Окрема ухвала

від 24.04.2018 по справі 911/3259/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду

Лященко Н. П. , СитнікО. М.

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3259/16

Провадження № 12-50гс18

у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства ДПД Україна (далі - ПрАТ ДПД Україна ) про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

24 квітня 2018 року ВеликаПалата Верховного Суду розглянула заяву ПрАТ ДПД Україна про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року у вказаній справі, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду України від 01 листопада 2017 року про часткове задоволення позову ОСОБА_3 про поновлення її на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду вказані судові рішення скасувала та залишила в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 11 травня 2017 року, якою у позові позивачці відмовлено.

За наслідком перегляду судових рішень Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо правильного застосування частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зазначивши, що після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомляє про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов'язок працевлаштування.

З наведеним висновком повністю погодитися не можна з огляду на таке.

Установлений статтею 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції, що діяла на момент звернення з заявою про перегляд судового рішення, перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів є вичерпним.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом ХІІ 2 ГПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

З ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБИ 3 до Публічного акціонерного товариства Меркурій про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди вбачається, що касаційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, суд остаточно справу не вирішив.

У жодному з судових рішень, ні у тому, що є предметом перегляду, ні у тому, що є підставою перегляду не вирішувалося питання щодо обсягу зобов'язання ліквідатора з працевлаштування звільненої жінки, яка має дитину віком до трьох років. Тому вказане питання не могло бути досліджене Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 цього Кодексу), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не можна визнати виконаним обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо працевлаштування, якщо звільненій працівниці не було надано на іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я). Висновок про те, що ліквідатор зобов'язаний лише повідомляти орган, наділений повноваженнями з працевлаштування про наступне вивільнення жінки, яка має дитину віком до трьох років, є обмеженням обов'язку ліквідатора щодо прийняття будь-яких заходів, у тому числі і звернення до суб'єктів господарювання, які надають послуги з працевлаштування. Необхідно звернути увагу, що пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України Про зайнятість населення визначено, що суб'єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, ? зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа ? підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства. Діяльність цих суб'єктів, а також інших суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, урегульована статтями 36-39 названого Закону.

Крім того, законодавець не обмежує ліквідатора у вчиненні будь-яких дій на виконання обов'язку з працевлаштування жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду обмежує і права жінок, які мають дітей віком до трьох років, оскільки обов'язок довести до відома державної служби зайнятості про подальше вивільнення працівника відповідно до статті 49 2 КЗпП України покладено на власника або уповноважений ним орган щодо усіх працівників, які підлягають звільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а не лише у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Однак законодавець у статті 184 КЗпП України передбачив додаткові гарантії при звільненні жінок, які мають дітей. І такі гарантії не спростовують, а доповнюють гарантії, передбачені статтею 49 2 КЗпП України, оскільки вимога щодо працевлаштування таких жінок для власника або уповноваженого ним органу, чи у випадку ліквідації, ліквідатора, який перебирає на себе ці обов'язки є абсолютною і може містити сукупність декількох дій на її виконання.

Як наслідок невиконання вимоги з працевлаштування у частині третій статті 184 КЗпП України передбачено збереження середньої заробітної плати за такими жінками на період працевлаштування, що також є гарантією прав жінок, які мають дітей віком до трьох років, а відтак і обов'язком власника чи уповноваженого ним органа, а у випадку ліквідації - ліквідатора.

Повний текст окремої думки підписано 14 травня 2018 року.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: Н. П. Лященко

О. М. Ситнік