Рішення

від 31.05.2018 по справі 820/1808/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"31" травня 2018 р. № 820/1808/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Попова А.О.

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОРАНСНАБ" (61145, м. Харків, вул. Шатилова Дача, буд. 4, офіс 8) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСТОРАНСНАБ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року;

2. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року. Позивач з зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 28.11.2017 року співробітниками ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «РЕСТОРАНСНАБ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Ятанар" (код за ЄДРПОУ 40792922) за березень 2017.

За результатами перевірки було складено Акт № 21621/20-40-14-11-11/39372104 від 28.11.2017 року відповідно до якого встановлено порушення п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187 п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкових зобов'язань за березень 2017 року у сумі 287188,00 грн. та як наслідок завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 287188,00 грн.

На підставі Акт № 21621/20-40-14-11-11/39372104 від 28.11.2017 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року.

Також судом було встановлено, що 06.03.2017 року між позивачем та ТОВ "ЯТАНАР" було укладено Договір поставки № 0603/2017 за умовами якого продавець зобов'язується на умовах 100% попередньої оплати (п. 4.5. договору) продати (передати) у власність Покупцю товар, асортимент (номенклатура), кількість і вартість якого, вказується в накладних, які після їх оформлення є невід'ємною частиною договору. Доставка товару здійснюється зі складу Продавця транспортними засобами однієї зі сторін на умовах РСА-смт. Пісочин.

Відповідно до п. 5.2. договору розрахунки за договором здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок продавця, а датою оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Під час розгляду справи було встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ "ЯТАНАР" за умовами договору оформлені товарні накладні та складені податкові накладні, а саме:

-№1 від 07.03.2017 року на суму 165765,00 грн. в т.ч. ПДВ 27627.50 грн.;

-№2 від 07.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,12 грн.;

-№3 від 07.03.2017 року на суму 108554,76 грн. в т.ч. ПДВ 18092,00 грн.;

-№4 від 07.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,00 грн.;

-№5 від 07.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,00 грн.;

-№6 від 09.03.2017 року на суму 158313,60 грн. в т.ч. ПДВ 26385,60 грн.;

-№7 від 09.03.2017 року на суму 230218,54 грн. в т.ч. ПДВ 38369,76 грн.;

-№8 від 09.03.2017 року на суму 61632,00 грн. в т.ч. ПДВ 10272,00 грн.;

-№9 від 13.03.2017 року на суму 69960,00 грн. в т.ч. ПДВ 11660,00 грн.;

-№10 від 13.03.2017 року на суму 69960,00 грн. в т.ч. ПДВ 11660,00 грн.;

-№11 від 13.03.2017 року на суму 72416,28 грн. в т.ч. ПДВ 12069,38 грн.;

-№12 від 13.03.2017 року на суму 74088,00 грн. в т.ч. ПДВ 12348,00 грн.;

-№13 від 13.03.2017 року на суму 87991,50 грн. в т.ч. ПДВ 14665,25 грн.;

-№14 від 13.03.2017 року на суму 73595,40 грн. в т.ч. ПДВ 12265.90 грн.;

-№15 від 13.03.2017 року на суму 73595,40 грн. в т.ч. ПДВ 12265,90 грн.;

-№16 від 13.03.2017 року на суму 70395,60 грн. в т.ч. ПДВ 11732,60 грн.;

-№17 від 13.03.2017 року на суму 70395,60 грн. в т.ч. ПДВ 11732,60 грн.;

-№18 від 13.03.2017 року на суму 9599,40 грн. в т.ч. ПДВ 1599,90 грн.

Суд зазначає, що податкові накладні складені платником податків за фактом отримання від контрагента грошових коштів (попередня оплата).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до суми податкових зобов'язань, які відображені в реєстрі видаткових податкових накладних.

Під час проведення перевірки контролюючим органом були перевірені зміст та форма видаткових накладних, на підставі яких здійснювалась передача товару від продавця до покупця, а саме:

-№20 від 20.03.2017 року на суму 165765,00 грн. в т.ч. ПДВ 27627.50 грн.;

-№21 від 20.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,12 грн.;

-№22 від 20.03.2017 року на суму 108554,76 грн. в т.ч. ПДВ 18092,00 грн.;

-№23 від 20.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,00 грн.;

-№24 від 21.03.2017 року на суму 108882,72 грн. в т.ч. ПДВ 18147,00 грн.;

-№25 від 23.03.2017 року на суму 158313,60 грн. в т.ч. ПДВ 26385,60 грн.;

-№26 від 23.03.2017 року на суму 230218,54 грн. в т.ч. ПДВ 38369,76 грн.;

-№27 від 23.03.2017 року на суму 61632,00 грн. в т.ч. ПДВ 10272,00 грн.;

-№28 від 23.03.2017 року на суму 69960,00 грн. в т.ч. ПДВ 11660,00 грн.;

-№29 від 23.03.2017 року на суму 69960,00 грн. в т.ч. ПДВ 11660,00 грн.;

-№30 від 23.03.2017 року на суму 72416,28 грн. в т.ч. ПДВ 12069,38 грн.;

-№31 від 33.03.2017 року на суму 74088,00 грн. в т.ч. ПДВ 12348,00 грн.;

-№32 від 23.03.2017 року на суму 87991,50 грн. в т.ч. ПДВ 14665,25 грн.;

-№33 від 24.03.2017 року на суму 73595,40 грн. в т.ч. ПДВ 12265.90 грн.;

-№34 від 24.03.2017 року на суму 73595,40 грн. в т.ч. ПДВ 12265,90 грн.;

-№35 від 24.03.2017 року на суму 70395,60 грн. в т.ч. ПДВ 11732,60 грн.;

-№36 від 24.03.2017 року на суму 70395,60 грн. в т.ч. ПДВ 11732,60 грн.;

-№37 від 24.03.2017 року на суму 9599,40 грн. в т.ч. ПДВ 1599,90 грн.

Перевезення товару за зазначеними накладними здійснювалось безпосередньо платником податків або перевізником ФОП ОСОБА_3, про що складені відповідні товарно - транспортні накладні.

Також судом встановлено, що у березні 2017 року на розрахунковий рахунок позивача від ТОВ "ЯТАНАР" надійшли грошові кошти.

Зазначені операції відображено в бухгалтерському обліку, а саме: по Д-ту 311 К-т 361 зроблено проводку, а за даними рахунку 281, товар в кількості згідно видаткових накладних списаний зі складу. Дебіторсько-кридоторська заборгованість у платника податків перед ТОВ "ЯТАНАР" на момент перевірки була відсутня.

Судовим розглядом було встановлено, що реалізований на користь ТОВ "ЯТАНАР" товар імпортований платником податків та податок на додану вартість сплачений митним органом по імпортованому товару, що відображено у податкових звітах з ПДВ за відповідний податковий період.

Таким чином судовим розглядом підтверджено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЯТАНАР".

Також суд критично ставиться до посилань податкового органу на ту обставину, що а Слідчим управлінням ФР ГУ ДФС у Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014220000001164 від 17.12.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 19, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 212 КК України в межах якого було допитано в якості свідка директора ТОВ "ЯТАНАР", в якому вказано на непричетність директора ТОВ "ЯТАНАР" до здійснення господарських операцій вказаним підприємством, оскільки такий протокол не може бути підставою для позбавлення платника права на формування витрат та податкового кредиту, належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись можуть бути або обвинувальний вирок суду або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.02.2018 року по справі № 826/6280/13-а (К/9901/2848/18).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо винесення обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частин першої та другої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1.статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження взаємовідносин ТОВ "ЯТАНАР" за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд вважає, що документи, надані позивачем, мають всі обов'язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "ЯТАНАР".

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.» .

Проте, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності викладених висновків в акті перевірки № 21621/20-40-14-11-11/39372104 від 28.11.2017, а відтак, і законності винесеного податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОРАНСНАБ" (61145, м. Харків, вул. Шатилова Дача, буд. 4, офіс 8) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області № НОМЕР_1 від 18.12.2017 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОРАНСНАБ" сплачений судовий збір у сумі 4307 (чотири тисячі триста сім) грн. 82 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2018 року.

Суддя Спірідонов М.О.