Постанова

від 31.05.2018 по справі 820/821/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/821/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії :

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 15.03.2018, суддя Спірідонов М.О., , повний текст складено 19.03.18 по справі № 820/821/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень- рішень та податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення №0000981315 від 29.01.2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в частині: за податковими зобов'язаннями 266073, 68 грн., за штрафними санкціями 66518, 41 грн.

- скасувати податкове повідомлення - рішення №0001001315 від 29.01. 2018 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір в частині: за податковими зобов'язаннями 16844, 61 грн. за штрафними санкціями 4211, 15 грн.

- скасувати податкове повідомлення - рішення№0000991315 від 29.01.2018 р. про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині 221677, 64 грн. та за штрафних санкцій в частині 33410, 17 грн.

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2018 р. №0000161315 про сплату недоїмку в сумі 233227, 36 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що з 27.11.2017р. по 15.12.2017р. відповідачем - ГУ ДФС у Харківській області було проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 року, за результатами якої 22.12.2017р. було складено ОСОБА_2 №254447/20-40-13-15-07/НОМЕР_1, на підставі якого були прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: - податкове повідомлення-рішення №0000981315 від 29.01.2018р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем доходи фіз. осіб, що сплачується фіз. особами за результатами річного декларування: за податковими зобов'язаннями 269 794,71 грн., за штрафними санкціями 67448,67 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001001315 від 29.01.2018р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір: за податковими зобов'язаннями 17209,12 грн., за штрафними санкціями 4302,28 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000991315 від 29.01.2018 р. про донарахування 233 227,36 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафних санкцій в розмірі 34575,14 грн. та вимога про сплату боргу (недоїмки), від 29.01.2018р. №ф-0000161315 про сплату недоїмку в сумі 233227,36. Позивач з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою не погоджується, вважає їх незаконними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018р. в задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є неправомірним, необґрунтованим та таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що до суду першої інстанції було надано виключний перелік первинних документів, які підтверджують з однієї сторони наявність фактичного результату від здійснення господарської діяльності, у вигляді укладених договорів, а з іншої сторони наявність сплачених грошових коштів за надані послуги. Тобто, оскаржувані господарські операції мали наслідком реальну зміну майнових активів сторін. Вказує, що акти наданих послуг та звіти, які були надані до суду містять усі необхідні реквізити, що вимагаються Законом України Про бухгалтерський облік . Вказує, що відсутність в них деталізації господарських операцій є лише формальним критерієм і жодним чином не може свідчити про фіктивність таких господарських операцій, якщо вони мали наслідком реальну зміну майнового стану платника податків. Зазначає, що Головним управління ДФС у Харківській області на стор. 11 ОСОБА_2 документальної планової виїзної перевірки встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 були укладені договори доручення №03/01-2014 від 01.01.2014. №03/01- 2015 від 01.01.2015. №03/01-2016 від 03.01.2016. Судом першої інстанції не було враховано, що відсутні судові рішення про визнання недійсними вищезазначених доручень. Також зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано, що відповідно до ст. 15 Акту ГУ ДФС у Харківській області було встановлено, що оплата за посередницькі послуги були здійснення в повному обсязі, шляхом сплати готівкових коштів в 2014 році та шляхом укладання угод про зарахування зустрічних однорідних вимог у 2015, 2016 рр. Повідомляє, що предметом оскаржуваних господарських операцій є посередницькі послуги. Тобто, повірений за плату зобов'язується знайти для довірителя клієнтів, яким останній зможе надавати свої послуги і отримувати відповідних прибуток. Враховуючи вищезазначене фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 у справі №820/821/18 та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити в повному обсязі, визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.01.2018 №000981315, №0001001315, №0000991315 та податкову вимогу від 29.01.2018 №0000161315.

Від позивача по справі до суду надані додаткові пояснення з додатками.

Також від імені представника позивача да суду надійшов лист про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю додаткового часу на надання додаткових доказів по справі.

Клопотання від представника позивача ОСОБА_4 надійшло на електронну пошту Харківського апеляційного адміністративного суду.

Проте, вказані файли не підписані електронним цифровим підписом, що підтверджується актом про відсутність ЕЦП.

Відповідно до п.п. 2.2.18. п.2.2 Інструкції для підтвердження офіційного статусу документів, отриманих електронною поштою, не скріплених електронно-цифровим підписом, або отриманих каналами факсимільного зв'язку, повинні бути надані (надіслані) їх оригінали.

За приписами статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг від 22 травня 2003 року N 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

Таким чином, оскільки клопотання не містить електронного цифрового підпису, у суду відсутні підстави для його задоволення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що клопотання представник позивача жодними доказами не обґрунтоване.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Також в судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018р. відмовлено.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 27.11.2017р. по 15.12.2017р. ГУ ДФС у Харківській області було проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період - з 01.01.2014 по 31.12.2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2017р. №254447/20-40-13-15-07/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п.177.2 п. 177.4 ст. 177 ПК України в результаті чого було занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 269794,71 грн.(за 2014 рік на загальну суму 58953,49., за 2015 рік на загальну суму 92838,89 грн., га 2016 рік на загальну суму 118002,33 грн.).

- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в результаті чого було занижено єдиного соціального внеску на загальну суму 233227,36 грн. (у 2014 році на загальну суму 70120,35 грн., у 2015 році на загальну суму 77463,85 грн., у 2016 році на загальну суму 85643,16 грн.)

- п. 16 прим. 1 підрозділу ХХ ПК України та ст. 168 ПК України в результаті чого було занижено військового збору на загальну суму 17209,12 грн. (за 2015 рік на суму 7375,59 грн., за 2016 рік на суму 9833,53 грн.)

На підставі ОСОБА_2 №254447/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 від 22.12.2017 р. контролюючим органом були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення №0000981315 від 29.01.2018р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем доходи фіз. осіб, що сплачується фіз. особами за результатами річного декларування: за податковими зобов'язаннями 269 794,71 грн., за штрафними санкціями 67448,67 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0001001315 від 29.01.2018р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір: за податковими зобов'язаннями 17209,12 грн., за штрафними санкціями 4302,28 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000991315 від 29.01.2018 р. про донарахування 233 227,36 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафних санкцій в розмірі 34575,14 грн..

- вимога про сплату боргу (недоїмки), від 29.01.2018р. №ф-0000161315 про сплату недоїмку в сумі 233227,36.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для вище зазначених висновків відповідача є його посилання в акті перевірки на не підтвердження витрат позивача, понесених за договорами доручення від 01.01.2014 № 03/01-2014, від 01.01.2015 №03/01-2015 та від 03.01.2016 №03/01-2016, а саме до складу валових витрат було віднесено винагороди повіреному за посередницькі послуги, по яким відсутній факт реального вчинення господарських операцій та відсутні первинні документи, які б підтверджували факт здійснення таких операцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_2) були укладені договори доручення №03/01-2014 від 01.01.2014, №03/01-2015 від 01.01.2015, №03/01-2016 від 03.01.2016.

За умовами вказаних договорів ФОП ОСОБА_1 (Довіритель) доручив ФОП ОСОБА_3 (Повірений) надати посередницькі послуги, а саме: виконати необхідні юридичні дії щодо укладання від імені і за рахунок Довірителя договорів на виготовлення продукції з матеріалів та комплектуючих Довірителя з третьою особою (далі Виконавцем).

Так, на підставі укладених з повіреним договорів доручення, позивачем було видано повіреному довіреності №1/14 від 01.01.2014, 1/15 від 01.01.2015, 1/16 від 01.01.2016 (копії додаються), за якими ФОП ОСОБА_3 уповноважувалася представляти інтереси Позивача перед підприємствами, установами організаціями будь-якої форми власності з питань, що стосуються укладання з ФОП ОСОБА_1 договорів поставки, здійснення інших необхідних юридичних дій для реалізації продукції Довірителя на найбільш вигідних умовах, надання послуг з виготовлення продукції на його розсуд і виконати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням цього доручення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача повідомили, що повірений ФОП ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1

Також судом встановлено, що до перевірки ОСОБА_1 було надано акти приймання-передачі посередницьких послуг, в яких зазначено, що довіритель передав, а повірений прийняв посередницькі послуги, а саме необхідні юридичні та господарські дії, згідно договору доручення, необхідні для виготовлення, реалізації та отримання оплати за продукцію.

Позивачем за укладеними за допомогою повіреного договорами було виготовлено, реалізовано та отримано оплати за продукцію: за 2014 рік - 1 224 835,64 грн.; за 2015 рік - 1 300 721,54 грн.; за 2016 рік - 1 704 695,49 грн.

Згідно п. 3.1. Договорів, за виконання доручення довіритель виплачує повіреному винагороду у розмірі до 30% від суми укладеного з виконавцем договору та додаткових угод до нього, плюс премія до 50% у разі бездоганного виконання роботи.

За період 2014-2016 pp. загалом сума винагороди повіреного за виконання доручення склала 1481496,90 грн., а саме:

- за 2014 рік - 358522,50 грн.

- за 2015 рік - 469933,70 грн.

- за 2016 рік - 653040,70 грн..

Сплата за посередницькі послуги була здійснення в повному обсязі, шляхом сплати готівкових коштів в 2014 році та шляхом укладання угод про зарахування зустрічних однорідних вимог у 2015, 2016 pp..

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 44.3 ст.44 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п.44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктами 177.1 та 177.2 цієї статті доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 розділу III Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, підставою для визначення витрат у податковому обліку можуть бути лише первинні документи, оформлені належним чином.

Первинні документи повинні мати певний перелік обов'язкових реквізитів, які визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі Положення № 88) передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Щодо актів виконаних робіт, наданих позивачем, колегія судів зазначає, наступне.

В актах виконаних робіт не конкретизовано, які саме юридичні дії були виконані повіреним щодо укладення договорів.

Не вказано які договори укладені повіреним від імені і за рахунок довірителя на виготовлення продукції з матеріалів та комплектуючих довірителя з третьою особою тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.2 Договорів доручення (1т. а.с. 47-58) доручення вважається виконаним після укладення Повіреним Договору на виготовлення продукції з Виконавцем, а у разі необхідності - Додаткових угод до нього.

Представники позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснили, що договори укладались безпосередньо позивачем, а не повіреним, хоча згідно договорів доручення вище зазначені юридичні дії повинен був вчиняти повірений від імені та за рахунок позивача, тобто, фактично, вимоги договору не були виконані.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що до суду позивачем були надані звіти повіреного про виконання договорів доручення , складені ФОП ОСОБА_3 за результатами наданих позивачу послуг але вони не містять конкретних посилань які послуги фактично були надані повіреним, а також відсутні данні сутності юридичних дій повіреного .

Також аналізуючи надані звіти, колегія суддів зазначає, що вони хоча і складені різними числами але містять фактично за різними відмінностями данні про укладення одних і тих же договорів з тики же самими контрагентами такими як ПАТ Новий стиль , ФОП ОСОБА_5, ТОВ Іприс-Профі , ТОВ Янг Україна тощо.

Доводи представників позивача стосовно того, що це звичайна господарська діяльність, те що позивач має право доручити будь кому здійснювати, надавати послуги колегія суддів вважає необґрунтованими.

З матеріалів справи, не вбачається, які конкретно послуги були здійснені повіреним. Фактично акти прийома - передачі посередницьких послуг містять виключно загальні фрази, а саме : "надання повіреним необхідних юридичних та господарських дій".

Фактично як вбачається з пояснень представників позивача іншої діяльністю позивач не займався.

Крім того, колегія суддів зазначає, що протягом періоду з 01.01.2014 по 31.12.2016 року основні контрагенти з постачання товарів та надання послуг залишаються незмінні УПСП ТОВ "Брополь", ТОВ "РТК Стил", ПАТ "Харківський метизний завод", ПП "АМД 2014", ПП "Лукашевич", ТОВ "АВ метал груп", ТОВ "Такт", ТОВ "АК - ТИВ", CO ОСОБА_3, CO ОСОБА_6

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Кодексу витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину (частина 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Крім того, як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742, слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд аналізуючи зміст вище зазначеної господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_3 приходить до висновку, що факт виконання цих господарських операцій не підтверджено, оскільки позивачем у відповідності до вимог ст.. 77 КАС України та на вимогу суду, не було надано доказів фактичного виконання ФОП ОСОБА_3 вище зазначених послуг.

З урахуванням зазначеного доводи апеляційної скарги щодо належності здійснення та виконання ФОП ОСОБА_1 господарських операцій матеріалами справи не підтваерджується .

Колегія суддів зазначає, що як зазначалось вище укладені договори підписувались безпосередньо ОСОБА_1, а не повіреним, аналіз наданих позивачем документів, на думку колегії суддів, не свідчить про реальність виконання договорів .

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ні з позовної заяви, ні з апеляційної скарги та додаткових пояснень по справі представників позиваче не зрозуміло яку конкретно діяльність здійснював безпосередньо ОСОБА_1, а які конкретно дії вчиняв повірений, а відповідно не можливо встановити ні фактичне виконання договорів, а ні їх економічну доцільність.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем звітність платником єдиного внеску до Київської ОДПІ м. Харкова за 2014 рік подавалась несвоєчасно, за 2015, 2016 роки подавалась своєчасно.

В апеляційній скарзі доводи в цій частині відсутні.

За 2014 рік звіт надано 17.02.2015 року за № НОМЕР_3, граничний термін подання 09.02.2015 року, чим було порушено п. 4 частини 2 ст. 6 Закону 2464-VI від 08.07.2010 року Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , та п.2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом № 435 від 14.04.2015 року із змінами та доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України від 11.04.2016 року № 441 та від 07.09.2016 № 813.

За 2015 рік звіт надано 08.02.2016 року за № НОМЕР_4, за 2016 рік звіт надано 06.02.2017 року за № НОМЕР_5.

Беручи до уваги встановлені порушення з завищенням витрат, за результатами перевірки встановлено заниження CO ОСОБА_1 самостійно визначеної суми з урахуванням максимальної величини, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % у 2014 році на загальну суму 202076,00 грн., у 2015 році на загальну суму 223238,75 грн., у розмірі 22 % у 2016 році на загальну суму 389287,17 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що порушень в частині застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 126 Податкового кодексу України, не встановлено.

Щодо посилань представника позивача письмових поясненнях на порушення податковим органом строків проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Дані посилання не є підставою для скасування податкових повідомлень - рішень. Крім того в апеляційній скарзі посилання на порушення податковим органом строків проведення перевірки відсутні.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що висновки акту перевірки №254447/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 від 22.12.2017 Головного управління ДФС у Харківській області є підтвердженими та правомірними, а отже податкові повідомлення-рішення: повідомлення - рішення №0000981315 від 29.01.2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в частині: за податковими зобов'язаннями 266073, 68 грн., за штрафними санкціями 66518, 41 грн.; №0001001315 від 29.01. 2018 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір в частині: за податковими зобов'язаннями 16844, 61 грн. за штрафними санкціями 4211, 15 грн. та податкове повідомлення - рішення№0000991315 від 29.01.2018 р. про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині 221677, 64 грн. та за штрафних санкцій в частині 33410, 17 грн. є законними та обґрунтованими, отже і вимога про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2018 р. №0000161315 про сплату недоїмку в сумі 233227, 36 грн. є законною та обґрунтованою.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі № 820/821/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повний текст постанови складено 05.06.2018.