджетними установами та небюджетними підприємствами із залученням бюджетних коштів, не є бюджетними, та відносяться до цивільно - правових. Для таких цивільно - правових відносин характерна юридична рівність сторін. Тобто бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань у відносинах, зокрема, з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах.

Посилання відповідача на неможливість покладення на нього обов'язку відшкодовувати позивачу вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів, відсутність відповідних бюджетних призначень та ненадходження на рахунок відповідача цільових коштів державних субвенцій як на обставини, які виключають його обов'язок з оплати послуг, наданих позивачем пільговим категоріям громадян, суд вважає безпідставним.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.). Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

В порядку ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідні правові позиції узгоджуються із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, і рішеннях ЄСПЛ справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Аналогічна позиція міститься і Постановах ОСОБА_4 Верховного суду від 10.04.2018 року у справі № 927/291/17 (провадження № 12-46гс18), від 17.04.2018 року у справі № 911/4249/16 (провадження № 12-70гс18).

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1 - 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

З вищенаведених обґрунтувань вбачається, що ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради відповідає за зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із договору та закону. Така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем у 2015 році внаслідок надання послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів м. Ужгорода, суду не надав.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 4 152 грн. 58 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, буд. 24 (код 03192997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паннонія Авто-Центр» , м. Берегово, вул. Мукачівська, буд. 325 (код 34637144) суму 276 838 (Двісті сімдесят шість тисяч вісімсот тридцять вісім гривень) грн. 65 коп. компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за 2015 рік, а також суму 4 152 (Чотири тисячі сто п'ятдесят дві гривні) грн. 58 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 30.05.2018 року

Суддя Пригара Л.І.