Постанова

від 23.05.2018 по справі 813/4600/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 813/4609/16

Провадження № 11-449апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (у складі колегії суддів Обрізка І. М., Кухтея Р. В., Сапіги В. П.) у справі № 813/4600/16 за її позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна М. Ю. (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5,у якому просила скасувати рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року № 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок заОСОБА_5 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи наведені у позовній заяві вимоги, позивачка зазначала, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-2077/08, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_5 У зв'язку із цим ОСОБА_3 вважає, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року № 6545657 підлягає скасуванню.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року позов задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року № 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_5 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-2077/08, на підставі якого у ОСОБА_5 виникло право на спірний будинок.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2017 року закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначає, що позовні вимоги стосуються незаконності рішення державного реєстратора у зв'язку з набранням чинності рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у цивільній справі та на підставі положення п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141. Зазначає, що в цій справі спір про право відсутній і дослідженню підлягають виключно дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-2077/08 за ОСОБА_5 визнано право власності на спадкове майно.

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_5 від 23 вересня 2013 року та заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-2077/08 державний реєстратор прийняв рішення від 09 жовтня 2013 року № 6545657 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 2818548 про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5

ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку заочне рішення суду першої інстанції у цивільній справі № 2-2077/08.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3, Апеляційний суд Львівської області рішенням від 29 листопада 2016 року скасував заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5, оскільки суд першої інстанції не з'ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, і не залучив їх до участі у справі.

У зв'язку з тим, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року № 6545657 не скасоване і унеможливлює оформлення позивачкою спадщини, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судового рішення)завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року № 6545657, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки.

При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку із невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулась за державною реєстрацією, припинення повноважень на подання відповідної заяви.

Інших доводів позивачка не навела.

Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності громадянки ОСОБА_5 на спірний будинок, а тому спір пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивачки.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З огляду на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин,Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Стосовно наведених у касаційній скарзі вимог щодо залишення в силі постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому підстав для її перегляду в касаційному порядку немає.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська