Постанова

від 27.09.2018 по справі 921/708/16-г/4

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/708/16-г/4

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, судді Кушнір І.В., Краснов Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 (колегія суддів у складі: голова Кравчук Н.М., судді Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.) та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.12.2017 (колегія суддів у складі: голова Бурда Н.М., судді Шумський І.П., Андрусик Н.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал-Страхування"

про стягнення 322 470,20 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

про тлумачення договору лізингу в частині страхового випадку та страхових виплат, визнання недійсними з моменту укладення договору фінансового лізингу та договору відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", яке згідно ухвали Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 було замінено шляхом процесуального правонаступництва на Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт" (далі-відповідач) 227 635,96 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з 25.06.2016 по 28.10.2016, а також 14 704,86 грн. пені, 1 462,35 грн. три відсотки річних, 32 376,15 грн. штрафу, 1 290,88 грн. інфляційних нарахувань за період з 26.06.2016 по 08.11.2016 та 45 000,00 грн. збитків, які включають в себе 13 та 14 платіж з 25.11.2016 по 25.12.2016 згідно додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 4130-01/12/15-Н від 15.12.2015 (далі-договір лізингу) до Генерального договору від 15.12.2015 № 4130 (далі - генеральний договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив порушення договірних зобов'язань, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку були нараховані пеня, штраф, три відсотки річних та інфляційні втрати, а також нараховані збитки.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, згідно з яким просив суд розтлумачити генеральний договір в частині страхового випадку та страхових виплат, визнати недійсним з моменту укладення генеральний договір та договір відступлення права вимоги (цесії) від 17.03.2017.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що існують розбіжності у трактуванні сторонами певних умов генерального договору, тому існує необхідність у його тлумаченні, а також наявні підстави для визнання недійсними генерального договору та договору відступлення права вимоги (цесії), оскільки вони укладені з порушенням цивільного законодавства.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 07.12.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2018, первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що відповідачем у справі повинно було виступати ПАТ "Страхова компанія "Арсенал страхування", оскільки предмет лізингу застрахований саме в цій компанії. Відповідач зазначає, що він не давав згоди на заміну позивача, тому суд безпідставно вчинив таку процесуальну дію. Також відповідач посилається на те, що у нього відсутній обов'язок сплачувати лізингові платежі, так як він не користувався предметом лізингу внаслідок його викрадення та знищення, що підтверджується відповідним вироком суду та свідчить про відсутність вини у діях відповідача, що виключає підстави для задоволення первісного позову. Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічних позовів про стягнення грошових коштів, які сплачував відповідач за лізинг. При цьому суди не взяли до уваги правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-459цс17 та №6-330цс16. Крім того відповідач посилається на низку рішень Європейського Суду з прав людини та вказує на те, що суд першої інстанції був упереджений до нього, чим порушив його право на судовий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд" просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.12.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір лізингу та генеральний договір, на виконання умов яких позивач згідно договору купівлі-продажу від 16.12.2015 № 023/15 придбав автомобіль марки "HONDA ACCORD", 2015 року випуску, який передав у лізингове користування відповідача на підставі акта приймання-передачі лізингу від 28.12.2015, а відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі на умовах, які визначені генеральним договором та у строк встановлений графіком внесення лізингових платежів, який є додатком № 1 до договору лізингу, а саме з 15.12.2015 по 25.12.2016.

Згідно з пунктом 3.7 генерального договору з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі предмета лізингу до відповідача переходять усі ризики, пов'язані з його користуванням та володінням (у тому числі і ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу).

Відповідно до пунктів 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3 генерального договору за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, відповідач оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. При нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту генерального договору не застосовуються положення ч.6 ст.232 ГК України, ч.2 ст.258 ЦК України, пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості. У разі несвоєчасної оплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, крім пені, передбаченої пунктом 7.1.1 генерального договору, відповідач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від двох до десяти днів у розмірі 5 % від суми простроченої заборгованості, від одинадцяти до двадцяти днів 10 %, та якщо понад двадцять днів 15 % відповідно. У разі, якщо на дату розірвання відповідного договору/генерального договору предмет лізингу залишається неповернутим, відповідач відшкодовує позивачу збитки у вигляді: неотриманих лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, що розраховуються як різниця між розміром лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, що передбачені графіком платежів за весь строк лізингу за відповідним договором, та розміром лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, належних до сплати згідно з графіком платежів на дату розірвання відповідного договору (реальні збитки); неотриманих лізингових платежів з винагороди (комісії) позивача, що розраховуються як різниця між розміром лізингових платежів з винагороди (комісії) позивача, що передбачені графіком платежів за весь строк лізингу за відповідним договором, та розміром лізингових платежів з винагороди (комісії) позивача, належних до сплати згідно з графіком платежів на дату розірвання відповідного договору (упущена вигода).

Згідно з пунктом 7.8 генерального договору будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за генеральним договором, підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі. Відшкодування збитків не звільняє сторону від виконання умов генерального договору та/або відповідного договору, у тому числі, але не обмежуючись, не звільняє від сплати штрафних санкцій за генеральним договором.

Пунктами 11.6, 11.8 генерального договору визначено, що датою розірвання договору є дата вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) договору, що направляється рекомендованим /цінним листом чи кур'єрською доставкою на адресу, вказану у договорі. Датою розірвання генерального договору є дата розірвання усіх договорів. Вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору), не звільняє відповідача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором. У разі односторонньої відмови відповідача від відповідного договору/генерального договору (розірвання генерального договору) відповідач, поміж іншого, зобов'язаний сплатити позивачу всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного договору, а також передбачені генеральним договором або чинним законодавством України штрафні санкції.

