Постанова

від 30.05.2018 по справі 921/708/16-г/4

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа № 921/708/16-г/4

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Давид Л.Л.

Плотніцький Б.Д.

при секретарі судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт" (надалі ТзОВ "Газ.Пласт"), б/н від 02.01.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/354/18 від 18.01.2018)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.12.2017, головуючий суддя Н.М. Бурда, судді: І.П. Шумський, Н.О. Андрусик, повний текст складено 15.12.2017

у справі № 921/708/16-г/4

за первісним позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (надалі ТзОВ "УЛФ-Фінанс"), м. Київ

до відповідача: ТзОВ "Газ.Пласт", м. Кременець, Тернопільська область

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі ТзОВ "Український лізинговий фонд"), м. Київ

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" (надалі ПрАТ "СК "Арсенал-Страхування"), м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 322 470,20 грн.

за зустрічним позовом: ТзОВ "Газ.Пласт", м. Кременець, Тернопільська область

до відповідача-1: ТзОВ "Український лізинговий фонд", м. Київ

до відповідача-2: ТзОВ "УЛФ-Фінанс", м. Київ

про тлумачення договору лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат, визнання недійсним з моменту його укладення договору фінансового лізингу 4130-01/12/15-Н, визнання недійсним з моменту його укладення договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017

за участю представників сторін:

від ТзОВ "УЛФ-Фінанс": Костенко Є.А. - представник (п.12.8.15 статуту)

від ТзОВ "Газ.Пласт": Парубій І.М. - адвокат (довіреність № 12 від 23.03.2016)

від ТзОВ "Український лізинговий фонд": не з'явився

від ПрАТ "СК "Арсенал-Страхування": не з'явився

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 07.12.2017 у справі № 921/708/16-г/4 задоволено первісні позовні вимоги ТзОВ "УЛФ-Фінанс" до ТзОВ "Газ.Пласт" про стягнення заборгованості в сумі 322 470,20 грн.. Стягнуто з ТзОВ "Газ.Пласт" на користь ТзОВ "УЛФ-Фінанс" 322 470,20 грн., а саме: 227 635,96 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів; 14 704,86 грн. пені; 1 462,35 грн. 3 % річних; 32 376,15 грн. штрафу; 1 290,88 грн. інфляційних нарахувань; 45 000,00 грн. збитків та 4 837,05 грн. в повернення сплаченого судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ТзОВ "Газ.Пласт" до відповідачів: ТзОВ "Український лізинговий фонд", ТзОВ "УЛФ-Фінанс" про тлумачення договору лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат, визнання недійсним з моменту його укладення договору фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н до генерального договору №4130 від 15.12.2015 укладеного між ТзОВ "Український лізинговий фонд" та ТзОВ "Газ.Пласт", визнання недійсним з моменту його укладення договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017, укладеного ТзОВ "Український лізинговий фонд" з ТзОВ "Газ.Пласт" - відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення первіснонго позову, місцевий господарський суд виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу належними та допустимими доказами відповідачем не спростована. Враховуючи факт прострочення основного зобов'язання, перевіривши розрахунок позивача, суд визнав обґрунтованими вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, як такі, що нараховані у відповідності до умов спірного договору та норм чинного законодавства. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо тлумачення договору лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат, суд зазначив, що тлумачення договору можливе лише до початку виконання сторонами його умов, тоді як укладений між сторонами генеральний договір фінансового лізингу №4130 від 15.12.2015 (умови якого просить розтлумачити ТзОВ "Газ.Пласт") уже є таким, що відбувся. Окрім того, зустрічним позивачем фактично порушено питання, яке суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину і повинно бути досліджене у спорі іншим способом захисту. В частині вимоги про визнання договорів недійсними, суд дійшов висновку, що оспорювані правочини не протирічать діючому законодавству, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності обману у діях відповідачів, що спрямовані на порушення прав товариства, а відтак і підстав для застосування ст. 203 ЦК України немає.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ "Газ.Пласт" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю. Зокрема, скаржник вважає, що відповідачем за первісним позовом мав бути ПрАТ СК Арсенал-Страхування , оскільки спірний автомобіль був застрахований на підставі договору страхування та, враховуючи факт його викрадення та знищення, то відповідно вигодонабувачу (позивачу) належить право на отримання страхового відшкодування. Також апелянт вважає, що обов'язок сплати лізингових платежів виникає лише при умові користування предметом лізингу, проте оскільки предмет лізингу був повністю знищений, то відповідно відсутні підстави для стягнення таких лізингових платежів та штрафних санкцій.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник ТзОВ УЛФ-Фінанс в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1316/18 від 19.02.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ТзОВ Український лізинговий фонд явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечив (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2014/18 від 22.03.2018, за вх№ 01-04/2085/18 від 26.03.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ПрАТ "СК "Арсенал-Страхування" явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечив (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1115/18 від 12.02.2018, за вх№ 01-04/1115/18 від 09.02.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасника справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

15.12.2015 між ТзОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та ТзОВ "Газ.Пласт" (лізингоодержувач ) був укладений генеральний договір фінансового лізингу № 4130, згідно з умовами якого лізингодавець зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем майно (предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у відповідному договорі фінансового лізингу, що є невід'ємною частиною генерального договору, а лізингоодержувач в свою чергу - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов цього генерального договору та відповідного договору, а в кінці строку дії цього договору - право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у відповідному договорі (а.с. 14-23 том І).

Пунктом 2.1 генерального договору сторонами погоджено, що всі платежі за користування відповідним предметом лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків, лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем то факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, які встановлюються у додатках до цього генерального договору та/або до відповідного договору.

У розділі 7 генерального договору фінансового лізингу сторонами передбачено відповідальність лізингоодержувача за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Так, відповідно до п.п.7.1.1-7.1.2 генерального договору за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сторони дійшли згоди, що при нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту генерального договору не застосовуються положення ч.6 ст.232 ГК України та ч.2 ст.258 ЦК України. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості. У разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, крім пені, передбаченої п.7.1 генерального договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 (двох) до 10 (десяти) днів - у розмірі 5% (п'ять відсотків) від суми простроченої заборгованості, від 11 (одинадцяти) до 20 (двадцяти) днів - 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості, понад 20 (двадцять) днів - 15% (п'ятнадцять відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Порядок дострокового розірвання генерального договору та повернення предмету лізингу визначено у розділі 11 Дострокове розірвання договору. Повернення предмета лізингу даного договору.

У п. 11.2.1 передбачено, що лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.

Відповідно до п. 11.4 генерального договору у разі, якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення лізингоодержувачу листа-вимоги щодо сплати заборгованості, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) із зазначенням дати розірвання договору та дати і місця повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю.

Пунктом 11.8 генерального договору сторони дійшли згоди про те, що вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору та або генерального договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати усіх нарахованих та несплачених платежів згідно з відповідним договором та/або генеральним договором. Сторони також узгодили, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від відповідного договору та/або генерального договору (розірвання генерального договору) лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного договору; витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з виконанням договору, а також передбачені генеральним договором або чинним законодавством України штрафні санкції.

Відповідно до п. 5.1 генерального договору, з метою зменшення ризиків володіння та користування предмет лізингу, зазначений у відповідному договорі, обов'язково повинен бути застрахований протягом усього терміну дії відповідного договору за ризиками страхування КАСКО та цивільної відповідальності (ЦВ) та на вимогу лізингоодержувача іншими, зазначеними у відповідному договорі. Лізингоодержувач самостійно здійснює страхування предмета лізингу і визначає страхову компанію. Види страхування кожного предмета лізингу, франшиза за кожним видом страхування, територія дії певного виду страхування зазначаються у відповідному договорі.

Перелік страхових ризиків за кожним видом страхування, права та обов'язки сторін, дії лізингоодержувача у разі настання страхового випадку, документи, які лізингоодержувач зобов'язаний надати у разі настання страхового випадку, зазначаються в додатку "Про страхування", який є невід'ємною частиною цього генерального договору. Лізингоодержувач зобов'язаний належним чином, своєчасно та в повному обсязі виконувати і дотримуватися умов додатку "Про страхування" (п.5.4 генерального договору).

15.12.2015 між ТзОВ "Український лізинговий фонд" та ТзОВ "Газ.Пласт" був укладений договір фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015, невід'ємними додатками до якого є додаток №1 "Графік внесення лізингових платежів" та додаток №2 "Специфікація" (а.с.24-29 том І). Так у п 8 вказаного договору фінансового лізингу зазначено, що загальна сума лізингових платежів на дату його укладення становила 1 147 953,37 грн., а загальна вартість предмета лізингу складала 900 000 грн. (п. 3.1.1 договору).

