Рішення

від 04.06.2018 по справі 243/5469/17

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 2/243/1466/2018

Номер справи 243/5469/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мінаєва І.М.,

за участю секретаря судового засідання Янчевського В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України

вимоги позивача: про стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

учасники справи:

від позивача ОСОБА_1,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. ОСОБА_4 позиції позивача та заперечень відповідача

1. ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України про стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він відповідно наказу №48 від 03.06.2002 р. працював на посаді інженера другої категорії відділу технічної кераміки в ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України. З 17.07.2014 р. по 31.01.2015 р. знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

Наказом № 04К (а) від 02.02.2015 р. він був звільнений за п.6 ст.36 КЗпП.

На день звільнення відповідач мав сплатити йому вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, однак розрахунок з ним не здійснив. Посилаючись на положення ст.117 КЗпП України та неправомірну відмову у сплаті вихідної допомоги, просив стягнути з відповідача невиплачену вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 02.02.2015 р. по день фактичного розрахунку.

2. Відповідачем надіслано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Зазначає, що у зв?язку з військовими діями на території м.Донецьк інститутом виданий наказ № 121-к від 24.11.2014 р. Про тимчасове переміщення інституту , який передбачає звільнення працівників на підставі п.6 ст.36 КЗпП у разі відмови переведення в іншу місцевість. З 17.04.2014 р. по 31.07.2014 р. позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати за його заявою. По спливу цього часу він не з?являвся на роботі і не виконував своїх посадових обов?язків. Зрозумівши, що працівник зловживає складеними обставинами, в січні 2015 р. було складено акти про відсутність його на робочому місці. Відповідно до акту розслідування та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, складеним Голосіївським районним центром зайнятості, при проведенні перевірки порушень та заборгованості інституту перед позивачем виявлено не було, таким чином повний розрахунок з ОСОБА_1 на момент звільнення був проведений.

Зазначає, що сума вихідної допомоги при припиненні трудового договору не є заробітною платою, тому до цих вимог необхідно застосовувати ч.1 ст.233 КЗпП України. Окрім того рішенням Апеляційного суду Донецької області встановлено, що звільнення позивача 02.02.2015 р. відбулося з порушенням норм трудового законодавства, але його позов не підлягає задоволенню, оскільки ним пропущено строк звернення з цим позовом до суду. Таким чином відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вихідної допомоги, оскільки така допомога виплачується під час звільнення лише з підстав, передбачених КЗпП України. Додатково зазначає, що фактично Інститут втратив контроль доступу до своїх приміщень та майна та первинної документації з травня 2014 року, у тому числі трудових книжок працівників. Інститут як юридична особа зареєстрований у м.Києві, в той час як запис про звільнення позивача скріплено печаткою, яка не належить відповідачу (зазначено м.Донецьк, а не м.Київ). Таким чином відповідач у відповідності до ст.2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції не несе відповідальності за зобов?язаннями, укладеними від його імені не території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

3. Представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги не визнає, просив відмовити у їх задоволенні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

4. Ухвалою судді від 25.04.2018 р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 Наук України про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку прийнято до провадження, по справі відкрито спрощене позовне провадження.

5. Ухвалою суду від 11 травня 2018 року було зобов?язано Слов?янське об?єднане УПФУ Донецької області надати суду індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року до 01 березня 2015 року.

IV. Фактичні обставини, встановлені Судом.

6. Як вбачається з трудової книжки серії АА № 279111, виданої на ім?я ОСОБА_1, 10 січня 2005 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 03-к від 10.01.2005 р. прийнятий на посаду провідного інженера у відділ технічної кераміки за контрактом, 04.12.2007 р. переведений на безстроковий трудовий договір на посаду провідного інженера того ж відділу (наказ № 143к від 04.12.2007 р.), 01.12.2010 р. переведений на посаду молодшого наукового співробітника того ж відділу (наказ № 141к від 26.11.2010 р.).(а.с.4, т.1).

7. Наказом ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України № 121к від 24.11.2014 р. ОСОБА_2 фізико-технічний інститут ім.О.О.Галкіна НАН України переведений у м.Київ (а.с.43, т.1).

