Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/3047/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/3047/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О., за участю секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро

про стягнення 66 279,93 грн.

Представники учасників процесу:

від позивача: Михайлик Л.Г.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро про стягнення заборгованості по договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. складського зберігання кукурудзи в сумі 43 911,66 грн., інфляційних втрат в розмірі 18 877,36 грн., 3% річних на суму 3 490,91 грн., що разом складає 66 279,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. складського зберігання кукурудзи в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги, пов'язані з прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна.

Ухвалою від 04.04.2018р. Господарського суду міста Києва (після усунення позивачем недоліків, зазначених в ухвалі від 21.03.2018р. Господарського суду міста Києва про залишення позовної заяви без руху) за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/3047/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання 25.04.2018р., надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив до 23.04.2018р.

25.04.2018р. судове засідання відкладено на 10.05.2018р. Відповідачу направлено повідомлення про наступне судове засідання 10.05.2018р. в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.05.2018р. оголошено перерву до 04.06.2018р. Відповідачу направлено повідомлення про наступне судове засідання 04.06.2018р. в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 04.06.2018р. з'явився, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання 04.06.2018р. представника не направив, про причини неявки останнього в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.04.2018р., ухвала від 25.04.2018р. про повідомлення про дату, час і місце судового засідання та ухвала від 10.05.2018р. про повідомлення про дату, час і місце судового засідання були направлені судом рекомендованими листами із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01024, АДРЕСА_1

Однак, конверти з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.04.2018р. та ухвалами від 25.04.2018р. та від 10.05.2018р. про повідомлення про дату, час і місце судового засідання були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки за закінченням строку зберігання свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018р. Верховного суду по справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.04.2018р., ухвалою від 25.04.2018р. про повідомлення про дату, час і місце судового засідання та ухвалою від 10.05.2018р. про повідомлення про дату, час і місце судового засідання в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua).

Одночасно, суд зазначає, що за приписами ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

З огляду на вказану норму чинного законодавства України, судом складено телефонограму від 11.05.2018р. з метою повідомлення відповідача про судове засідання 04.06.2018р., яку одержано юристом Паськовським Д.В.

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2018р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 04.06.2018р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 957 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

11.11.2016р. між Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Ізюмський комбінат хлібопродуктів (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро (поклажодавець) укладено договір №33-К/ЗБ/2016 складського зберігання кукурудзи, відповідно до умов п.1.1 якого поклажодавець зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Зерно - кукурудза в зерні, яка використовується на продовольчі та не продовольчі потреби і для експортування, кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються зерновим складом поклажодавцю згідно умов цього договору (п.п.1.2, 1.3 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р.).

Відповідно до п.п.9.2, 9.3 означеного правочину розрахунки за надані послуги здійснюються в безготівковій формі, в національній валюті України - гривні, з урахуванням податку на додану вартість, тарифи на послуги зернового складу наводяться у додатку №1 до вказаного договору і є складовою та невід'ємною частиною договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р.

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.05.2017р. (п.14.1 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р.).

Між сторонами було підписано додаткову угоду №1 від 03.07.2017р. до договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р., якою сторони пролонгували строк зберігання зерна та строк дії договору до 30.09.2017р.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оспорення сторонами договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. та додаткової угоди №1 від 03.07.2017р. до нього в господарському процесі та визнання вказаних правочинів недійсними у встановленому законодавством порядку.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. та додаткову угоду №1 від 03.07.2017р. до нього як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору про надання послуг та договору складського зберігання та підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 та ст.ст.957-961 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.961 Цивільного кодексу України визначено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

За приписами ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 ст.942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Як вказувалось вище, за умовами договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Ізюмський комбінат хлібопродуктів (зерновий склад) зобов'язалось прийняти зерно на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Зерновий склад приймає від поклажодавця зерно, забезпечує кількісне і якісне його зберігання та здійснює відпуск зерна поклажодавцю (п.3.1 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р.).

За змістом п.4.10 укладеного між сторонами договору на підтвердження прийняття зерна на зберігання на кожну партію зерна прийняту протягом доби, зерновий склад видає поклажодавцю складський документ на зерно із зазначенням фізичної ваги та фактичних показників якості зерна, переданого на зберігання, а також залікової ваги.

У п.9.8 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. між контрагентами погоджено, що сторони укладають та підписують акт здачі-приймання наданих послуг до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. У випадку не підписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та не надання мотивованої відмови від його підписання в зазначений вище строк, акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в акті наданими без зауважень з боку поклажодавця.

Строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але, в будь-якому разі, повернення зерна поклажодавцю відбувається не пізніше 30.09.2017р. (п.12.1 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. в редакції додаткової угоди №1 від 03.07.2017р.).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов означеного правочину позивачем прийнято на зберігання зерно відповідача - кукурудзу (3 класу), рік збирання врожаю 2016, загальною вагою 1 757 232 кг, що підтверджується складськими квитанціями за період з 14.11.2016р. по 18.07.2017р.

На підтвердження переліку та вартості наданих послуг, а саме зберігання, сушіння, очищення, переоформлення, відвантаження кукурудзи, складання складських квитанцій між сторонами без жодних зауважень та заперечень підписані і скріплені печатками акти за період з 17.11.2016р. по 19.07.2017р. на загальну суму 824 815,39 грн.

Тобто, з наведеного полягає, що Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Ізюмський комбінат хлібопродуктів належним чином виконано свої обов'язки з надання послуг за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. Відповідачем в процесі розгляду спору означених обставин не спростовано.

Також, як встановлено судом, між контрагентами були підписані та скріплені печатками господарюючих суб'єктів акти приймання-сдачі виконаних робіт на нараховані позивачем пеню та штраф за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. на загальну суму 14 860,57 грн.

Одночасно, акти приймання-сдачі виконаних робіт на нараховані позивачем пеню та штраф за вказаним договором на загальну суму 2 261,20 грн. підписані тільки з боку позивача та скріплені печаткою останнього.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст.946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Пунктом 3.3 договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням зерна.

За приписами п.п.9.1, 9.4 означеного правочину послуги зернового складу по відвантаженню надаються виключно за умови 100% попередньої їх оплати, поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов'язаних із прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна при передачі такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг зернового складу по зберіганню зерна щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Оплата здійснюється з розрахунку залікової ваги зерна.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг, наданих позивачем та прийнятих відповідачем за актами приймання-сдачі виконаних робіт за період з 17.11.2016р. по 19.07.2017р. на загальну суму 824 815,39 грн. настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро було частково оплачено послуги за вказаними актами на загальну суму 798 025,50 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість.

12.01.2018р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №55/05 від 10.01.2018р. про оплату заборгованості за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р., однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро відповіді на вказану претензію не надало, суму заборгованості в добровільному порядку не оплатило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Як встановлено судом, позивачем при визначенні суми основного боргу було враховано суми пені та штрафу за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. у загальному розмірі 17 121,77 грн., які за своєю правовою природою не є заборгованістю, а є видом забезпечення виконання зобов'язання - неустойкою.

Враховуючи наведене, за розрахунком суду, сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням часткових оплат Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро та підписаних між сторонами актів приймання-сдачі виконаних робіт складає 26 789,89 грн. (824 815,39 грн. за актами приймання-сдачі виконаних робіт за період з 17.11.2016р. по 19.07.2017р. - 789 025,50 грн. загальний розмір оплат відповідача).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано обставин порушення взятих на себе згідно договору №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р. грошових зобов'язань на суму 26 789,89 грн., з огляду на безпідставність врахування до суми основного боргу розміру нарахованої неустойки, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню частково, на вказану вище суму.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18 877,36 грн., 3% річних в сумі 3 490,91 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за надані позивачем послуги за договором №33-К/ЗБ/2016 від 11.11.2016р., у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нараховано й заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період з 11.03.2017р. по 28.02.2018р. за актами приймання-сдачі виконаних робіт від 28.02.2017р. на суму 230 960,08 грн., від 31.03.2017р. на суму 33 315,37 грн., від 21.04.2017р. на суму 72 935,95 грн., від 30.04.2017р. на суму 2 923,08 грн., від 31.05.2017р. на суму 9 061,56 грн., від 30.06.2017р. на суму 9 337,93 грн., від 19.07.2017р. на суму 35 223,92 грн., від 19.07.2017р. на суму 6 426,54 грн. з урахуванням часткових оплат відповідача.

Проте, враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення суми основного боргу, здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах періоду, який вказаний позивачем у розрахунку до позовної заяви, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 244,19 грн. та 17 879,01 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро підлягають задоволенню частково на вказані вище суми.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро про стягнення 66 279,93 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Омега-Агро (01024, м.Київ, Печерський район, вул.Шовковична, буд.32/34, кв.2, ідентифікаційний код 39019527) на користь Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (01033, м.Київ, Печерський район, вул.Саксаганського, буд.1, ідентифікаційний код 37243279) основний борг в сумі 26 789,89 грн., інфляційні втрати на суму 17 879,01 грн., 3% річних - 3 244,19 грн. та судовий збір в розмірі 1 273,73 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05.06.2018р.

Суддя М.О.Любченко