10.09.2013 між СК "Арсенал страхування" та ТзОВ "Український лізинговий фонд" укладено генеральний договір №108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого страховиком є - ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування", страхувальником являється ТзОВ "Український Лізинговий Фонд", вигодонабувачем - ТзОВ "Український Лізинговий Фонд", на підставі якого в подальшому було укладено додаток №4 до генерального договору №108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту, згідно із п. 8 додатку №4 застрахованим транспортним засобом визначено - HONDA Accord, 2015 року випуску, № шасі НОМЕР_2, експлуатантом вказаного транспортного засобу - ТОВ "Газ.Пласт" на підставі договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н від 15.12.2015, строк дії якого з 25.12.2015 по 24.12.2016 (а.с. 87-93 том І, а.с. 16 том ІІ).

На виконання взятих на себе згідно з умовами генерального договору фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 та договору фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н зобов'язань позивачем на підставі договору купівлі-продажу №023/15 від 16.12.2015 придбано визначений сторонами предмет лізингу, а саме: автомобіль HONDA Accord, 2015 року випуску, №шасі НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_1 та передано його у користування відповідачу на підставі акту прийому-передачі предмета лізингу від 28.12.2015, згідно специфікації та акту огляду реалізованого транспортного засобу №023/15 від 16.12.2015, як невід'ємних додатків до договору купівлі-продажу №023/15 від 16.12.2015 (а.с. 30-33 том І).

Як вбачається з даного акту приймання-передачі 28.15.2015, лізингодавець передав лізингоодержувачу в робочому стані предмет лізингу в придатному стані для використання за призначенням.

Як стверджує позивач за первісним позовом, лізингоодержувач взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виконував неналежно, в зв'язку з чим утворилась значна заборгованість, яка не була ним сплачена добровільно.

З метою добровільного врегулювання спору в досудовому порядку лізингодавцем на адресу лізингоодержувача було направлено лист-вимогу вих.№2633-УПК від 30.09.2016 щодо сплати заборгованості, яка станом на момент пред'явлення вимоги складала 225 844,91 грн. Доказом надіслання зазначеного листа адресату є долучена до матеріалів справи копія опису вкладення у цінний лист ф. 107 №0420521539355 (а.с. 34-35, 37 том І).

Проте дана вимога була залишена без відповіді та задоволення.

З огляду на невиконання вимог позивача щодо погашення лізингових платежів, ТзОВ "Український Лізинговий Фонд" 28.10.2016 на адресу ТзОВ "Газ.Пласт" надіслано повідомлення №2635-УПК про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу з 28.10.2016, у якому, посилаючись на п.п. 11.2.1, 11.4 генерального договору фінансового лізингу, лізинигодавець вправі в односторонньому досудовому порядку відмовитися від договору фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 та вимагав протягом 7 днів, з моменту направлення даного повідомлення, повернути предмет лізингу (а.с. 36-37 том І).

Позивач стверджує, що станом на день звернення з позовом до суду (17.11.2016) у ТзОВ "Газ.Пласт" існує борг зі сплати лізингових платежів за період з 25.06.2016 по 28.10.2016 в сумі 227 635,96 грн., який складається з оплати частини вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) згідно з додатком №1 до договору №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 "Графік внесення лізингових платежів".

17.03.2017 відповідно до договору про відступлення права вимоги №1 від 17.03.2016, ТзОВ "УЛФ-Фінанс" набуло всі права та обов'язки ТзОВ "Український лізинговий фонд", в тому числі і за договором фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 (згідно витягу з додатку №2 до договору відступлення прав вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017р.) (а.с. 102-111 том ІІ), а отже в зобов'язанні за договором фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 відбулась зміна кредитора, у зв'язку із чим господарським судом згідно з ухвалою від 06.04.2017 здійснено процесуальне правонаступництво, внаслідок якого замінено позивача - ТзОВ "Український лізинговий фонд" його правонаступником ТзОВ "УЛФ-Фінанс" (а.с. 135-138 том ІІ).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було повідомлено про те, що 26.02.2016 відбулося викрадення предмету лізингу - HONDA Accord, 2015 року випуску, № шасі НОМЕР_2 за договором фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 стажером автомийки (адреса: м. Тернопіль, вул. Ст. Будного буд. 18) ОСОБА_4, а дані про це кримінальне правопорушення 26.02.2016 було внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016210010000734. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди предмет лізингу був майже повністю знищений і використанню та відновленню не підлягає, що встановлено експертизою, проведеною в рамках провадження по розгляду кримінальної справи №607/5467/16-к.