Додатком № 4 до генерального договору № 108/13-Т/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту, який укладено між позивачем та ПАТ "СК "Арсенал страхування", предмет лізингу було застраховано, а його експлуатантом визначено відповідача.

Також встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою оплатити заборгованість, яка була залишена без задоволення, у зв'язку з чим листом від 28.10.2016 № 2636-УПК позивач повідомив відповідача про відмову (розірвання) від генерального договору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, тобто генеральний договір був розірваний з 28.10.2016 в позасудовому порядку.

Судами встановлено, що згідно вироку Тернопільського міськрайонного суду у кримінальній справі № 607/5467/16-к від 28.02.2017, який набрав законної сили, було встановлено, що 26.02.2016 предмет лізингу було майже знищено внаслідок протиправних дій третіх осіб, а саме водія-механіка відповідача ОСОБА_6, який мав право керування предметом лізингу на підставі доручення, виданого директором відповідача, який добровільно передав ключі від транспортного засобу засудженому ОСОБА_7, яким було вчинено кримінальне правопорушення за ознаками ч.3 ст.289 КК України.

На звернення позивача до ПАТ "СК "Страхова компанія" щодо виплати страхового відшкодування було відмовлено з огляду на відсутність підстав для такої виплати, з урахуванням вироку Тернопільського міськрайонного суду у кримінальній справі № 607/5467/16-к від 28.02.2017.

Також встановлено, що 17.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) № 1, за умовами якого первісний кредитор відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги за договорами фінансового лізингу, а новий кредитор набуває права вимоги за ними та бере на себе всі інші права.

Судами встановлено, що відповідач допустив порушення договірних зобов'язань шляхом несплати лізингових платежів, у строк визначений відповідним графіком, який є невід'ємною частиною договору, у загальній сумі 227 635,96 грн., яка складається з вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) позивача за період з 25.06.2016 по 28.10.2016.

Задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджено матеріалами справи, а тому позивачем обґрунтовано нараховані суми заборгованості, пені, штрафу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків за відповідні періоди, які підлягають стягненню в судовому порядку. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд вказав на те, що оспорювані правочини не суперечать чинному законодавству та не доведено обману в діях відповідачів за зустрічним позовом спрямованих на порушення прав позивача за зустрічним позовом, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними, а також для розтлумачення правочину у відповідній частині через відсутність спору між сторонами щодо незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін договору та з огляду на те, що генеральний договір є таким, що відбувся.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 частини другої статті 11 наведеного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, у порядку встановленому договором.

Згідно з частиною першою статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Приписами статті 809 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 549 вказаного Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2).

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 наведеного Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Відповідно до частини другої статті 625 вказаного Кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Встановивши неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків у спірний період зі сплати лізингових платежів, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову.

При цьому судами встановлено, що обставини з якими відповідач пов'язував свої зустрічні вимоги не давали підстав для їх задоволення у розумінні статей 203, 213, 215, 230 Цивільного кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин вбачається, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, які визначені умовами генерального договору, що потягло за собою виникнення у нього заборгованості у спірний період і як наслідок давало позивачу підстави для нарахування на неї трьох відсотків річних у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, інфляційних втрат, пені, штрафу та збитків згідно пункту 7.1.3 генерального договору, в той час як заявлені відповідачем зустрічні позовні вимоги не підтверджені матеріалами справи, що виключало підстави для їх задоволення.

Посилання відповідача на те, що суди безпідставно не залучили до участі у справі відповідачем ПАТ "Страхова компанія "Арсенал страхування", оскільки предмет лізингу застрахований саме в цій компанії, були предметом дослідження в апеляційному суді, який обґрунтовано їх відхилив з огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з лізингових платежів, а не страхового відшкодування.

Доводи відповідача про те, що він не давав згоди на заміну позивача, тому суд безпідставно вчинив таку процесуальну дію, є безпідставними, оскільки приписи Господарського процесуального кодексу України у відповідній редакції не передбачили такої згоди від відповідача.

Твердження відповідача щодо відсутності у нього обов'язку сплачувати лізингові платежі, так як він не користувався предметом лізингу внаслідок його викрадення та знищення, що підтверджується відповідним вироком суду та свідчить про відсутність вини у його діях, що виключає підстави для задоволення первісного позову, відхиляються, так як права та обов'язки сторін виникли з договору, який в силу приписів статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання та згідно вироку суду, який наведений заявником у касаційній скарзі, обставини, що спричинили знищення предмета лізингу виникли внаслідок вини відповідача, яка виразилася у добровільній передачі водієм відповідача ключів від автомобіля сторонній особі.

Посилання відповідача на безпідставність відмови судом першої інстанції у прийнятті зустрічних позовів про стягнення коштів, які сплачував відповідач за лізинг, не є підставою для скасування судових рішень.

Так відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, і скаржник не позбавлений можливості реалізувати своє право на стягнення коштів звернувшись у суд з відповідним позовом, зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Доводи відповідача, які обґрунтовані постановою Верховного Суду України у справах № 6-459цс17, є хибними, оскільки згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень такої справи не існує.

Посилання відповідача на правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду України №6-330цс16 від 08.06.2016, є безпідставними, оскільки обставини у цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Відображені відповідачем у касаційній скарзі рішення Європейського Суду з прав людини з посиланням на те, що суд першої інстанції був упереджений до нього, чим порушив його право на судовий розгляд, не знайшли свого підтвердження, згідно наявних матеріалів справи будь-яких клопотань щодо відводу складу колегії суддів суду першої інстанції відповідачем в ході розгляду справи не заявлялось.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на вказаних нормах права.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ.Пласт" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 у справі Господарського суду Тернопільської області №921/708/16-г/4, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов