Рішення

від 22.05.2018 по справі 910/21304/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/21304/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел"

про визнання права вимоги та визнання зобов'язання погашеним

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Цесельський Д.С., за довіреністю;

від відповідача-1 - Крюков Т.У., за довіреністю;

від відповідача-2 - не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел" з наступними вимогами:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю ГАСТЕЛ ГРУП ідентифікаційний код юридичної особи 39756446 право вимоги на сплату грошового зобов'язання боржником Товариством з обмеженою відповідальністю ЛAHCEJI ідентифікаційний код юридичної особи 36575043 за кредитними договорами №4Ю13261И від 18.04.2013 року, №4Ю13274И від 22.04.2013 року №4Л13053И від 15.02.2013 року, №4Л13697И від 01.11.2013 року, №4Л13698И від 04.11.2013 року, № 4Л14028И від 11.02.2014 року, №4Л15019И від 22.02.2015 року, на підставі договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016 року.

- визнати погашеним зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАНСЕЛ , ідентифікаційний код юридичної особи 36575043 перед Публічним акціонерним товариством КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК , ідентифікаційний код юридичної особи 14360570 за кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013 року, №4Л13697И від 01.11.2013 року, №4Л13698И від 04.11.2013 року, №4Л14028И від 11.02.2014 року, №4Л15019И від 22.02.2015 року, які було виконано за договором поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю ГАСТЕЛ ГРУП ідентифікаційний код юридичної особи 39756446.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Гастел Груп" на підставі договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016 року у повному обсязі виконало зобов'язання боржника перед кредитором за вищезазначеними кредитними договорами загалом на суму 644 949 338,77 грн., у зв'язку з чим у Позивача відповідно до положень цивільного законодавства виникає право на стягнення з боржника виплачених поручителем сум грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21304/17 та призначено розгляд справи на 16.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №910/21304/17 ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 13.02.2018.

31.01.2018 через відділ діловодства суду відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач-1 проти позову заперечив через відсутність порушеного права, наслідком чого є невідповідність способу захисту права способом визначеним законодавством, що свідчить про наявність обов'язкових підстав для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/21304/17 відкладено підготовче судове засідання на 03.04.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні з'ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/21304/17 до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 22.05.2018.

Відповідач-2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Так, ухвали суду були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача-2, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Праці, буд. 6.

В матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, з яких слідує, що відповідач-2 отримував кореспонденцію суду 03.01.2018, 29.01.2018, 26.03.2018.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 22.05.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача-1, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.2 ст. 178 ГПК України.

В судовому засіданні 22.05.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1, кредитор) укладено договір поруки №4Л13053И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лансел" (код за ЄДРПОУ 36575043) (далі - боржник, відповідач 2) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 15.02.2013 №4Л13053И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1.

- кредитним договором від 01.11.2013 №4Л13697И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2.

- кредитним договором від 04.11.2013 №4Л13698И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3.

- кредитним договором від 11.02.2014 №4Л14028И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.

- кредитним договором від 22.01.2015 №4Л15019И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 5.

Відповідно до п. 2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.09.2016, укладеної сторонами.

Позивачем в матеріали справи не було надано Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.09.2016.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 18.11.2016 у відповідності до договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016 виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел") перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", здійснивши погашення заборгованості у сумі 644 949 338,77 грн. за кредитними договорами 1,2,3,4,5 згідно із платіжними дорученнями №13 від 18.11.2016 на суму 41 591 509,07 грн., №16 від 18.11.2016 на суму 60 908 294,81 грн., №14 від 18.11.2016 на суму 436 317 641,67 грн., №15 від 18.11.2016 на суму 82 142 974,66 грн.

Позивач зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора, у зв'язку зі чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач зазначає, що згідно із нижченаведеними платіжними дорученнями, виконав зобов'язання боржника перед кредитором на суму 644 949 338,77 грн., а саме:

- платіжним дорученням №13 від 18.11.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 41 591 509,07 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Л13053И від 15.02.2013 згідно договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016;

- платіжним дорученням №16 від 18.11.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 60 908 294,81 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Л14028И від 11.02.2014 згідно договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016;

- платіжним дорученням №14 від 18.11.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 436 317 641,67 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Л13697И від 01.11.2013 згідно договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016;

- платіжним дорученням №15 від 18.11.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 82 142 974,66 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Л13698И від 04.11.2013 згідно договору поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитними договорами, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, по кредитним договорам: №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 18.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел" за кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015 становила 644 949 338,77 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015 та того, що за рахунок коштів в сумі 644 949 338,77 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача 2) за кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015, суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаними кредитними договорами в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України можна прийти до висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові та про необґрунтованість заявленого позивачем позову.

Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 договору поруки).

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника (відповідача 2) по кредитним договорам: №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу невизнання відповідачами прав позивача, їх порушення та оспорення.

Також, що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ "КБ "Приватбанк" порушує його права та інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, у розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання погашеним зобов'язання не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.02.2018 у справі № 910/14036/17.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання зобов'язання погашеним можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачами прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел" сплати суми боргу за кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015 в розмірі 644 949 338,77 грн. та визнання погашеним зобов'язання ТОВ Лансел перед ПАТ КБ Приватбанк за кредитними договорами: №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.01.2015, які було виконано за договором поруки.

Окрім того, у прохальній частині позову позивач просить суд визнати право вимоги на сплату грошового зобов'язання та визнати погашеним зобов'язання ТОВ Лансер перед банком за кредитними договорами №4Ю1326И від 18.04.2013 та №4Ю13274И від 22.04.2013, виконання яких не забезпечено договором поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016. Таким чином, в цій частині суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.05.2018

Суддя І.І. Борисенко