Враховуючи, що вищевказаний автомобіль був застрахований у ПрАТ СК "Арсенал страхування" (страховик), заявою від 29.02.2016 директором ТзОВ "Газ.Пласт" Романчуком О.В. було повідомлено Страховика - ПрАТ СК "Арсенал страхування" про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 14-17, 19 том ІІ).

У відповідь на одержану заяву, ПРАТ СК "Арсенал страхування" листом від 26.08.2016 повідомило страхувальника - ТзОВ "Український лізинговий фонд" про невизнання даного випадку страховим та відмову у виплаті страхового відшкодування, обґрунтовуючи тим, що відповідно до п. 25.2.21 генерального договору добровільного страхування наземного транспорту №108/13-Т/Ц2 від 10.09.2013 р. дані дії (добровільна передача ключів від транспортного засобу) не підпадають під визначення страхового випадку (а.с. 86 том І).

Вироком Тернопільського міськрайонного суду у справі №607/5467/16-к від 28.02.2017 (який набрав законної сили 17.05.2017) по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. З ст. 289, ч. 1 ст. 286 КК встановлено, що водій ТОВ "Газ.Пласт" - ОСОБА_6, який мав право керування предметом лізингу - автомобілем HONDA Accord, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1, добровільно передав ключі від вищевказаного транспортного засобу стажеру ОСОБА_4, який не був працівником автомийки. Не маючи ні дійсного, ні уявного права на керування транспортним засобом, ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. З ст. 289 КК України (а.с. 125-131 том ІІ).

21.07.2017 ТзОВ "Український лізинговий фонд" повторно звернулося до ПрАТ "СК "Арсенал страхування" з листом за вих. №28410 про перегляд рішення страховика на підставі вироку суду №607/5467/16-к від 28.02.2017, проте страховик листом від 31.07.2017 відмови у перегляді прийнятого рішення (а.с. 196-197 том ІІ).

З огляду на викладене, позивач за первісним позовом вважає, що дані обставини щодо знищення предмета лізингу внаслідок випадку, що не визнається страховим, не є підставою для звільнення лізингоодержувача - ТзОВ "Газ.Пласт" від сплати 322 470,20 грн., з яких: 227 635,96 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів; 14 704,86 грн. пені; 1 462,35 грн. з % річних; 32 376,15 грн. штрафу; 1 290,88 грн. інфляційних нарахувань; 45 000,00 грн. збитків, завданих неповерненням предмета лізингу.

В свою чергу ТзОВ "Газ.Пласт", не погоджуючись із первісним позовом, подало зустрічну позовну заяву. При цьому свої вимоги обґрунтовує тим, що у додатку до генерального договору фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 містить розділ "Умови страхування предмета лізингу" (том ІІ а.с. 38-43), у пункті 3 якого "Перелік страхових ризиків КАСКО, ЦВ, за якими може здійснюватися страхування. Виключення зі страхових випадків", зазначено, що:

"3.1 В рамках та на умовах цього додатку будуть застраховані наступні ризики, пов'язані з:

3.1.1 пошкодженням/знищенням/викраденням предмета лізингу (КАСКО);

3.1.2 відшкодуванням шкоди, заподіяній майну, життю, здоров'ю та працездатності третіх осіб під час експлуатації Предмета лізингу (ЦВ).

3.2 За видом страхування КАСКО та ЦВ будуть застраховані майнові інтереси, пов'язані з настанням наступних страхових випадків:

3.2.1.КАСКО:

- викрадення (незаконне заволодіння) Предмета лізингу ;

- протиправні дії третіх осіб;

- "дорожньо-транспортна пригода;

- стихійні лиха;

- пожежа;

- вибух;

- напад тварин."

З огляду на вказані вище обставини щодо неправомірного заволодіння транспортним засобом і подальшого його знищення, а також відмову ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" у виплаті страхового відшкодування через невизнання даного випадку страховим, між ТзОВ "Газ.Пласт", ТзОВ "УЛФ" та ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" є наявними істотні розбіжності в трактуванні вказаних умов договору, а відтак позивач по зустрічному позову просить розтлумачити умови договору лізингу в частині страхування через призму подій, посилаючись при цьому на приписи норм ст.ст. 213, 627 ЦК України.

