Постанова

від 27.08.2018 по справі 537/430/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/430/18 Номер провадження 22-ц/786/1993/18Головуючий у 1-й інстанції Сьоря С. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Хіль Л.М., Прядкіної О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 адвоката Савченка Олега Віталійовича

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Сьоря С.І.

по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив скасувати наказ про звільнення з роботи та поновити його на посаді охоронника ІІІ розряду з 14.12.2017 року, понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 19 січня 2016 року він прийнятий на роботу в ТОВ Атлант 13 , з 01 квітня 2017 року переведений на посаду охоронника ІІІ розряду. З 30 жовтня 2017 року його прийнято на військову службу за контрактом, строком на три роки. Наказом директора ТОВ Атлант-13 № 142-ос від 14 грудня 2018 року його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу.

Вважає звільнення незаконним, оскільки гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, поширюються на нього, як на особу, котра на виконання свого військового обов'язку була прийняти на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду, позов задоволено.

Скасовано наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 №142 ос від 14 грудня 2017 року Про звільнення співробітника та поновлено ОСОБА_3 на посаді охоронника ІІІ розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 з 14 грудня 2017 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 на користь ОСОБА_3 4933 грн. 60 коп. сплачених за надання правничої допомоги адвокатом.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 в дохід держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді охоронника ІІІ розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано гарантіями для працівників на час виконання військового обов'язку, встановленими частиною третьою статті 119 КЗпП України.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Атлант 13 - адвокат Савченко О.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги вмотивовано тим, що на момент укладення ОСОБА_3 строкового контракту на проходження військової служби в Збройних силах в Україні відсутня мобілізація (крім цільової), а відповідно і особливий період. Указів Президента України про мобілізацію, про воєнний стан та затвердження їх Верховною Радою України, які були б чинними на час укладення контракту позивачем з Міністерством оборони України та на даний час не має, тому на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, а висновки суду є недолугими та ніяким чином не обґрунтованими нормами матеріального права. Вважає, що відповідач, звільняючи позивача з роботи, діяв виключно на підставі чинного законодавства України, у той же час суд першої інстанції, постановляючи своє рішення, обґрунтував його не нормами чинного законодавства, а запозиченими із постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 року у цивільній справі № 204/5269/17 припущеннями. Рішення суду суперечить статті 19 Конституції України та статті 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін, а скарги без задоволення.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту першому частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Згідно частини тринадцятої статті 7, пункту 2 частини першої статті 274, частини першої статті 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами, що з 19 січня 2016 року ОСОБА_3 було прийнято на роботу за трудовим договором контролером на КПП в ТОВ Атлант 13 , а з 01 квітня 2017 року переведено на посаду охоронника ІІІ розряду ТОВ Атлант 13 .

30 жовтня 2017 року Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_4 з ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 №142-ос від 14 грудня 2018 року, звільнено з роботи охоронника ОСОБА_3 14 грудня 2017 року згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 № 147-ос від 28 грудня 2017 року наказ ТОВ Атлант-13 від 14 грудня 2017 року № 142-ос про звільнення з роботи охоронника ОСОБА_3 визнано недійсним, увільнено охоронника ОСОБА_3 від виконання посадових обов'язків з 15 грудня 2017 року та надано безоплатну відпустку із збереженням місця роботи і посади на час перебування на військовій службі за контрактом.

Наказом директора ТОВ Атлант-13 № 18-в від 29 грудня 2017 року скасовано дію наказу ТОВ Атлант-13 від 28 грудня 2017 року за № 147-ос, як виданого помилково без достатніх законних підстав, наказ від 14 грудня 2017 року за №142-ос про звільнення з роботи ОСОБА_3 залишено діючим.

Копію наказу № 18-в від 29 грудня 2017 року було направлено на адресу ОСОБА_3 17 січня 2018 року за вих. № 18/01-17-2.

Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби діяв особливий період, а тому на позивача поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, звільнення ОСОБА_3 з роботи за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним й позивач підлягає поновленню на попередній роботі.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. В частині шостій статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

З підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої, четвертої статті 119 цього Кодексу.

У відповідності до частини третьої статті 119 КЗпП України призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Із змісту даної правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України Про оборону України , Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , Про військовий обов'язок та військову службу , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Указами Президента України та іншими підзаконними нормативними актами.

За змістом статті 3 Закону України Про оборону України підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу .

По справі встановлено, що 30 жовтня 2017 року позивач уклав Контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Згідно пункту 8 даного контракту позивач зобов'язаний не менше одного року виконувати бойові (службові) завдання у зоні АТО. Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком.

Вирішуючи питання щодо наявності на час виникнення спірних правовідносин особливого періоду, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 Про часткову мобілізацію затверджено Законом України № 1126-VІІ від 17 березня 2014 року і з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Встановлено, що позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі пункту третього статті 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення воєнного стану особливий період не діє, є помилковими та ґрунтуються на власному тлумаченні апелянтом вказаних правових норм.

Наявність чинного контракту, укладеного ОСОБА_3 з Міністерством оборони України 30 жовтня 2017 року на проходження військової служби не на професійній основі строком на три роки, пунктом 8 якого визначено, що контракт укладено під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, давало суду підстави для висновку про поширення на позивача гарантій, встановлених частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на вказаний строк дії контракту та відсутність підстав для припинення трудового договору у зв'язку із вступом позивача на військову службу згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Інші доводи апеляційної скарги представника відповідача мотивовані незгодою з висновками суду щодо встановлених обставин справи та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України (PRONINA v. UKRAINE), № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на фактичні обставини справи оскаржене рішення місцевого суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За вказаних обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 13 адвоката Савченка Олега Віталійовича - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя С.Б. Бутенко

Судді: /підписи/ О.В. Прядкіна

Л.М. Хіль

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко