Постанова

від 04.06.2018 по справі 820/5352/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5352/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018, суддя І інстанції Супрун Ю.О., місце складання м. Харків , повний текст складено 15.03.18, по справі № 820/5352/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКО Агросервіс"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МКО Агросервіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення № 21047 від 20.10.1017 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення № 21047 від 20.10.1017 про застосування адміністративного арешту майна платника податків без врахування положень законодавства.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 у справі № 820/5352/17 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МКО АГРОСЕРВІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 21047 від 20.10.2017 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, вказував, що судом першої інстанції не враховано та не надано належної оцінки доводам відповідача, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням усіх доказів у справі, просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Товариство з обмеженою відповідальністю МКО Агросервіс звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Харківській області № 4623 від 05.09.2017 про призначення позапланової перевірки ТОВ МКО Агросервіс .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, по адміністративній справі 820/4053/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МКО Агросервіс до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, під час розгляду справи № 820/4053/17 встановлено, що на адресу ТОВ МКО Агросервіс було направлено листи про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) №5072/10/20-40-14-21-16 від 13.05.2017, 7705/10/20-40-14-21-16 від 22.06.2017.

Але, як встановлено, підприємство МКО Агросервіс не надало у запитуваному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмові запити.

Замість пояснень та їх документальних підтверджень, позивачем було надано відповідь, в якій вказано, що 24.06.2016 на адресу ТОВ МКО Агросерсів вже було направлено запит Київської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області №7577/10/20-31-14-02/к, на який надано ґрунтовну відповідь із наданням відповідних документів за №22-07 від 22.07.2016.

На підставі викладених обставин було видано наказ про проведення перевірки № 4623 від 05.09.2017.

Посадовій особі контролюючого органу було виписано направлення на проведення перевірки №6674 від 06.09.2017.

06.09.2017 відповідно до наказу №4623 від 05.09.2017 здійснено вихід за фактичною адресою підприємства МКО Агросервіс , а саме: м.Харків, вул. Клочківська 111 А, офіс 3/5.

06.09.2017 директор ТОВ МКО Агросервіс отримав наказ на проведення перевірки.

Отримувати направлення на перевірку №6674 від 06.09.2017 та допускати працівника ГУ ДФС у Харківській області до перевірки ТОВ МКО Агросервіс директор ОСОБА_1 відмовився та повідомив про подальше судове оскарження наказу про проведення перевірки.

З урахуванням приписів п.81.2 ст.81 ПК України посадовими особами контролюючого органу був складений акт від 06.09.2017 №2604/20-40-14-05-19/39268798 в якому зафіксовано відмову платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та акт від 06.09.2017 №2605/20-40-14-05-19/36268798 про неможливість вручення акту Про відмову у допуску посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки .

20.10.2017 за № 21047 на підставі п.п. 94.2.3 п.94.2 ст. 94 ПКУ начальником ДФС у Харківській області прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна ТОВ МКО Агросервіс у зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не підтверджено судом, чим порушено вимоги п.3 розділу VII Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Законність підстав проведення перевірки згідно наказу № 4623 від 05.09.2017 підтверджена постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, по адміністративній справі 820/4053/17.

Актом від 06.09.2017 № 2604/20-40-14-05-19/39268798 зафіксовано відмову платника податків, ТОВ МКО Агросервіс , у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки на підставі наказу про проведення перевірки № 4623 від 05.09.2017.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Відповідно до розділу ІV Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14 липня 2017 року N 63 керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених розділом III цього Порядку, та на підставі звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків відповідного підрозділу, який у межах своїх повноважень встановлює такі обставини, приймає рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин. У такому разі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Так, рішення про застосування адміністративного арешту майна відносно Товариства прийнято заступником начальника податкового органу 20 жовтня 2017 року об 09:10 год., то обґрунтованість такого арешту мала бути підтверджена судом до 25 жовтня 2017 року до 09:10 год.

Згідно з програмою "Діловодство спеціалізованого суду" Харківського апеляційного адміністративного суду встановлено, що податковий орган не звертався з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ТОВ МКО Агросервіс , застосованого на підставі рішення від 20.10.2017.

При цьому, 23.10.2017 Головне управління ДФС України у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з в рамках адміністративної справи № 820/4900/17 з позовом про накладення арешту на кошти ТОВ МКО Агросервіс .

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

У відповідності до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків припиняється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Відповідно до розділу VІІІ Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків припинення арешту майна здійснюється у разі відсутності протягом строку, зазначеного у пункті 2 розділу ІV цього Порядку, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Отже, при встановленні обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків, перевірці підлягає накладення арешту саме в межах вказаного 96-ти годинного строку, та у випадку його пропуску арешт вважається припиненим.

Оскільки з моменту застосування рішенням № 21047 від 20.10.2017 року умовного адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України.

При цьому, щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення № 21047 від 20.10.2017 про застосування адміністративного арешту майна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що матеріалами справи встановлено, що рішенням суду, що набрало законної сили, підтверджено законність підстав проведення перевірки згідно наказу № 4623 від 05.09.2017, до проведення якої позивачем не допущено посадових осіб контролюючого органу, колегія суддів приходить до висновку, що рішення № 21047 від 20.10.1017 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, проте вказане рішення фактично втратило свою силу, оскільки застосований адміністративний арешт є припиненим в силу підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку відсутністю прийнятого рішення суду про обґрунтованість арешту протягом 96 годин з моменту застосування рішення про адміністративний арешт майна, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МКО Агросервіс про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення не відповідають вимогам ефективності засобу правого захисту, а тому не підлягають задоволенню.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 у справі № 820/5352/17 не відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 по справі № 820/5352/17 скасувати

Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МКО АГРОСЕРВІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4