Окрім того, позивач по зустрічному позову вважає, що у лізингоодержувача відпали підстави для сплати чергових лізингових платежів з моменту фактичного знищення транспортного засобу, який вибув з його володіння 26.02.2016 (дата викрадення). При цьому він посилається на те, що договір фінансового лізингу за своєю природою є змішаним, тобто, поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу, які в свою чергу регулюються як положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, так і Закону України "Про фінансовий лізинг". І оскільки за договором лізингу майновий інтерес лізингоодержувача полягає у можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність, на що і розраховував позивач по зустрічному позову, укладаючи договір фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу №4130 від 15.12.2015, однак ТзОВ "УЛФ" (лізингодавець) ввів його в оману, усвідомлюючи неможливість виконання умов правочину у разі виникнення ризикових ситуацій, про що свідчить невжиття ним належних дієвих заходів, спрямованих на одержання коштів по страховому випадку, більше того ним, як власником автомобіля, не вчинено жодних дій по поверненню йому вилученого автомобіля, а відтак, за приписами ст. 230 ЦК України, такий правочин слід визнати недійсним.

Вимога про визнання недійсним з моменту його укладення договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017 укладеного ТзОВ "Український лізинговий фонд" з ТзОВ "Газ.Пласт" обґрунтована позивачем по зустрічному позову припущенням, що цей правочин укладено з метою порушення прав ТзОВ "Газ.Пласт" та введення його в оману, оскільки ТзОВ "УЛФ-Фінанс" не несе усієї повноти відповідальності, яке має нести ТзОВ "УЛФ", як сторона за договором лізингу (зокрема, щодо повернення сплачених лізингоодержувачем сум чи надання іншого транспортного засобу як предмета лізингу). Крім того, ТзОВ "Газ.Пласт" висловлено припущення щодо наявної ТзОВ "УЛФ-Фінанс" та ТзОВ "УЛФ" змови, спрямованої на порушення прав товариства з метою неправомірного стягнення коштів.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

В силу вимог ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобов'язання.

Як зазначалося вище, між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі укладеного генерального договору фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 та договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н від 15.12.2015.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.1 ст.292 ГК України лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом України Про фінансовий лізинг .

Тобто, Закон України Про фінансовий лізинг є спеціальним законом у сфері фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з нормами ст. 16 Закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначалося вище, 15.12.2015 між тзОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та ТзОВ "Газ.Пласт" (лізингоодержувач ) було укладено генеральний договір фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 та договір фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу, у відповідності до яких лізингодавцем на підставі договору купівлі-продажу №023/15 від 16.12.2015 придбано визначений сторонами предмет лізингу, а саме: автомобіль HONDA Accord, 2015 року випуску, № шасі НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_1 та передано його у користування відповідачу на підставі акту прийому-передачі предмета лізингу від 28.12.2015 згідно специфікації та акту огляду реалізованого транспортного засобу №023/15 від 16.12.2015, як невід'ємних додатків до договору купівлі-продажу №023/15 від 16.12.2015.

В акті приймання-передачі від 28.15.2015, підписаного представниками сторін та засвідченого відтисками їх печаток, без будь яких зауважень зазначено, що лізингодавець передав лізингоодержувачу в робочому стані предмет лізингу в стані придатному для використання за призначенням.

Судом також встановлено, що 10.09.2013 між СК "Арсенал страхування" та ТзОВ "Український лізинговий фонд" укладено генеральний договір № 108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого страховиком є - прАТ "СК "Арсенал Страхування", страхувальником являється ТзОВ "Український Лізинговий Фонд", вигодонабувачем - ТзОВ "Український Лізинговий Фонд".

Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" та на виконання умов, передбачених п. 5.1 генерального договору фінансового лізингу між лізингодавцем, як страховиком, та СК "Арсенал страхування" було укладено додаток №4 до генерального договору №108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту, згідно з яким застрахованим транспортним засобом визначено - HONDA Accord, 2015 року випуску, № шасі НОМЕР_2, експлуатантом якого визначено - ТзОВ "Газ.Пласт" на підставі договору фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015, строк дії якого з 25.12.2015 по 24.12.2016 (п. 8 додатку №4).

Крім того, вказаний транспортний засіб було застраховано лізингодавцем 24.12.2015 у ПрАТ СК "Арсенал-Страхування" на умовах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 14 том ІІ).

Таким чином, лізингодавець свої зобов'язання за генеральним договором фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 та договором фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу № 4130 від 15.12.2015 виконав належним чином та в повному обсязі.

Графіком лізингових платежів, який є додатком №1 до договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н, встановлено строки оплати лізингових платежів.

Відповідно до п.2 "Лізингові платежі, порядок розрахунків" розділу "Зміст договору" генерального договору, на лізингоодержувача покладено обов'язок сплати лізингових платежів, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно з графіком внесення лізингових платежів, що є невід'ємним додатком №1 до договору фінансового лізингу.

Згідно з п.п. 8.1-8.3 генерального договору протягом усього терміну дії відповідного договору предмет лізингу є власністю лізингодавця і переходить у власність лізингоодержувача після закінчення терміну лізингу за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, а також всіх інших платежів за даним договором.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду у кримінальній справі №607/5467/16-к від 28.02.2017, внаслідок ДТП 26.02.2016 спірний автомобіль було майже знищено (значні механічні пошкодження деформації і руйнування передньої частини автомобіля) внаслідок протиправних дій третіх осіб, а саме: водія-механіка ТОВ "Газ-Пласт-Транс" ОСОБА_6, який мав право керування предметом лізингу на підставі доручення, виданого директором товариства, добровільно передав ключі від транспортного засобу засудженому ОСОБА_4, яким і було вчинено кримінальне правопорушення, кваліфіковане судом за ч. 3 ст. 289 ККУ як незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди.

Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок ухвала або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а відтак слід вважати, що обставини, встановлені вироком Тернопільського міськрайонного суду від 28.02.2017 у справі № 607/5467/16-к не потребують повторно доказування в межах розгляду даної справи і є преюдиційними.

Укладаючи генеральний договір фінансового лізингу, сторони дійшли згоди про те, що відповідно до п. 3.3. розділу "Умови страхування предмету лізингу" не визнаються страховими випадками події і відшкодовуються лізингоодержувачем збитки, які настали внаслідок чи під час, зокрема, незаконного заволодіння предметом лізингу третіми особами, які добровільно допущені лізингоодержувачем, його довіреною особою, водієм в салон. У випадку невизнання події страховим випадком, а також у разі відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування лізингоодержувач зобов'язаний відновити предмет лізингу до первісного стану за власний рахунок (п. 3.4 генерального договору).

Згідно п. 25.2.21 генерального договору добровільного страхування наземного транспорту №108/13-17112 від 10.09.2013 не страховим випадком визначаються збитки, що виникли внаслідок добровільної передачі страхувальником (водієм застрахованого ТЗ) основного та/або додаткового комплекту ключів до замку запалювання ТЗ особі, яка не зазначена в заяві на страхування).

У п. 5.9 зазначеного розділу генерального договору страхування, у будь-якому разі лізингоодержувач в повному обсязі зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю (або з дозволу останнього безпосередньо СТО) суму збитків в розмірі франшизи, що виникла при виплаті страхового відшкодування за відповідним предметом лізингу; відновити предмет лізингу до початкового стану за свій рахунок або компенсувати відповідні збитки лізингодавцю - у разі коли страхове відшкодування, отримане лізингодавцем, не повністю покриває розмір витрат з відновлення стану предмета лізингу, а також відшкодувати будь-які інші збитки (у тому числі пов'язані з втратою лізингодавцем страхового покриття з вини лізингоодержувача або невизнання випадку страховим) згідно з додатком "Про страхування" щодо відповідного предмета лізингу.

Судом встановлено, що ПрАТ СК "Арсенал страхування" було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на відсутність правових підстав для здійснення такої виплати по заявленому випадку пошкодження застрахованого автомобіля, з врахуванням обставин, що встановлені обвинувальним актом щодо добровільної передачі ключів сторонній особі, що є порушенням п. 25.2.21, 25.4.17, 25.1 генерального договору №108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту.

Таким чином, твердження відповідача по первісному позову ТзОВ "Газ.Пласт" про відсутність правових підстав для сплати лізингових платежів з огляду на вибуття із його користування предмета лізингу не знайшло свого документального підтвердження зібраними у справі доказами.

Згідно зі ст. 809 ЦК України та ст. 13 ЗУ "Про фінансовий лізинг", а також відповідно до п. 3.7 генерального договору з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі і ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу).

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 11.8 розділу "Зміст договору" генерального договору, вилучення предмету лізингу, припинення (відмова від договору), не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингоодержувача від відповідного договору/генерального договору (розірвання генерального договору) лізингоодержувач, серед іншого, зобов'язаний сплатити лізигодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного договору, а також передбачені генеральним договором або чинним законодавством України штрафних санкції.

Крім того, згідно п. 2.11 розділу "Зміст договору" генерального договору лізингоодержувач не має права вимагати від лізингодавця якогось відшкодування, відстрочки оплати або зменшення суми лізингових платежів за відповідним договором у разі перерви (в тому числі пошкодження предмета лізингу) в експлуатації предмета лізингу, що виникла після підписання акта прийому-передачі предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом свої грошові зобов'язання в повній мірі не виконав, допустивши прострочення орендних лізингових платежів в сумі 227 635,96 грн. (що складаються з вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) лізингодавця) за період з 25.06.2016 по 28.10.2016 (дата розірвання генерального договору фінансового лізингу), строк сплати яких відповідно до п.2.4 генерального договору фінансового лізингу комерційних встановлений станом на дату, визначену графіком для їх оплати.

Доказів сплати вказаної суми відповідачем суду не представлено, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості з оплати лізингових платежів суму 227 635,96 грн. є документально обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони генерального договору у п.п.7.1 узгодили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Також сторони дійшли згоди, що при нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту Генерального договору не застосовуються положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості.

Згідно поданого розрахунку, позивачем за первісним позовом нараховано з врахуванням вимог ст. 232 ГК України за період з 26.06.2016 по 08.11.2016р. пеню в розмірі 14 704,86 грн. (а.с. 47 том І).

У п. 7.1.2 генерального договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1 змісту договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості, що згідно розрахунку позивача по зустрічному позову за період з 26.06.2016 по 08.11.2016 складає 32 376,15 грн. (а.с. 48 том І).

Враховуючи факт прострочення відповідачем по первісному позову лізингових платежів, суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем пені та штрафу відповідно до умов зазначеного договору, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог та підставність їх задоволення.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

Згідно розрахунку, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача 1 462,53 грн. 3 % річних та 1 290,00 грн. втрат від інфляції, нарахованих за період з 26.06.2016 по 08.11.2016 (а.с. 48 том І).

Колегія суддів апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем розрахунки та здійснивши власний арифметичний їх розрахунок по кожному простроченому платежу окремо, вважає дані вимоги обґрунтованими, правомірними, такими, що відповідають вимогам закону, а тому правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до умов ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які ним понесені внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.

Відповідно до п. 7.1.3 розділу "Зміст договору" генерального договору, у разі, якщо на дату розірвання відповідного договору/генерального договору предмет лізингу залишається неповернутим лізингодавцю, лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю збитки у вигляді:

- неотриманих лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, що розраховуються як різниця між розміром лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, що передбачені графіком платежів за весь строк лізингу за відповідним договором, та розміром лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, належних до сплати згідно з графіком платежів на дату розірвання відповідного договору (реальні збитки);

- неотриманих лізингових платежів з винагороди (комісії) лізингодавця, що розраховуються як різниця між розміром лізингових платежів з винагороди (комісії) лізингодавця, що передбачені графіком платежів за весь строк лізингу за відповідним договором, та розміром лізингових платежів з винагороди (комісії) лізингодавця, належних до сплати згідно з графіком платежів на дату розірвання відповідного договору (упущена вигода).

Згідно з п. 7.8. вказаного договору передбачено, що будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за генеральним договором, підлягають відшкодуванню винною стороною в повному обсязі. Відшкодування збитків не звільняє сторону від виконання умов договору, в тому числі, але не обмежуючись, не звільняє від сплати штрафних санкцій за договором.

ТзОВ "УЛФ-Фінанс" просить стягнути з ТзОВ "Газ.Пласт" 45 000,00 грн. збитків, завданих у зв'язку з неповерненням предмету лізингу (розрахунок а.с. 48-49 том І).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі п. 11.2.1 генерального договору фінансового лізингу, лізинигодавець в односторонньому досудовому порядку, передбаченому п. 11.4 договору, відмовився від договору ДФЛ №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015р., надіславши 28.10.2016 на адресу ТзОВ "Газ.Пласт" повідомлення №2635-УПК про відмову (розірвання) від договору (а.с. 36-37 том І).

За приписами ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

У пункті 11.6 розділу "Загальні умови" генерального договору сторонами досягнуто згоди про те, що датою розірвання відповідного договору є дата вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) від договору.

Відтак, слід вважати його розірваним з 28.10.2016 в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою від вказаного договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідачем не повернено лізингодавцю предмет лізингу з огляду на його знищення, а також відсутні докази повної виплати усієї суми лізингових платежів, що складаються з вартості предмета лізингу та винагороди лізингодавця, відповідно вимога ТзОВ "УЛФ-Фінанс" про стягнення з ТзОВ "Газ.Пласт" 45000,00 грн. збитків, що включають в себе 13 та 14 платіж згідно додатку №1 до договору фінансового лізингу №4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 - "Графік внесення лізингових платежів" правомірно задоволена судом першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ТзОВ "УЛФ-Фінанс" належними та допустимими доказами підтвердив протиправну поведінку ТзОВ "Газ.Пласт" щодо неналежного виконання останнім умов генерального договору фінансового лізингу №4130 від 15.12.2015 та договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу, а саме: вартість предмету лізингу у формі лізингових платежів лізингоодержувачем не сплачена, а предмет договору втрачений, що унеможливлює його повернення позивачу, чим нанесено лізингодавцю збитки в сумі 322 470,20 грн., з яких: 227 635,96 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів; 14 704,86 грн. пені; 1 462,35 грн. 3 % річних; 32 376,15 грн. штрафу; 1 290,88 грн. інфляційних нарахувань; 45 000,00 грн. збитків у зв'язку з неповерненням предмету лізингу, в зв'язку з чим суд визнає дані позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо твердження скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно не було задоволено клопотання про залучення до розгляду даної справи в якості свіввідповідача ПрАТ СК Арсенал Страхування , то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 21 ГПК України (в редакції чинної на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції), сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Пунктом 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона .

Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги , - на відміну від третьої особи, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

Проаналізувавши позовні вимоги та враховуючи норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевим судом вірно встановлено відсутність достатніх підстав для залучення ПрАТ СК Арсенал-Страхування в якості співвідповідача по справі, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості, а не страхового відшкодування, тобто жодних позовних вимог первісним позивачем до ПрАТ СК Арсенал-Страхування не заявлено .

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з нормами частин 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Абзацом першим п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 5 п. 5 вказаної постанови передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсними з моменту укладення договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н до генерального договору № 4130 від 15.12.2015 укладеного між ТзОВ "Український лізинговий фонд" та ТзОВ "Газ.Пласт" та договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017 укладеного ТзОВ "Український лізинговий фонд" з ТзОВ "Газ.Пласт", зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Матеріали справи свідчать про те, що ТзОВ "Газ.Пласт", звертаючись із зазначеними вище вимогами про визнання вказаних договорів недійсними з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, вважає, що відповідачі за зустрічним позовом свідомо ввели його в оману щодо природи оспорюваних правочинів, прав та обов'язків сторін, а також вступили в змову спрямовану на порушення прав товариства з метою неправомірного стягнення коштів.

Частиною 1 ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оспорювані правочини не протирічать діючому законодавству, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності обману у діях відповідачів, що спрямовані на порушення прав товариства, а відтак і підстав для застосування ст. 203 ЦК України немає.

Щодо вимоги позивача по зустрічному позову про тлумачення договору лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат, а саме: "розтлумачити договір лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат і, враховуючи його вимоги, вимоги договору страхування, укладеного ТзОВ "УЛФ" із СК "Арсенал страхування" та чинне законодавство України, чи являється протиправне заволодіння сторонніми особами 26.02.2016 предметом лізингу страховим випадком (враховуючи факти встановлені вироком Тернопільського міськрайонного суду №60/5467/16-к)", то суд зазначає наступне.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Статтею 213 ЦК України визначено, що тлумачення правочину може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючи умови угоди.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Дослідивши усі обставини справи, колегією суддів встановлено відсутність в розділі "Умови страхування предмета лізингу" генерального договору фінансового лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 ЦК України.

Водночас, заявляючи позовну вимоги про тлумачення змісту договору, позивач по зустрічному позову просить суд також розтлумачити, чи являється протиправне заволодіння сторонніми особами 26.02.2016 предметом лізингу страховим випадком (з врахуванням фактів,що встановлені вироком Тернопільського міськрайонного суду №60/5467/16-к), а отже ним фактично порушено питання, яке суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину і повинно бути досліджене у спорі з іншим способом захисту.

Крім того, як зазначалось вище, тлумачення договору можливе лише до початку виконання сторонами його умов, тоді як укладений між сторонами генеральний договір фінансового лізингу №4130 від 15.12.2015 (умови якого просить розтлумачити ТзОВ "Газ.Пласт") уже є таким, що відбувся.

Відтак, з огляду на викладене, зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, відповідно до задоволення не підлягають.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволені зустрічного позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в у зустрічній позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами підтверджено свої вимоги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 07.12.2017 у справі № 921/708/16-г/4 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Л.Л. Давид

Б.Д. Плотніцький