Рішення

від 21.05.2018 по справі 381/3771/17

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/376/18

381/3771/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2018 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.

за участю секретаря: Криворучко А.Є.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Фастів в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду з вказаним позовом. Свій позов мотивує тим, що з 08 вересня 2001 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Під час шлюбу за спільні кошти ними був побудований двохповерховий житловий будинок в м. Фастів по вул. Сонячна, 30 який був зареєстрований 14 березня 2014 року на ім'я ОСОБА_4. В подальшому, після отримання Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок в м. Фастів по вул. Сонячна, 30 була приватизована земельна ділянка, на якій розташований даний будинок та отримано Свідоцтво на право власності на земельну ділянку розміром 1000 кв.м.. Позивач зазначає, що на даний час між ним та відповідачкою не врегульовано відносини, пов'язані з правом власності на житловий будинок № 30, хоча він звертався до відповідачки з вимогою вирішити дане питання в добровільному порядку, однак остання відмовилася, вважає, що усе спільне майно, зокрема будинок та земельна ділянка, є лише її власністю. Тому, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просити суд визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку в м. Фастів по вул. Сонячна, 30, як частку в спільному майні подружжя та визнати за ним право власності на ? частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: вул. Сонячна, 30 в м. Фастів, як частку в спільному майні подружжя.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 жовтня 2017 року, вказану цивільну справу було розподілено судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Соловей Г.В..

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у даній справі було відкрито провадження та призначено до судового засідання.

08 листопада 2017 року стороною відповідача до суду подано заперечення зі змісту яких вбачається, що відповідач заперечує проти позову та посилається на те, що позивачем не вказано жодних підстав та доказів, які б свідчили про те, що вказане нерухоме майно є спільною сімейною власністю. Відповідач зазначила, що у створенні спільного майна з нею брали участь її батьки, у формі планування та трудової участі у будівництві будинку, фінансування будівельних робіт та забезпеченні будівельними матеріалами. Саме її батьки оформили кредит під заставу своєї квартири та запозичену суму передали їй безоплатно в подарунок, дані кошти відповідач витратила на будівництво. Відповідач вважає, що належне їй спірне майно не є спільним майном подружжя, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Так, 23 листопада 2017 року ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області клопотання відповідача ОСОБА_2 було задоволено, провадження у даній справі було закрито.

З 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Так, постановою Апеляційного суду Київської області від 30 січня 2018 року, ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2017 року, скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як передбачено п.2. ч.2 ст.19 та п.4 ч.2 ст.187 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2018 року вказану цивільну справу призначено в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового засідання.

06 березня 2018 року відповідачем до суду направлено відзив, в якому відповідач просила суд застосувати до позовних вимог позивача позовну давність та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В поданому відзиві відповідач надала пояснення аналогічні запереченням, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, у відзиві зазначала, що право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по вул. Сонячна, 30 в м. Фастів Київської області було оформлено нею 03 березня 2010 року, право власності на житловий будинок № 30 за тією ж адресою, було оформлено 11 березня 2014 року. Відмітка в домовій книжці та в паспорті позивача про реєстрацію місця проживання від 28 березня 2014 року за адресою спірного будинку, свідчить про те, що позивач з 28.03.2014 року був обізнаний про те, що справо власності на спірний будинок та земельну ділянку належить відповідачці та за нею зареєстровано. Будь-яких претензій з приводу реєстрації за нею права власності на спірний будинок позивач протягом строку позовної давності, який сплинув 28 березня 2017 року, не заявляв, за відновленням порушених прав до суду не звертався. Тому, вважає, що до вимог позивача має буди застосована позовна давність згідно ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України, ст. 72 СК України.

20 березня 2018 року ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Соловей Г.В., заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді було задоволено, а справу передано для подальшого визначення головуючого по справі відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2018 року, вказану справу було розподілено судді Фастівського міськрайонного суду Осауловій Н.А..

23 березня 2018 року ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених в ньому, просила суд його задовольнити.

В судовому засіданні відповідач заперечувала проти позову. Суду пояснила, що в будівництві будинку брали участь її батьки за накопичені власні кошти, які в повній мірі допомагали будувати спірний будинок. Для того, щоб допомогти їй побудувати будинок батьки заклали в іпотеку свою квартиру. Разом з тим зазначила, що позивач не приймав участі ні у грошовій, а ні у фізичній формі з будівництва даного будинку, оскільки весь час був зайнятий власними потребами. Вважає, що вказаний будинок не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він був побудований виключно за подаровані їй її батьками грошові кошти, а не за спільні кошти з позивачем.

