Рішення

від 30.05.2018 по справі 537/430/18

КРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Провадження № 2/537/387/2018

Справа № 537/430/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.05.2018 року м. Кременчук

Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Яворській А.Г., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_3 до юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить суд винести рішення, яким скасувати наказ ТОВ Атлант 13 №142-ос від 14.12.2017 року Про звільнення співробітника та поновити його на посаді охоронника ІІІ розряду ТОВ Атлант 13 з 14.12.2017 року, стягнути з ТОВ Атлант 13 на його користь понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн..

Свої вимоги мотивував тим, що з 19.01.2016 року він був прийнятий на роботу в ТОВ Атлант 13 безстроково і з 01.04.2017 року по 14.12.2017 року працював на посаді охоронника III розряду ТОВ Атлант 13 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України підставою припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

ОСОБА_4 з частиною третьою статті 119 Кодексу Законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

При цьому зазначає, що особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента від 17.03.2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію , і триває дотепер.

ОСОБА_4 з укладеним між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2600 ОСОБА_5 контрактом від 30.10.2017 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, він з 30.10.2017 року прийнятий на військову службу за контрактом.

Не зважаючи на вищезазначене, наказом TOB Атлант 13 №142-ос від 14.12.2017 року Про звільнення співробітника на підставі укладеного ним 30.10.2017 року контракту про проходження військової служби його було звільнено з роботи згідно з пунктом 3 статті 36 Кодексу Законів про працю України в зв'язку із вступом на військову службу.

Вважає такі дії TOB Атлант 13 незаконними, оскільки вони були вчинені з порушенням встановлених частиною третьою статті 119 Кодексу Законів про працю України гарантій збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При цьому зазначає, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Необхідність додаткових гарантій захисту державою цієї категорії громадян як під час проходження ними служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей і випливає з характеру покладених на цю категорію громадян службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.

Вважає, що встановлені частиною 3 статті 119 Кодексу Законів про працю України гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві поширюються і на нього, як на особу, котра на виконання свого військового обов'язку була прийнята на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду.

ОСОБА_4 з частиною 1 статті 235 Кодексу Законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що за змістом частини 1 статті 235 Кодексу Законів про працю України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. При цьому поновлення на попередній роботі за судовим рішенням має відбуватися з дати звільнення працівника, яке відповідно до цього рішення, визнається незаконним.

У зв'язку із цим вважає, що порушене його право підлягає судовому захисту шляхом прийняття судом рішення про поновлення його на посаді охоронника III розряду TOB Атлант 13 з 14.12.2017 року.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача ТОВ Атлант 13 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що звільнення ОСОБА_3 відбулось на законній підставі, оскільки 30.10.2017 року він уклав строковий контракт на проходження військової служби в Збройних силах України і на нього не поширюються гарантії, передбачені ст. 119 ч. 3 КЗпП України, оскільки на момент укладення даного контракту мобілізацію оголошено не було, як і не існував особливий період.

Розглянувши справу, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та свідка, безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_4 ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні та зокрема підтверджується трудовою книжкою серії БТ-І №8273842, відповідно до наказу № 5ос від 18.01.2016 року, з 19.01.2016 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду контролера на КПП за трудовим договором в ТОВ Атлант-13 , а 01.04.2017 року, відповідно до наказу № 6-в від 01.04.2017 року, переведений на посаду охоронника ІІІ розряду ТОВ Атлант-13 .

30 жовтня 2017 року між Міністерством оборони України, в особі Командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, строком на три роки.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 №142-ос від 14.12.2018 року, звільнено з роботи охоронника ОСОБА_3 14 грудня 2017 року згідно п.3 ст.36 КЗпП України в зв'язку із вступом на військову службу.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 №147-ос від 28.12.2017 року наказ ТОВ Атлант-13 від 14.12.2017 року №142-ос про звільнення з роботи охоронника ОСОБА_3 визнано недійсним, увільнено охоронника ОСОБА_3 від виконання посадових обов'язків з 15 грудня 2017 року та надано безоплатну відпустку із збереженням місця роботи і посади на час перебування на військовій службі за контрактом.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 №18-в від 29.12.2017 року скасовано дію наказу ТОВ Атлант-13 від 28.12.2017 року за №147-ос як виданий помилково без достатніх законних підстав, наказ від 14.12.2017 р. за №142-ос про звільнення з роботи ОСОБА_3 залишено діючим.

ОСОБА_4 супровідного листа ТОВ Атлант-13 , копію наказу №18-в від 29.12.2017 року було направлено на адресу ОСОБА_3 17.01.2018 року за вих..№18/01-17-2.

Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_3 лише 18.01.2018 року дізнався про те, що наказ ТОВ Атлант-13 №142-ос про його звільнення залишено діючим наказом ТОВ Атлант-13 від 29.12.2017 року, то суд вважає за необхідне поновити йому строк звернення до суду, оскільки такий строк був пропущений позивачем з поважної причини.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він працює директором ТОВ Атлант-13 . 12 грудня 2017 року близько 23 год. 00 хв. йому на мобільний телефон в додатку вайбер ОСОБА_3 надіслав контракт про проходження ним військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу. Вказаний контракт було роздруковано та зареєстровано у книзі вхідної кореспонденції. Він хотів винести наказ про звільнення ОСОБА_3 зранку 13 грудня 2017 року, проте у ОСОБА_3 в цей день був ОСОБА_6 народження, а тому він прийняв рішення звільнити його 14 грудня 2017 року. ОСОБА_3 про звільнення повідомляли також по мобільному телефону та він повідомив, що буде звертатися до суду. Після цього він з ОСОБА_3 не спілкувався. Їх підприємство є членом Федерації Служби безпеки . 14.12.2017 року вони звернулися до даної федерації за роз'яснення з приводу звільнення ОСОБА_3. 28 грудня 2017 року на підприємство надійшли роз яснення де було зазначено, що краще ОСОБА_3 відправити у відпуску без збереження заробітної плати строком на три роки, щоб за ним зберігалося місце роботи. 29 грудня 2017 року інспектор праці йому повідомив, що надавати відпуску без збереження заробітної плати строком на три роки не можна, оскільки така відпустка надається не більше ніж на 15 днів. В зв'язку з чим він вирішив наказ від 14.12.2017 р. за №142-ос про звільнення з роботи ОСОБА_3 залишити в силі.

Ст. 17 Конституції України гарантовано те, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Законом України від 20 травня 2014 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі КЗпП України, КУпАП, ПК України, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо.

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаного Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації поширено дію частин 2 і 3 ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , частини 3 ст. 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 Про часткову мобілізацію , затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію .

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на гарантії, передбачені вказаною нормою трудового законодавства, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оборону України від 06 грудня 1991 року встановлено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею 3 Закону України Про оборону України від 06 грудня 1991 року передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оборону України від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, що особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який згідно Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону України Про оборону України , наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки і оборони, згідно зі ст. 3 Закону України Про Раду національної безпеки і оборони України від 05 березня 1998 року вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону України Про Раду національної безпеки і оборони України від 05 березня 1998 року вводяться в дію Указами Президента України та є обов язковими до виконання.

Закон України Про військовий обов язок та військову службу від 25 березня 1992 року здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв язку з виконанням ними конституційного обов язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Ст. 1 цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а ст.. 2 вказаного Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 19 Закону України Про військовий обов язок та військову службу від 25 березня 1992 року встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених ст. 20 цього Закону, якою встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби. Цією ж нормою встановлено, що військовослужбовці, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою та спеціальною підготовкою віком від 18 до 40 років приймаються- на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

З матеріалів справи вбачається, що трудовий договір з позивачем припинено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

30 жовтня 2017 року між Міністерством оборони України, в особі Командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, строком на три роки та із змісту п.8 Контракту вбачається, що Контракт укладено під час дії особливого періоду.

Таким чином ОСОБА_3 до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.

За наявності особливого періоду ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в ТОВ Атлант 13 .

На час виникнення спірних правовідносин, тобто на час укладення позивачем контракту та його звільнення з роботи залишається чинним рішення Ради Національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України , введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що на час укладення позивачем вказаного Контракту, діяв особливий період, а тому на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, а отже звільнення позивача з роботи було проведено незаконно.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позов є законним та обґрунтованим і підлягає задоволенню, а тому наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 №142 - ос від 14.12.2017 року Про звільнення співробітника необхідно скасувати та поновити ОСОБА_3 на посаді охоронника ІІІ розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 з 14.12.2017 року.

ОСОБА_4 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи і до витрат, пов язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_4 ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до квитанції №1 від 15.01.2018 року позивачем на виконання договору про надання правничої допомоги, який укладено 15.01.2018 року між ним та адвокатом ОСОБА_7, було сплачено 5000 грн.

ОСОБА_4 надання правничої допомоги від 12.03.2018 року, у ньому наведено детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом на виконання договору про надання правничої допомоги, який укладено 15.01.2018 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_7 та відповідно до вказаного акту за надання правничої допомоги підлягають сплаті 4 933 грн. 60 коп.

ОСОБА_4 пояснень представника позивача наданих в судовому засіданні, позивачем 5000 грн. за надання правничої допомоги було сплачено авансом, а остаточні витрати позивача за надання йому правничої допомоги адвокатом склали 4933 грн. 60 коп..

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені позивачем витрати пов язані з правничою допомогою адвоката, та стягнути на користь держави судовий збір, оскільки відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивач від сплати судового збору звільнений.

Керуючись ст.ст.3, 4, 5, 10, 12, 258, 259, 263 - 268 ЦПК України, ст.ст.119, 233, 234, 235 КЗпП України, постановою Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , суд, -

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду.

Позов ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 (39630 Полтавська область м.Кременчук провулок Сковороди б.4, ЄДРПОУ 38468869) про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі - задовольнити.

Скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 №142 - ос від 14.12.2017 року Про звільнення співробітника та поновити ОСОБА_3 на посаді охоронника ІІІ розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 з 14.12.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 (39630 Полтавська область м.Кременчук провулок Сковороди б.4, ЄДРПОУ 38468869) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) - 4933 грн. 60 коп. сплачених за надання правничої допомоги адвокатом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 (39630 Полтавська область м.Кременчук провулок Сковороди б.4, ЄДРПОУ 38468869) на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді охоронника ІІІ розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Полтавської області через Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 01.06.2018 року.

Суддя: