Рішення

від 31.05.2018 по справі 826/872/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2018 року № 826/872/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Пан-Телеком доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та податкового повідомлення-рішення від 08.11.2017 р. № 0057811404, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Пан-Телеком звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та податкового повідомлення-рішення від 08.11.2017 р. № 0057811404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, яка буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 17.10. 2017 р. № 733/26-15-14-04-03/30551142 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції.

Відповідачем надано суду відзив на позов, в якому він заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в його задоволенні, з огляду на відповідність спірного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Пан-Телеком з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Кордон Трейд за період з листопад, грудень 2015 року, січень, березень 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Пан-Телеком :

1. п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 261 927,00 грн. , в тому числі по періодам: за листопад 2015 року - 85 192,00 грн., грудень 2015 року - 115 875,00 грн., за січень 2016 року - 397 000, грн.., березень 2016 року - 21 160,00 грн.

2. п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України- не надання документів до перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 17.10. 2017 р. № 733/26-15-14-04-03/30551142 та винесено податкове повідомлення-рішення 08.11.2017 р. № 0057811404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 324 408,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 261 927,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 481,75 грн.

За результатами адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 29.12.2017 р. № 32272/6199-99-11-010125, яким податкове повідомлення-рішення від 08.11.2017 р. № 0057811404 залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про його скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (підрядник) та ТОВ Кордог Трейд (субпідрядник) укладено договір на виконання робіт від 02.11.2015 р. №11115, відповідно до умов якого підрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати роботи по розробці робочих проектів телекомунікаційної мережі ТОВ Київські телекомунікаційні мережі (замовник).

Додатком №1 до договору від 02.11.2015 р. №11115 визначено перелік робіт, які виконуватимуться субпідрядником.

Додатком №2 до договору від 02.11.2015 р. №11115 визначено перелік об'єктів, на яких субпідрядник виконуватиме роботи.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №61 від 31.01.2016 р.; № 68 від 31.01.2016 р.; № 15 від 27.11.2015 р.; № 20 від 30.11.2015 р.; № 3 від 31.03.2016 р.; № 23 від 18.12.2015 р.; № 38 від 22.12.2015 р.; № 40 від 29.12.2015 р.

Оплата згідно договору від 02.11.2015 р. №11115 підтверджується платіжними дорученнями: № 2283 від 30.11.2015 р.; № 2422 від 15.12.2015 р.; № 2466 від 22.12.2015 р.; № 2467 від 22.12.2015 р.; № 2497 від 30.12.2015 р.; № 2499 від 30.12.2015 р.; № 2598 від 11.02.2016 р.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ Кордог Трейд (постачальник) укладено типові договори поставки від 12.11.2015 р. № 63 С та від 01.12.2015 р. № 15121, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця обладнання, визначене у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Предметом поставки за цими договорами є обладнання WiFi стандарту (п. 1.2 Договорів).

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надано суду видаткові накладні від 19.11.2015 р. № 57 , від 22.12.2015 р. № 59 та товарно-транспорті накладні від 19.11.2015 р. № 49, від 22.12.2015 р. № 51.

Поставлений товар сплачений згідно платіжних доручень від 30.11.2015 р. № 2282 та від 30.12.2015 р. №2498.

Судом встановлено, що висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, первинна документація ТОВ Кордог Трейд підписувалась ОСОБА_1, яка спростувала свою причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Кордог Трейд , згідно відібраних пояснень в рамках кримінального провадження № 32016100060000117.

Крім того, в ході перевірки не підтверджено факт виконання робіт та поставки товару між позивачем та його контрагентом, що свідчить, що правочини між останніми вчинено без мети настання реальних наслідків. Оскільки реальність та можливість вчинення господарських операцій у ТОВ Кордог Трейд відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ Пан-Телеком не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Аналізуючи фактичні обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін з приводу заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Однак, вирішуючи дану справу суд зважає на те, що позивачем на надано доказів виконання робіт, згідно договору на виконання робіт від 02.11.2015 р. №11115, а саме відсутня будь-яка інформація про підтвердження кваліфікації у працівників, при виконанні вищезазначених робіт, спеціальні знання високого рівня, значна кількість працівників для забезпечення виконання таких робіт на адресах розташування РЕЗ; крім того не надано документів які б фактично підтверджували надання наведених послуг, а саме: звітів про надання послуг, калькуляцій з зазначенням витрат та ресурсів, у яких би зазначалось використання трудових ресурсів, часу, обсягів, виду наданих послуг, завірених відповідальними особами та особами які їх надавали та інших.

Також, відсутні докази поставки товарів, зокрема докази приймання (розвантаження, навантаження); доказів формування основних фондів; довіреностей на отримання матеріальних цінностей товару уповноваженою особою; доказів оприбуткування товару; доказів того, що спірні господарські операції були вчиненні з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети.

Окрім того, суд враховує наявність кримінального провадження № 32016100060000117 за фактом фіктивного підприємництва відносно ТОВ Кордог Трейд .

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Отже, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб'єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, наданням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 261 927,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення 08.11.2017 р. № 0057811404, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, а тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Пан-Телеком (пл. Бесарабська, 9/1, кв. 6, м.Київ, 01004, код ЄДРПОУ 30551142) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко