Постанова

від 23.05.2018 по справі 910/7498/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/7498/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.05.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 (повний текст підписано 27.07.2017)

у справі № 910/7498/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит"

до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем"

про стягнення 172 159, 59 грн.

В судовому засіданні 23.05.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" (надалі - "Товариство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" (надалі - "Компанія") про стягнення 172 159,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на проведення аудиторських робіт №194/50 від 27.02.2002 позивач надав послуги, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 143 844,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 22 439,66 грн. та 3% річних у розмірі 5 875,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що аудиторські послуги на заявлену до стягнення суму не надавалися, оскільки у відповідача у спірний період не було необхідності замовляти такі послуги. Крім того, відповідач вказує на ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження факту виконання ним умов договору №194/50 від 27.02.2002.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/7498/17 позов задоволено.

Стягнуто з Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" заборгованість у розмірі 143 844,00 грн., інфляційні у розмірі 22 439,66 грн., 3% річних у розмірі 5 875,93 грн. та 2 582,39 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджувались обставини надсилання та/або передачі висновків за результатами виконаних робіт, оскільки спір у справі між сторонами стосується виконання умов договору про надання послуг, отже до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо фактичного надання позивачем послуг за договором, аналіз документів, поданих на підтвердження їх надання, виконання відповідачем зобов'язань з прийняття оплати цих послуг.

Зазначає, що додані позивачем до матеріалів справи ксерокопії зворотних повідомлень та фіскального чеку не підтверджують факту надсилання на адресу відповідача саме консультацій або аудиторського висновку на виконання умов договору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що твердження апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи, є невірними, не відповідають вимогам нормативно - правових актів та законодавству.

Вказує, що тільки під час судового розгляду виникла необхідність в наданні додаткових документів, які нададуть змоуи суду додатково переконатись, що підставами для підготовки та надання позивачем аудиторських висновків за договором є: вимоги п. 1.1 і відповідно підпункту 2.1.1 п. 2.1 договору, вимоги Міжнародного стандарту аудиту 700 Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової звітності , затвердженого Рішенням Аудиторської палати України від 27.02.2014 №290/7 Про застосування стандартів аудиту та етики .

07.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів №154/96 від 07.12.2017, в якому останній просить витребувати у відповідача накази про прийом та звільнення з ДАХК Артем працівника на прізвище Дзюбенко, звітів щодо сум нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування за березень - квітень 2015 року, податку з доходів фізичних осіб за березень - квітень 2015 року, посадових обов'язків працівника Дзюбенко (наказів та інструкцій про його посадові обов'язки), наданих довіреностей від ДАХК Артем працівнику Дзюбенко, витяг з журналу вхідної кореспонденції за 16.04.2015 по ДАХК Артем .

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів залишає його без задоволення з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

У додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає про відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, зазначає про виконання умов договору та про подібну судову справу №910/5909/17.

У своїх поясненнях відповідач зазначає, що послуги, перелічені в акті №194/50/384 від 16.04.2015, позивачем не надавались та не могли бути надані та прийняті, оскільки не передбачені положеннями укладеного між сторонами договору, а матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем дій, що перелічені у спірному акті. Вказує, що роботи/послуги не можуть вважатися завершеними до моменту передання позивачем відповідачеві аудиторського висновку відповідно до положень 2.2.1 договору.

У додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу позивач уточнює зміст відзиву на апеляційну скаргу та надає пояснення стосовно наданих відповідачем пояснень.

Також у додаткових поясненнях №194/8 позивач зазначає стосовно наданих відповідачем документів та просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У додаткових поясненнях відповідача від 22.05.2018 зазначено, що матеріали справи не містять жодного доказу отримання відповідачем акту №194/50/348 приймання робіт та наданих послуг, у відповідача відсутні будь-які підстави для перерахування коштів позивачеві за договором № 194/50 від 27.02.2002, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують те, що роботи були здійснені та завершені.

У додаткових пояснення позивача №194/9 до відзиву на апеляційну скаргу останній повторно вказує про наявність подібної судової справи №910/5909/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2017 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Сухового В.Г., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 у справі №910/7498/17 відновлено відповідачу строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.10.2017.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/721/17 від 13.11.2017, у зв'язку з призначенням головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г. на посаду судді Верховного суду, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7498/17.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу 13.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Корсакова Г.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 у справі №910/7498/17 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 07.12.2017.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.12.2017, у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі №910/7498/17 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.01.2018.

31.01.2018 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Скрипки І.М. на лікарняному.

Після виходу головуючого судді у справі з лікарняного 05.02.2018 ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №910/7498/17 розгляд справи призначено на 28.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі №910/7498/17 оголошено перерву до 28.03.2018 у зв'язку з необхідністю надання часу представнику відповідача для ознайомлення з клопотанням позивача про витребування доказів та надання письмових заперечень.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2018, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи по суті розпочато заново, розгляд справи призначено на 25.04.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 у справі №910/7498/17 оголошено перерву до 23.05.2018 враховуючи заявлене клопотання про відкладення розгляду справи, приймаючи до уваги необхідність представнику відповідача ознайомитись з поданими представником позивача документами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.05.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та додаткових поясненнях до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.05.2018 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на неї та у додаткових поясненнях до відзиву, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.02.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" (позивач, виконавець) та Державною холдинговою компанією "Артем" (відповідач, замовник) було укладено договір № 194/50 на проведення аудиторських робіт, відповідно до якого виконавець (позивач) протягом дії цього договору надає замовнику (відповідачу):

- аудиторські послуги по виявленню надмірно нарахованих замовником податків, зборів і інших обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди за період, на протязі якого законодавством України дозволено повернення надмірно сплачених податкових і неподаткових платежів (п. 1.1 договору);

- послуги по проведенню консультацій і видачі рекомендацій з питань оподаткування, бухгалтерського обліку, права і ринкової економіки, які однозначно неурегульовані у законодавчих і нормативно - правових актах України (п. 1.2 Договору);

- консультаційні послуги по зарахуванню в рахунок майбутніх платежів надмірно нарахованих замовником податків та зборів у бюджет і державні цільові фонди за період, на протязі якого законодавством України дозволено повернення надмірно сплачених податкових платежів (п. 1.3 Договору).

Згідно п.п. 2.2.1 п. 2.2 договору замовник зобов'язався вчасно, відповідно до умов договору, проводити розрахунки з виконавцем.

Відповідно до п. 2.2.5 п. 2.2 договору замовник зобов'язався протягом 3-х днів з моменту надання виконавцем акту приймання виконаних робіт затвердити його або дати мотивовану відмову від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та термінів їх виконання. Якщо у встановлений термін виконавець не одержить затверджений акт приймання виконаних робіт або мотивовану відмову, робота з проведення аудиту вважається прийнятою з виконанням всіх умов договору. Акт без підпису замовника може бути пред'явлений до оплати при наявності запису: "Зауваження від замовника у встановлений термін не надійшли".

Цей договір діє з моменту його підписання до повного виконання виконавцем зобов'язань по цьому договору. Загальний строк дії цього договору не може перевищувати 12 місяців (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 4.1. договору за проведення аудиторських робіт замовник здійснює виконавцю плату в розмірі 1 000,00 грн. В разі зарахування в майбутніх платежів замовника надмірно нарахованих податків та зборів у бюджет та державні цільові фонди відповідно до п. 1.3. договору вартість робіт по пункту 4.1. договору збільшується на 35 % від зарахованої суми податків та зборів. Для цього виконавець реєструє в районній Державній податковій інспекції за місцем знаходження замовника декларації та розрахунки податків та зборів, з розшифровкою надмірно нарахованих і надмірно сплачених замовником податкових платежів, і додає зареєстровані декларації і розрахунки до акту приймання виконаних робіт (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.4. Договору визначено, що повний розрахунок за договором здійснюється в шестимісячний строк після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт.

Як випливає зі змісту до додаткової угоди № 194/50-14 від 29.06.2010 про зміни і доповнення до договору (додаток № 16 до договору), сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, згідно якої договір діє з моменту його підписання до 30.12.2015, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами. Також, п. 4.1 договору доповнено абзацом третім, згідно якого з 01.11.2011 загальна вартість аудиторських послуг та юридичних послуг складає 23 974,00 грн. на місяць та залишається незмінною в разі зміни податкового законодавства.

Відповідно додаткової угоди № 194/50-15 від 05.01.2011 про зміни і доповнення до договору (додаток № 17 до договору), у п. 4.1 договору словосполучення "в тому числі ПДВ у розмірі 2 900,00 грн." замінено на словосполучення "без ПДВ", а також, до найменування договору додано словосполучення "та надання юридичних послуг".

Згідно додаткової угоди № 194/50-16 від 06.01.2011 про зміни і доповнення до договору (додаток № 18 до договору), у пункті 4.1 договору число 17 400 замінено на число 23 974.

Також, додатковою угодою № 194/50-17 від 20.04.2011 про зміни і доповнення до договору (додаток № 19 до договору), сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, згідно якої договір діє з моменту його підписання до 30.12.2015, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами. В тому числі до 30.12.2015 діє Додаткова угода № 194/50-16 від 06.01.2011 про зміни до договору.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу консультаційно-інформаційні послуги в період липень-грудень 2014 року на суму 143 844,00 грн., за наслідками чого був складений акт №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт та послуг, виконаних та наданих ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" за Договором від 27.02.2002 №194/50 у липні-грудні 2014 року.

Вказаний акт був направлений на адресу відповідача разом з супровідним листом та рахунком на оплату послуг 08.12.2015, що підтверджується копією фіскального чеку відділення поштового зв'язку №9357 від 08.12.2015, та отриманий уповноваженою особою відповідача 10.12.2015 (повідомлення про вручення поштового відправлення №0105417657068).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 143 844,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевим господарським судом встановлено наявність у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання у розмірі 143 844,00 грн. на підставі Договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із даним позовом Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірний договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 ЦК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу консультаційно-інформаційні послуги в період липень-грудень 2014 року на суму 143 844,00 грн., за наслідками чого був складений акт №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт та послуг, виконаних та наданих ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" за Договором від 27.02.2002 №194/50 у липні-грудні 2014 року.

Як вірно встановлено судом, сказаний акт не містить підпису уповноваженої особи та печатки установи відповідача, проте послуги за таким актом вважаються прийнятими Компанією з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Документами, які є підставою для оприбуткування робіт/послуг є акти прийняття робіт/послуг. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Як вказує позивач, 16.04.2015 ним було передано акт №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт та послуг разом з рахунком-фактурою на оплату наданих послуг та супровідним листом №194/50/388 від 16.04.2015 нарочно представнику Компанії, на підтвердження чого старшим інспектором Дзюбченко проставлено відповідний підпис на копії супровідного листа.

В той же час суд відзначає, що позивачем не надано суду доказів наявності у вказаної особи повноважень приймати від імені Компанії вхідну кореспонденцію, а також доказів наявності трудових відносин у такої особи з установою Компанії.

Таким чином, супровідний лист №194/50/388 від 16.04.2015 з відміткою вказаної особи не може бути належним доказом отримання відповідачем акту №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт та послуг разом з рахунком-фактурою на оплату наданих послуг.

В той же час, 08.12.2015 вказані акт та рахунок-фактура були направлені на адресу відповідача разом з супровідним листом, що підтверджується копією фіскального чеку відділення поштового зв'язку №9357 від 08.12.2015, та отримані уповноваженою особою відповідача 10.12.2015 (повідомлення про вручення поштового відправлення №0105417657068).

Доводи апелянта про те, що повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним доказом отримання ним супровідного листа позивача з актом та рахунком-факторою за відсутності опису вкладення, є аналогічними доводам, викладені у відзиві на позов, яким судом першої інстанції було надано змістовний аналіз.

Колегією суддів зазначені доводи не приймаються до уваги, оскільки позивачем надано суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105417657068, яке містить інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача, тобто, дане повідомлення оформлене відповідно до вимог п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, та є належним доказом підтвердження як надання послуг поштового зв'язку, так і дати вручення та прізвища одержувача.

До того ж, суд відзначає, що відповідачем не надано доказів отримання ним за згаданим вище повідомленням кореспонденції, іншої, ніж вказана позивачем.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2015 у справі №912/378/15-г.

Відтак місцевим господарським судом вірно встановлено, що акт №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт вважається отриманим уповноваженим представником відповідача 10.12.2015.

Відповідно до п. 2.2.5 п. 2.2 Договору замовник зобов'язався протягом 3-х днів з моменту надання виконавцем акту приймання виконаних робіт затвердити його або дати мотивовану відмову від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та термінів їх виконання. Якщо у встановлений термін виконавець не одержить затверджений акт приймання виконаних робіт або мотивовану відмову, робота з проведення аудиту вважається прийнятою з виконанням всіх умов договору. Акт без підпису замовника може бути пред'явлений до оплати при наявності запису: "Зауваження від замовника у встановлений термін не надійшли".