Суд, в порядку загального позовного провадження, заслухавши доводи та обґрунтування учасників справи, дослідивши письмові докази, всебічно перевіривши обставини на яких ґрунтуються вимоги, у відповідності до норм матеріального права, що підлягають до застосування до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з Свідоцтва про одруження Серія I-БК № 184385 від 08 вересня 2001 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, уклали шлюб 08 вересня 2001 року, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Фастівського міського управління юстиції Київської області зроблено актовий запис за № 254. Після укладення шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на Коваль .

Так, судом встановлено, що на підставі Рішення Фастівської міської ради № 1/2-LXI-У від 18 грудня 2009 року, ОСОБА_4 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1 га в м. Фастові, Сонячна 30 для будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель запасу міської ради.

03 березня 2010 року, ОСОБА_4 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯК № 857131 площею 0,1000 га, що розташована по вул. Сонячна, 30 в м. Фастів Київської області, що призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Серія САК № 707276 від 11 березня 2014 року, житловий будинок № 30 по вулиці Сонячна в м. Фастів, Київської області зареєстрований за ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Між тим, як вбачається з рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року, шлюб між сторонами було розірвано та ОСОБА_4 відновлено дошлюбне прізвище Шелудько .

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що будівництво даного будинку було розпочато у 2007 році, а у 2014 році будинок був введений в експлуатацію, тобто під час перебування в шлюбі з відповідачем, а тому вважає його спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 вказаної Постанови Пленуму встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, а відповідно до п. 24 та п. 25 Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є будинок та комплекс будівель та споруд; 2) з'ясовує джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення закону, суд приходить до висновку, що збудований житловий будинок загальною площею 299,8 кв.м., житловою площею 96,2 кв.м., розташований за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Сонячна, буд. 30, який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 на праві власності 11.03.2014 року, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає розподілу.

Вирішуючи питання, щодо визнання земельної ділянки, що розташована за адресою: вул. Сонячна, 30 в м. Фастів, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, як об'єкт спільної сумісної власності позивача та відповідача, суд вважає за необхідне, зазначити наступне.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, земельна ділянка площею 0,1000 га в м. Фастові, по вул. Сонячна 30 була надана відповідачу ОСОБА_2 на підставі Рішення Фастівської міської ради № 1/2-LXI-У від 18 грудня 2009 року, для будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до положення ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом . Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Як визначено п.5 ч.1 ст. 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Викладене свідчить про те, що земельна ділянка одержана ОСОБА_2 у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є її власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Така ж правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 16.12.2015 р. у справі №6-2710цс15.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Такі самі норми містяться в ст. 120 Земельного Кодексу України, якою передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщену на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ відповідно до положень статей 81, 116 ЗК (2768-14) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" № 1702-VI від 05.11.2009, були внесені зміни і до ст. 120 ЗК України, частина 1 якої передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Так, Верховний Суд України 16 грудня 2015 року при розгляді справи №6-2710цс15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого земельна ділянка, приватизована одним із подружжя у період шлюбу для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, у разі будівництва подружжям на такій земельній ділянці житлового будинку, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, відповідне право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя ).

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Таким чином, враховуючи, що побудований сторонами в період шлюбу житловий будинок № 30 по вул. Сонячна в м. Фастів Київської області, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя стороною відповідача не надано, а тому, суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.

Окрім того, враховуючи те, що на спірній земельній ділянці, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, було збудовано житловий будинок, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, а тому суд вважає, що і на земельну ділянку виникає право власності відповідно.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача, застосувавши до даних правовідносин вищезазначену норму закону та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3211200000:01:001:0133, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: вул. Сонячна, 30 (тридцять) в місті Фастів Київської області.

Між тим, розглядаючи питання про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строків давності звернення до суду, слід зазначити наступне.

Як передбачено ст.72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, враховуючи вище наведенні норми чинного законодавства, строк позовної давності слід рахувати з дня розірвання шлюбу, а саме з дня набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем набрало законної сили 27.03.2017 року, а тому строк позовної давності зі сторони позивача пропущено не було, оскільки вказане клопотання є безпідставним, суд не знаходить правових підстав для його задоволення.

Крім того, враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 5565 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 372, 377 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст. ст. 40, 81, 89, 120 ЗК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ та Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , ст. ст. 5, 10, 81, 141, 258-259, 265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок № 30 (тридцять) по вулиці Сонячна в місті Фастів Київської області.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 30 (тридцять) по вулиці Сонячна в місті Фастів Київської області, як частку в спільному майні подружжя.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3211200000:01:001:0133, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: вул. Сонячна, 30 (тридцять) в місті Фастів Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5565 (п'яти тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн. сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серія СК 999484 виданий Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області 16 грудня 1998 року, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, номер паспорта 000585260, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Повний текст рішення виготовлено 31.05.2018 року.

Суддя Н.А. Осаулова