Постанова

від 01.06.2018 по справі 583/1573/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року

м.Суми

Справа №583/1573/17

Провадження № 22-ц/788/648/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Охтирська міська рада Сумської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділ в Охтирському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області в складі судді Ковальової О.О. від 19 лютого 2018 року, ухвалене у м. Охтирка Сумської області, дата складення повного судового рішення - 26 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У червні 2017 року ОСОБА_1 пред'явила позов до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення 4 сесії Охтирської міської ради Сумської області від 17 вересня 2002 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 жовтня 1998 року вона є власником земельної ділянки площею 837 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В 2015 році на замовлення позивача Сумська регіональна філія Державного підприємства Центр державного земельного кадастру виготовила проект плану земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, у якому площа земельної ділянки менша ніж площа, що зазначена у правовстановлюючому документі.

Вважає, що невідповідність площі належної їй земельної ділянки пов'язана з тим, що рішенням 4 сесії Охтирської міської ради Сумської області від 17 вересня 2002 року співвласнику житлового будинку, розташованого за адресою спірної земельної ділянки, ОСОБА_6 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0500 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі цього рішення 19 травня 2005 року ОСОБА_6 був виданий державний акт серії НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га за цією адресою, у якому в списку співвласників зазначена ОСОБА_1, частка якої у спільній власності складає ? .

Позивач, посилаючись на те, що акт погодження (встановлення) та закріплення в натурі меж земельної ділянки вона не підписувала, зазначений у акті ОСОБА_7 (її чоловік) помер ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 837 кв. м не визнано недійсним, просила суд визнати незаконним та скасувати рішення 4 сесії Охтирської міської ради Сумської області від 17 вересня 2002 року в частині передачі ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 500 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий 19 травня 2005 року.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2018 року позов задоволений.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 837 кв. м по АДРЕСА_1, тому оскаржене рішення Охтирської міської ради порушує права позивача.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду від 19 лютого 2018 року з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 22 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, чинній на відкриття спадщини), згідно з якою право власності на земельну ділянку або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Проте ані ОСОБА_7 за життя, ані спадкоємець ОСОБА_1 не виготовили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та не отримали державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Суд також не застосував частину 2 пункту першого Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу від 25.10.2001 і не зважив на те, що позивачем не зареєстрована земельна ділянка, яка здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі. Отже, ураховуючи, що земельна ділянка площею 837 кв. м не сформована, як того вимагає стаття 79-1 ЗК України, не має визначених меж в натурі, реєстрація права власності не проведена, державний акт на земельну ділянку не видавався, висновок суду першої інстанції про належність цієї земельної ділянки позивачу на праві власності є безпідставним.

Крім того, на думку відповідача, ОСОБА_1 не довела факт порушення її права і в чому саме воно полягає.

Учасники справи у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу не подали.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_8 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9. Унаслідок його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, входили ? частка житлового будинку і приватна земельна ділянка площею 837 кв. м, що знаходяться в АДРЕСА_1. Земельна ділянка належала померлому на підставі рішення виконкому Охтирської міськради від 11.11.1993 за № 518 і зроблено запис у книзі реєстрації за № 4718. На ? частку житлового будинку і вказану земельну ділянку 22 жовтня 1998 року видано окремі свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкова справа № 404/1998, посвідчені державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №№ 2201, 2203 (ас. 7, 8 т. 1).

Рішенням Охтирської міської ради 4 сесії 24 скликання від 17 вересня 2002 року передано ОСОБА_6 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, площею 500 кв. м, для індивідуального житлового будівництва (ас.11 т. 1).

14 лютого 2005 року складений акт погодження (встановлення) та закріплення в натурі меж земельної ділянки (ас.12-13 т. 1).

На підставі зазначеного рішення Охтирської міської ради ОСОБА_6 19 травня 2005 року був виданий державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1. Згідно з актом співвласником ? частки земельної ділянки є ОСОБА_1 (ас.10 т. 1).

Суд також установив перехід права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 травня 2010 року, від ОСОБА_6 до ОСОБА_10, у наступному до ОСОБА_3, ОСОБА_2

Власником ? частки житлового будинку за спірною адресою є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 квітня 2017 року (ас.94-95 т. 1).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що рішенням Охтирської міської ради 4 сесії 24 скликання від 17 вересня 2002 року порушено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, площею 837 кв. м.

Однак погодитись з таким висновком не можна з наступних підстав.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 цього Кодексу).

Отже, суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Нормами статей 22, 23, 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її

раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу (ст. 30 ЗК України 1990 року).

Суд першої інстанції правильно установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Позивач ОСОБА_1 успадкувала ? частку житлового будинку, а також земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1, площею 837 кв. м, яка за рішенням виконкому Охтирської міськради Сумської області від 11.11.1993 за № 518 була передана у приватну власність за життя її чоловіку - ОСОБА_7, про що було зроблено запис у книзі реєстрації за № 4718.

Проте, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд не застосував наведені норми матеріального права і не урахував, що державний акт із зазначенням у акті на плані зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_7 за життя не отримав. ОСОБА_1, яка отримала 22 жовтня 1998 року свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка, також до 2015 року не зверталась до землевпорядних організацій для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і не одержала документ, що посвідчує це право.

Позивач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надала належних, достатніх і допустимих доказів про те, що землевпорядною організацією було встановлено межі земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1, в натурі (на місцевості). У правовстановлюючому документі (свідоцтві про право на спадщину), на який ОСОБА_1 посилається, визначена загальна площа земельної ділянки, без визначення параметрів довжини, ширини, цільового призначення цієї земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що за рішенням Охтирської міської ради 4 сесії 24 скликання від 17 вересня 2002 року ОСОБА_6 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, площею 500 кв. м, для індивідуального житлового будівництва.

Після виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_6 був отриманий у травні 2005 року державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1.

Посилання ОСОБА_1 у позовній заяві, що акт погодження (встановлення) та закріплення в натурі меж (ас. 12) вона не підписувала, а зазначений у акті ОСОБА_7 (чоловік позивача) на день його складення вже помер, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки позивачем належними доказами не підтверджено, що підпис виконаний не нею, а іншою особою. При цьому помилкове зазначення в акті ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 не дає підстав для висновку, що дійсно під час виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_6 не були погоджені (встановлені) та закріплені в натурі межі земельної ділянки.

Частиною другою статті 158 ЗК України 2000 року, який був чинним на час ухвалення Охтирською міською радою рішенням про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, визначено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За змістом ч. 3 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Отже, не встановивши, що рішенням Охтирської міської ради були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки вона після прийняття у 1998 році спадщини і до 2015 року, у тому числі на момент постановлення Охтирською міською радою оскарженого рішення, не зверталася до землевпорядних органів із заявою про визначення меж земельної ділянки в натурі, не одержувала документ, що посвідчує її право, як передбачено статтями 22, 23 ЗК України 1990 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приймає наведені в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольняє, рішення суду першої інстанції скасовує і ухвалює нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Сумської області, відділу в Охтирському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: О.Ю.Кононенко

В.І.Криворотенко

Дата складення повного судового рішення - 06 червня 2018 року

Суддя-доповідач О.М.Біляєва