З огляду на відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання акту приймання виконаних робіт, робота з проведення аудиту вважається прийнятою ним з виконанням всіх умов договору на підставі положень п. 2.2.5 Договору.

Твердження апелянта про те, що жодні послуги позивачем не могли надаватися Компанії у зв'язку з відсутністю потреби у наданні послуг, судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 24.04.2013 у справі № 18/48пд/2011, відсутність підписаного двостороннього акта приймання-передачі не є перешкодою для захисту суб'єктивного матеріального права, у разі, якщо суд, на підставі зібраних у справі та оцінених у сукупності доказів, встановить факт виконання позивачем відповідних зобов'язань - щодо виконання певної роботи.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2017 у справі №910/20324/15.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія аудиторського звіту за друге півріччя 2014 року (2 частини), складеного Товариством.

У вказаному звіті містяться численні звернення та запити уповноважених осіб Компанії до Товариства у період з липня по грудень 2014 року, а також надання позивачем відповідей та висновків на такі запити з метою захисту майнових інтересів Компанії (в тому числі, з метою заощадження її оборотних коштів).

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість відповідача становить 143 844,00 грн.

Відтак позивачем доведено виконання передбачених договором робіт, зворотного відповідач суду не надав, заперечень щодо якості наданих послуг до суду першої інстанції не надавав, а про неналежну якість виконаних позивачем робіт без надання належних та допустимих доказів заявляв лише під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 4.4 Договору визначено, що повний розрахунок за договором здійснюється в шестимісячний строк після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт.

Судом першої інстанції було вірно визначено суму основної заборгованості в сумі 143 844,00 грн., однак при визначенні строку оплати виконаних робіт судом помилково визначено, що зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги повинно було бути виконане до 01.07.2015.

Відповідно до п. 30 акту №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт та послуг замовнику варто перерахувати кошти у термін до 01.06.2015.

Колегія суддів не приймає п. 30 зазначеного акту до уваги, оскільки його положення суперечать змісту укладеного між сторонами договору (п. 4.4).

Як встановлено судом, акт №194/50/384 від 16.04.2015 приймання робіт вручено уповноваженому представнику відповідача 10.12.2015, отже враховуючи, що повний розрахунок проводиться в шестимісячний строк після завершення робітна підставі акту приймання виконаних робіт (п. 4.4 договору), обов'язок з оплати виконаних робіт виник у відповідача з 11.06.2016.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 22 439,66 грн. та 3% річних у розмірі 5 875,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 18.12.2015 по 27.04.2017.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що у відповідача обов'язок з оплати вартості виконаних робіт виник з 11.06.2016, беручи до уваги умови договору та норми чинного законодавства, здійснивши власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2. , колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 11.06.2016 по 27.04.2017 (кінцева дата, визначена позивачем в своїх розрахунках) підлягають задоволенню в розмірі 3788,53 грн. та 17359,42 грн. відповідно, в іншій частині щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Однак, задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних та 3% річних місцевий господарський суд не звернув увагу на помилки в розрахунку позивача щодо початку строку порушення грошового зобов'язання, який визначений позивачем з 18.12.2015, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги дублюють заперечення на позовну заяву, яким була надана змістовна оцінка судом першої інстанції, та не спростовують вірних висновків суду про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 143 844,00 грн. та інфляційних і 3 % річних за розрахунком суду апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на обов'язок подання аудиторського висновку, а не аудиторського звіту не спростовує виконання позивачем робіт, передбачених спірним договором та обов'язок відповідача, за відсутності протягом 3-х днів з моменту отримання акту приймання виконаних робіт мотивованої відмови від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та терміни їх виконання, оплати виконаної позивачем роботи.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у чисельних доповненнях до нього та додаткових поясненнях, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, однак дійшов помилкового висновку щодо періодів нарахування та відповідно розміру 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 з підстав, викладених в ній, не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/7498/17 підлягає частковому скасуванню з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою у її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/7498/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/7498/17 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" (04050, м.Київ, вул. Мельникова, буд. 2/10, ідентифікаційний код 14307699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" (02166, м. Київ, вул. Мілютенко, буд. 42-А, к. 10, ідентифікаційний код 30222194) 143 844,00 грн. боргу, 17 359,42 грн. інфляційних втрат, 3 788,53 грн. 3% річних, 2474,88 грн. судового збору за подання позову.

3. В решті позову відмовити.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

4. Матеріали справи №910/7498/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров