Постанова

від 24.05.2018 по справі 577/3867/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року

м.Суми

Справа №577/3867/17

Номер провадження 22-ц/788/624/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

представників позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БІО ЛАТ на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2018 року в складі судді Кравченка В.О., постановленого у м. Конотоп, повний текст якого складений 14 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Звернувшись до ТОВ БІО ЛАТ із позовом про розірвання договору оренди землі, ОСОБА_1 просила суд достроково розірвати договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ БІО ЛАТ , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги вона мотивувала тим, що 10 квітня 2007 року між її матір'ю ОСОБА_5 та ТОВ БІО ЛАТ був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала в оренду ТОВ БІО ЛАТ земельну ділянку площею 2,453 га на строк п'ятнадцять років. 13 червня 2013 року ОСОБА_5 померла і вона, як спадкоємець, 24 листопада 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, хоча, на її думку, спадщина відкрилася ще 13 червня 2013 року і саме з цього часу вона є власником спірної земельної ділянки, отже, має всі права орендодавця в укладеному матір'ю договорі оренди. Відповідно до умов договору орендна плата за земельну ділянку, яка орендується, має виплачуватись орендарем у грошовій формі з урахуванням індексації до початку наступного року. Проте, з 2013 року відповідач використовує земельну ділянку без сплати їй орендної плати, хоча вона зверталася до відповідача з вимогою сплатити кошти за оренду земельної ділянки, проте, її вказівка залишилась невиконаною.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Розірвано договір оренди землі від 10.04.2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ БІО ЛАТ , зареєстрований 19.06.2007 року в Конотопському міськрайонному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах, реєстровий номер 040761903043. Стягнуто з ТОВ БІО ЛАТ на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640 грн.

Не погодився з рішенням суду першої інстанції відповідач та подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ТОВ БІО ЛАТ , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що суд помилково застосував положення ст.148-1 Земельного Кодексу України, так як не звернув увагу на обставини того, що позивач отримала свідоцтво про право на спадщину 24 листопада 2016 року, а з листом до відповідача звернулась лише 15 квітня 2017 року, тим самим, порушила місячний строк щодо повідомлення користувача земельної ділянки стосовно її вимог. Крім того, відповідач вважає, що невиплата орендної плати ОСОБА_1 за 2013-2017 роки не свідчить про порушення орендарем зобов'язання перед позивачкою за договором оренди землі в частині виплати їй орендної плати, так як це відбулось не з вини орендаря і пов'язано зі смертю попереднього орендодавця та суттєвим зволіканням позивача у вирішенні питання про оформлення правовстановлюючих документів стосовно спадкового майна. Як на ще одну обставину, яку суд першої інстанції не взяв до уваги, відповідач посилається на те, що відсутній факт навмисної невиплати орендної плати орендарем, а навпаки, існує умисне ухилення позивача від отримання орендної плати, оскільки, звернувшись до відповідача із заявою, вона не вказала в ній платіжних реквізитів, тим самим, порушила вимоги ч. 3 ст. 148 - 1 ЗК України, яка є імперативною нормою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зокрема, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання ТОВ БІО ЛАТ обов'язку по сплаті позивачці орендної плати за користування успадкованою нею земельною ділянкою свідчить про порушення умов договору оренди земельної ділянки, що носить систематичний характер, тому тягне за собою припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 10 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ БІО ЛАТ був укладений договір оренди землі строком на 15 років, за умовами якого відповідачу була передана в оренду належна ОСОБА_5 на праві власності земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 2,453 га, розташована на території Сахнівської сільської ради Конотопського району Сумської області. За умовами договору орендна плата за використання земельної ділянки мала сплачуватись у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у строки до початку наступного року. Договір зареєстрований у Конотопському міськрайонному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2007 року за №040761903043 (а.с.3-5).

13 червня 2013 року ОСОБА_5 померла. Після її смерті в порядку спадкування за законом позивач ОСОБА_1 24 листопада 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вона отримала спадщину у вигляді спірної земельної ділянки і того ж дня вказане право було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11, 12).

14 квітня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до ТОВ БІО ЛАТ з письмовою заявою про виплату їй, як спадкоємиці померлого орендодавця, заборгованості по орендній платі за 2013-2017 роки у повному обсязі. 15 квітня 2017 року дана заява була отримана ТОВ БІО ЛАТ (а.с.8-9). Проте, заборгованість по орендній платі позивачу виплачена не була.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі передбачає, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 32 Закону України Про оренду землі йдеться про те, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д ч. 1 ст. 141 ЗК України зазначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що в справі, рішення в якій переглядається, встановлені обставини, які свідчать про систематичну несплату відповідачем орендної плати на користь позивача, що є підставою для розірвання договору оренди, навіть і тоді, якщо за умовами договору оренди на такій систематичності не наголошується.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року №6-146цс12, в якій були встановлені подібні правовідносини.

Виходячи з матеріалів справи, відповідно до змісту п. 38 укладеного з відповідачем договору оренди землі дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Зокрема, передбачено розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Умовами розірвання договору оренди є невиплата орендної плати (п.39 договору оренди землі).

Отже, уклавши договір оренди землі, сторони дійшли згоди щодо орендної плати, як істотної умови договору.

Так, у п.9 договору зазначається, що орендна плата сплачується у грошовій формі у розмірі 293,15 грн, що становить 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Сторони також домовились про те, що орендна плата буде виплачуватись орендарем до початку наступного року (п.11 договору).

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність факту систематичної несплати орендної плати, так як з 2013 по 2017 роки позивач не зверталась до нього за отриманням орендної плати, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 537 ЦК України ТОВ БІО ЛАТ мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов'язання.

Крім того, не заслуговують на увагу колегії суддів і посилання відповідача в апеляційній скарзі стосовно ненадання позивачем платіжних реквізитів і, тим самим, створенням перешкод для сплати орендної плати, оскільки умовами договору оренди виплата орендної плати тільки в безрозрахунковому порядку не передбачена. Крім того, в заяві, яку направляв позивач на адресу ТОВ БІО ЛАТ була зазначена поштова адреса та телефон орендодавця. Відтак, відповідач мав можливість перерахувати кошти за оренду земельної ділянки навіть поштовим переказом. Також, відповідно до видаткового касового ордеру від 06 грудня 2013 року відповідач виплатив ОСОБА_1 орендну плату за 2013 рік (а.с.30), визнавши, тим самим, її право на отримання орендної плати.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду щодо задоволення позову ОСОБА_1 також не спростовують і на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частин 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі в зв'язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати.

Судом з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ТОВ БІО ЛАТ залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області 14 лютого 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - (підпис) ОСОБА_8 (суддя-доповідач)

Судді: (підпис) ОСОБА_9

(підпис) ОСОБА_10