8. Відповідно до табелів обліку робочого часу ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна НАН України за період з 01 серпня 2014 року до 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 не виконував своїх посадових обов?язків і не з?являвся на робочому місці з не з?ясованих обставин (а.с.22-26, т.1).

9. Як вбачається з акту про відсутність працівника на робочому місці б/н від 05.01.2018 р., складеному заступником директора ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна НАН України ОСОБА_4, молодшим науковим співробітником відділу трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності ОСОБА_5, провідним інженером відділу трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності ОСОБА_6, ОСОБА_1 був відсутній на роботі, не попередивши про неявку директора (а.с.18, т.1). Аналогічні відомості про відсутність ОСОБА_1 на роботі засвідчені актами від 30.01.2015 р. та 31.01.2015 р. (а.с.18,19, т.1).

10. Відповідно до витягу з наказу ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна № 04_К(а) від 02.02.2015 р. у зв?язку із не переїздом на роботу в іншу місцевість разом з інститутом, ненаданням до дирекції Інституту довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що є фактичною відмовою від виконання посадових обов?язків, ОСОБА_1 звільнено 31.01.2015 р. за п.6 ст.36 КЗпП України (а.с.47, т.1).

Аналогічні відомості містяться у трудовій книжці позивача (а.с.4, т.1).

11. Відповідно до акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення Голосіївського районного центру зайнятості у м.Києві № 323 від 21.06.2016 р. проведено звірку факту перебування в трудових відносинах та даних ПФУ по застрахованій особі ОСОБА_1 з даними бухгалтерського обліку ОСОБА_2 фізико-технічного інститута ім.О.О.Галкіна, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із зазначеним закладом освіти з 03.08.2015 р. по 31.12.2015 р. (а.с.20, т.1).

12. Відповідно до листа Відділу науково-правового забезпечення діяльності НАН України № 17/51-6 від 14.05.2015 р. постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 595 ОСОБА_5 питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_2 та Луганської областей встановлено, що зміни до штатних розписів, кошторисів установ, підприємств та організацій, що переміщені з тимчасово неконтрольованої території, мають бути затверджені з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Відтак кошторис та штатний розпис установи, що переміщена з тимчасово неконтрольованої території, має затверджуватись з розрахунку тих працівників, які зареєстрували своє місце проживання або зареєстрували місце тимчасового перебування на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, та виконують свої посадові обов'язки за місцезнаходженням установи. Жодних виплат, в тому числі виплата вихідної допомоги при звільненні у зв?язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією (п.6 ст.36 КЗпП України), працівникам, які не переїхали на контрольовану територію разом з установою, вказаним нормативним актом не передбачено (а.с.58, т.1).

13. Як вбачається з рішення Апеляційного суду Донецької області від 30.05.2017 р. по справі № 243/3020/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна НАН України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 02.02.2015 р., виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов?язання внести виправлення у трудову книжку, стягнення моральної шкоди відмовлено. З мотивувальної частини рішення вбачається, що позов щодо незаконного звільнення 02.02.2015 р. є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з порушенням норм трудового законодавства, але, враховуючи, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, із заявою про поновлення строку до суду не звертався, позов про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 02.02.2015 р., виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов?язання внести виправлення у трудову книжку, стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню з підстав пропуску строку звернення з вказаним позовом (а.с.66-73, т.1). Зазначене рішення у касаційному порядку не переглядалося.

14. Відповідно до довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 за період перебування у трудових відносинах з 03.08.2015 р. по 31.12.2015 р. у листопаді 2015 р. йому було нараховано заробітну плату у сумі 7830,40 грн., у грудні 2015 р. - 5312,00 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1607,98 грн. (а.с.55, т.1).

15. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_1, наданими Слов?янським об?єднаним УПФУ Донецької області на виконання ухвали суду про забезпечення доказів від 11.05.2018 р., одним із страхувальників ОСОБА_1 за період січень 2014 р. - березень 2015 р. включно був ОСОБА_2 фізико-технічний інститут ім.О.О.Галкіна НАН України (код ЄДРПОУ 05420497), страхові внески за цей період сплачувались по липень 2014 р. включно. З серпня 2014 року страхувальником єдиний внесок не сплачувався, суми заробітку не нараховувались (а.с.2-4, т.2).

V. Оцінка Суду.

16. Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини 1,2,4,7 ст.43 Конституції України).

Відповідно до Конституції України зазначені права захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Положенням ч.1 ст.2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

17. Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, що передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, законодавець покладає обов?язок щодо нарахування сум, належних працівникові при звільненні, та надання відомостей про розмір таких сум саме на роботодавця.

18. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення ст.2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції як на підставу відсутності відповідальності за невиконання положень КЗпП України стосовно позивача з огляду на наступне.

19. Судом встановлено, що трудові відносини між сторонами були припинені 02 лютого 2015 року на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с.47, т.1).

Так, згідно з п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв?язку зі зміною істотних умов праці.

Відповідно до витягу з наказу № 04_К(а) від 02.02.2015 р. позивача було звільнено у відповідності до вищезазначеної норми права. У наказі про звільнення міститься відтиск печатки відповідача з зазначенням місцезнаходження відповідача м.Київ.

У трудовій книжці позивача запис про звільнення 31.01.2015 р. на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України скріплений печаткою відповідача із зазначенням місцезнаходження відповідача м.Донецьк (а.с.4, т.1).

За змістом п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України та положень трудового законодавства в цілому, припинення трудових відносин з працівником відбувається на підставі розпорядчого документу власника або уповноваженого ним органу (наказу), а внесення запису про таке припинення трудових відносин у трудову книжку працівника здійснюється на підставі вищезазначеного розпорядчого документу. Отже, в даному випадку правовою підставою припинення трудових відносин є саме наказ установи про звільнення працівника, а внесення запису у трудову книжку відбулося вже на підставі цього наказу.

Таким чином, припинення трудових відносин з позивачем відбулося саме ОСОБА_2 фізико-технічним інститутом ім.О.О.Галкіна, який перемістився до м.Києва, а не юридичною особою, яка діє від імені ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження - у м.Донецьку. Саме тому посилання відповідача на положення ст.2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції судом не приймаються до уваги.

20. Відповідно до положення ч.1 ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

21. Доводи відповідача щодо існування обставин непереборної сили як на підставу відсутності вини відповідача і, як наслідок, звільнення його від відповідальності, зазначені у відзиві, є необґрунтованими. Так, суд погоджується з такою загальновідомою обставиною як проведення антитерористичної операції на території м.Донецька і зазначає, що відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України ця обставина не потребує доказування, але вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 6-948цс16, з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини. Настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

22. Таким чином, на відміну від кримінально-правової доктрини, цивільні правовідносини побудовані на принципу презумції вини особи, яка завдала шкоди, тобто вона звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч.1 ст.614 ЦК України). Обов'язок доказування відсутності вини покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Визначальним для встановлення наявності чи відсутності вини є не тільки ставлення роботодавця до своєї протиправної поведінки, скільки упущення (свідоме чи несвідоме, умисне чи необережне) контролю за своєю поведінкою. Для визначення цивільно-правової відповідальності роботодавця при відшкодуванні шкоди працівнику форма вини юридичного значення не має. Шкода, заподіяна роботодавцем своєму працівнику, умисними чи необережними діями підлягає відшкодуванню.

23. Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду сертифікат торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили, суд приходить до переконання про наявність вини відповідача у несвоєчасній виплаті вихідної допомоги при звільненні позивачеві.

24. Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим організаціям та підприємствам ОСОБА_2 і Луганської областей (Постанова КМУ № 595 від 04.11.2014 р.), щодо здійснення нарахування та виплати заробітної плати та виплат за час щорічної відпустки працівникам установи, яка переміщена на контрольовану органами державної влади України територію, за умови, що установа продовжує функціонувати, а працівники виконують свої обов?язки, оскільки зазначеним порядком на рівні підзаконного нормативно-правового акту не врегульовано нарахування та виплату сум, належних працівникові при звільненні.

25. Окрім того, суд критично ставиться до посилання відповідача щодо невиплати вихідної допомоги на роз?яснення, викладені у листі № 17/51-6 від 14.05.2015 р. відділу науково-правового забезпечення НАН України (а.с.58), оскільки відсутність у Постанові Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 р. приписів щодо виплати вихідної допомоги при звільненні у зв?язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією (п.6 ст.36 КЗпП України), працівникам, які не переїхали на контрольовану територію, адже виплата вихідної допомоги при звільненні за п.6 ст.36 КЗпП України регламентована ч.1 ст.44 КЗпП України, тобто зазначені правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані на рівні закону і додаткового врегулювання на рівні підзаконного нормативного акту не потребують.

26. Суд вважає безпідставним посилання відповідача у частині обґрунтування невиплати вихідної допомоги незаконним звільненням позивача, що встановлено рішенням суду, адже звільнення позивача 02.02.2015 р. хоча й відбулося з порушенням норм трудового законодавства, що встановлено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 30.05.2017 р. № 243/3020/16-ц, і у відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України не доказується при розгляді цієї справи, але вихідна допомога позивачеві повинна була бути нарахована та виплачена у відповідності до положень ст.44 КЗпП України.

27. При розгляді зазначеної справи аргументи відповідача щодо втрати ним первинної документації з травня 2014 року, у тому числі трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, та ін., оскільки вся необхідна документація повинна була знаходитись саме за юридичною адресою ОСОБА_2 фізико-технічного інституту в м. Києві, а згідно п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів (первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов?язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів) платник податків протягом п?яти днів з дня такої події повинен повідомити контролюючий орган за місцем обліку та відновити втрачені документи протягом 90 днів з дня надходження повідомлення до контролюючого органу. Окрім того відповідачем було надано суду табелі обліку робочого часу відділу технічної кераміки з 01.08.2014 р. по 31.12.2014 р., наказ про надання відпустки працівникам від 16.07.2014 р., заяву позивача про надання відпустки від 16.07.2014 р., витяг з наказу від 02.02.2015 р. та ін. документи.

28. Оцінюючи доводи позивача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною третьою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці визначено, що у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Зазначене свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Такий правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395 цс 16 та від 6 грудня 2017 року у справі №6-331 цс 17.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення, зокрема вихідної допомоги, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування такої виплати.

29. Таким чином, судом встановлено, що при припиненні трудових правовідносин між сторонами 02 лютого 2015 року, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачеві вихідну допомогу при звільненні у сумі середнього місячного заробітку, однак така допомога позивачеві виплачена не була, тому суд приходить до переконання про необхідність захисту порушених прав позивача щодо невиплати йому вихідної допомоги при звільненні.

30. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних

місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.)

31. В матеріалах справи відсутні відомості відносно розміру нарахованої заробітної плати позивача протягом останніх двох календарних місяців перед звільненням (листопад 2014 р. та грудень 2014 р.), оскільки позивач тривалий час перебував у відпустці без збереження заробітної плати і не виконував свої посадові обов?язки у серпні - грудні 2014 р. (що підтверджується табелями обліку робочого часу (а.с.22-26, т.1) та був відсутній на робочому місці у січні 2015 р. (що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці (а.с.18-19, т.1).

Судом у відповідності до положення ч.5 ст.411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв?язку з якими скасовано рішення, є обов?язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, було витребувано індивідуальні відомості про застраховану особу (позивача) за період, що передував його звільненню 02.02.2015 р.

На підставі ч.8 ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов?язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов?язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов?язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Однак, відомості про нараховані доходи позивача ОСОБА_2 фізико-технічним інститутом ім.О.О.Галкіна (код ЄДРПОУ 05420497) та сплачені ним податки за період з вересня 2014 року до січня 2015 року у Пенсійному Фонді України відсутні (а.с.2-4, т.2).

32. Судом не береться до уваги довідка ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна НАН України про середню заробітну плату (а.с.46, т.1), оскільки в ній викладені відомості щодо нарахованої заробітної плати за листопад та грудень 2015 року, тобто за період роботи позивача з 03.08.2015 р. по 31.12.2015 р., що не стосується предмету судового розгляду - виплати вихідної допомоги при звільненні відповідача 02.02.2015 р. Окрім того, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати обчислення середньої заробітної плати провадиться з врахуванням відомостей, що передують звільненню.

33. Враховуючи вищенаведене, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати в основу розрахунку судом будуть покладені відомості щодо посадового (місячного) окладу ОСОБА_1, який було йому встановлено за період, що передував звільненню 02.02.2015 року, адже відомості про заробітну плату за два місця, що передують звільненню - листопад та грудень 2014 року (позивач звільнений 31.01.2015 р.) відсутні (позивач не працював у цей період), відомості про заробітну плату позивача за вересень - жовтень 2014 року також відсутні (позивач не працював у зазначений період жодного дня).

Як вбачається з відомостей ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна НАН України у листопаді 2014 р. та у грудні 2014 р. ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад у розмірі 2542 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку 2542 грн.

34. На підставі ч. 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, це компенсаційна виплата порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, та є видом матеріальної відповідальності роботодавця. Підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника.

35. Під час розгляду справи було достовірно встановлено, що відповідач не провів повний розрахунок з позивачем в день звільнення, має перед ним заборгованість з одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 2542 грн., тобто наявні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

36. Розрахований на підставі листів Міністерства соціальної політики від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13, 20.07.2015 р. № 10846/0/14-15/13, 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 та від 19.10.2017 року №224/0/103-17/214, якими затверджені норми тривалості робочого часу на 2015, 2016, 2017, 2018 роки відповідно, час затримки розрахунку з дня звільнення 02 лютого 2015 року по 04 червня 2018 року (день ухвалення судом рішення), складе 814 робочих днів (у 2015 р. (з 02.02.2015 р.) 231 робочий день + (у 2016 р. - 251 робочий день) + (у 2017 р. - 249 робочих днів) + (у 2018 р. (станом на 04.06.2018 р.) - 83 робочих дні), тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 96241,30 грн. (2542 грн. (посадовий оклад) / 21,5 (середня кількість робочих днів у місяці) х 814 днів).

37. Але на підставі ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Отже при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв?язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

38. Суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення одноразової допомоги при звільненні в сумі 2542 грн., тому з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі в сумі 96241,30 грн., оскільки підстав для зменшення розміру середнього заробітку судом не встановлено.

39. Як вбачається з роз?яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов?язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов?язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

40. Проаналізувавши обставини справи, дослідивши докази, суд приходить до переконання, що зазначені вище суми одноразової допомоги при звільненні 2542 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 96241,30 грн., з яких підлягають утриманню податки і обов'язкові платежі, повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

41. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

42. Відповідно до Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України Про Державний бюджет на 2018 рік встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1762 грн.

43. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 987,83 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 44, 94, 116, 117 КЗпП України, Законом України Про оплату праці , суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України (місцезнаходження: 03028, м.Київ, вул. Науки, буд. № 46, код ЄДРПОУ 05420497) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, невиплачену одноразову допомогу при звільненні 02 лютого 2015 року у сумі 2542 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2015 р. до 04.06.2018 р. у сумі 96241,30 грн., а в загальній сумі 98783 (дев?яносто вісім тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 30 коп., з яких підлягають утриманню податки і обов?язкові платежі.

40. Стягнути з ОСОБА_2 фізико-технічного інституту ім.О.О.Галкіна ОСОБА_3 академії наук України (місцезнаходження: 03028, м.Київ, вул. Науки, буд. № 46, код ЄДРПОУ 05420497) судовий збір у розмірі 987 (дев?ятсот вісімдесят сім) грн. 83 коп. на р/р 31215256700001 у ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, ЄДРПОУ: 37993783, код банку отримувача 820019, отримувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до /або через відповідні суди.

Суддя

Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_7