Рішення

від 01.06.2018 по справі 802/942/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 червня 2018 р. Справа № 802/942/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправною відмови, викладеної (вих. № М -23207/0-11379/6-17 від 13.12.2017 р. у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області;

- зобов'язання видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області відповідно до заяви від 29.11.2017 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області, за результатами розгляду якого 13.12.2017р. йому відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи. Окремо вказано якщо земельна ділянка сформована, то подальше формування шляхом виділу чи поділу здійснюється за технічною документацією, а не шляхом надання дозводу на розроблення проекту землестрою.

Разом з тим, позивач вказує, що земельна ділянка на момент подання ним заяви не перебувала у користуванні інших осіб. Окрім того, на думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмови не існувало.

Ухвалою суду від 27.03.2018 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 26.04.2018 р. без виклику (повідомлення) сторін.

26.04.2018 р. витребувано додаткові докази у відповідача та розгляд справи відкладено на 22.05.2018 р.

22.05.2018 р. ухвалами суду повторно витребувано додаткові докази у відповідача, розгляд справи відкладено на 01.06.2018 р. та за невиконання вимог ухвали суду до начальника ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області застосовано штраф.

13.04.2018 р. представник відповідача подав відзив на позов (вх.№14614 ), в якому вказав, що земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває в оренді у іншої особи. Окрім того, представник вказав, що повноваження управління щодо надання дозволу є дискреційними, відтак, суд не вправі вказувати, яке саме рішення має прийняти відповідач. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

29.11.2017 р. ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області кадастровий номер 0522287500:03:000:1041, орієнтовною площею 2 га . Згідно опису прийнятих документів до вказаного клопотання позивачем додано викопіювання із кадастрової карти, копії посвідчення учасника бойових дій, паспорта та ідентифікаційного номера .

За наслідком розгляду вказаного звернення, 13.12.2017 р. надано відповідь № М -23207/0-11379/6-17, якою позивачу відмовлено в наданні дозволу, оскільки земельна ділянка перебуває в оренді іншої особи. Також зазначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу чи об'єднання, які раніше сформовані здійснюється за технічною документацією із землеустрою.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 ОСОБА_3 про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - ОСОБА_3 № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктів 31, 50 пункту 4 ОСОБА_3 № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 ОСОБА_3 № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач перебуває в оренді іншої особи, суд вказує на наступне.

Як зазначалось вище, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв'язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.

Окрім того, суд вважає на необхідне вказати й на те, у спірних правовідносинах не вимагається наявність погодження землекористувача. До такого висновку, суд дійшов аналізуючи наступні норми земельного законодавства.

Так, згода землекористувача при наданні дозволу вимагається у разі вилучення у такого (землекористувача) землі. При цьому, порядок вилучення земельних ділянок врегульовано статтею 149 ЗК України.

Згідно частин першої, другої та п'ятої вказаної норми, земельні ділянки , надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні , в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

З аналізу наведеного видно, що земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні , можуть вилучатись відповідними органами для суспільних та інших потреб на підставі рішення такого органу та виключно за згодою землекористувача.

Отже процедура вилучення земельної ділянки, відповідно до процитованої норми, застосовується виключно до земельних ділянок, які надані у постійне користування. Останнім, в розумінні частини першої статті 92 ЗК України, - є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Водночас, згідно визначення, наведеного у статті 1 Закону України «Про оренду землі» , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Окремо суд посилається також й на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року, у якому зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Отже, враховуючи наведене суд констатує, що поняття «постійне користування» земельною ділянкою та «оренда землі» не є тотожними та мають різні юридичні наслідки.

За таких обставин та враховуючи, що земля, на яку претендує позивач, використовується іншою особою на підставі договору оренди, отже не перебуває у нього у постійному користуванні, відтак, згода землекористувача не вимагається. А отже, відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу позивачу, з мотивів перебування земельної ділянки в оренді іншої особи.

Разом з цим оцінюючи позицію сторони відповідача викладену в оскаржуваній відповіді стосовно необхідності розроблення саме технічної документації із землеустрою у разі, якщо земельна ділянка сформована, суд зазначає про наступне.

Із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій» , відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), на яку претендує позивач, є сформованою, має площу 97,1361 га та їй присвоєно кадастровий номер 0522287500:03:000:1041.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

З аналізу наведених правових норма вбачається, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) є сформованою, її подальше виділення здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.

Разом з цим при вирішені цього спору суд враховує наступне.

Повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється ОСОБА_3 про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - ОСОБА_3 №333).

ОСОБА_3 чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

Пунктом 8 ОСОБА_3 встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

В свою чергу, як зазначалось вище, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з клопотаннями в порядку статті 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою ведення особистого селянського господарства, проте, за результатами розгляду даного клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області ОСОБА_1 був направлений лист «Щодо розгляду клопотання» , а не наказ про відмову в наданні дозволу.

Аналогічна позиція висловлена в постанові ВС від 24.04.2018 р.

З огляду на це, суд доходить висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправною відмови відповідача, викладена в листі № М-23207/0-11379/6-17 від 13.12.17 р., підлягає задоволенню.

Суд вкотре вказує й на те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати наказ, яким надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.

Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб'єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак , такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідь, якою відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправною.

За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий ним не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі за № М -23207/0-11379/6-17 від 13.12.2017 р., у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 гектара, для ведення особистого селянського господарства на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.11.17 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства на території Трощанської сільської ради Липовецького району Вінницької області відповідно до заяви від 29.11.2017 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (вул.Червоноармійська, 105, м. Вінниця, код НОМЕР_1).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна