Постанова

від 30.05.2018 по справі 915/825/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/825/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

від прокуратури - Гришина Т.А.

позивач-1 - Кабінет Міністрів України

представник позивача-1 - не з'явився

позивач-2 - Міністерство аграрної політики та продовольства України

представник позивача-2 - не з'явився

відповідач -1- Виконавчий комітет Миколаївської міської ради

представник відповідача-1 - не з'явився

відповідач - 2 - публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

представник відповідача - 2 - Половінкін О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Величко Т.А. - головуючого, Бєляновського В.В,, Філінюка І.Г. від 01 лютого 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. В липні 2016р. прокурор Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (надалі - відповідач, Виконком Миколаївської міськради), публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - відповідач, ПАТ "ДПЗК України"), в якому просив суд:

(1) визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р.;

(2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольча зернова компанія України".

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що в результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова компанія України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" увійшов адміністративний корпус по вул. Слобідській першій, 122/1 у м.Миколаєві. Разом з цим, цей адміністративний корпус належав ДАК "Хліб України "Миколаївський портовий елеватор" (діяльність якого була припинена наказом від 25.10.2010р.). Згідно вимог ЗУ "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул.Слобідській першій,122/1 у м.Миколаєві) не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Виконавчим комітетом Миколаївської міськради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ "ДПЗКУ" з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора прийнято п.п.1.7 п.1 рішення №1256 від 21.12.2011р., яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України. Отже вищезазначений пункт рішення та свідоцтво про право власності, видане на його підставі, підлягають скасуванню.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

3. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗК України") засновано на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764". Згідно цієї постанови Уряд України погодив пропозицію Мінагропроду щодо перетворення державного підприємства "ДПЗК України" на ПАТ "ДПЗК України", повноваження з управління корпоративними правами якого поклав на Мінагропрод, та встановив, що 100 % акцій ПАТ "ДПЗК України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України, при цьому ввів обмеження відносно ПАТ "ДПЗК України" щодо розпорядження майном, а саме, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

4. На виконання наведених вище приписів Мінагропродом прийнято наказ 07.07.2011 р. № 325, яким реорганізовано ДП "ДПЗК України" шляхом його перетворення на ПАТ "ДПЗК України" та встановлено, що статутний капітал останнього формується на базі майна ДП "ДПЗК України" (п. 4 наказу № 325).

5. Згідно акту оцінки від 26.09.2011 р., вартість майна ДП "ДПЗК України" до котрого ввійшла спірна адміністративна будівля дочірнього підприємства "Миколаївський портовий елеватор", станом на 31.07.2011р., становила суму 867 717 000 грн.

6. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року "Про деякі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України":

- створено Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" , затверджено його Статут та створено філію ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" згідно з додатком.

7. Відповідно до переліку філій Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що створюються, що є додатком до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, створено філію Миколаївський портовий елеватор, ідентифікаційний код 37506172.

7. Філія "Миколаївський портовий елеватор" ПАТ "ДПЗКУ" листом від 30.11.2011 року звернулась до КП "ММ БТІ" та просила видати свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно ПАТ "ДПЗКУ".

8. Підпунктом 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами" вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю за літ. А-3 загальною площею 1411.3 кв.м., яка розташована по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

9. На підставі вказаного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зареєстровано право власності на вищезазначений нежитловий об'єкт, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 року.

10. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор Миколаївської області просить визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р.; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольча зернова компанія України".

11. Прокурор зазначив, що відповідач - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неправомірно набув спірне майно, яке вибуло із державної власності поза волею держави за відсутності рішення власника спірного майна про зміну його правового режиму з державної власності на приватну та всупереч вимогам Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

12. Справа розглядалася судами неодноразово.

13. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 позов задоволено повністю.

14. Рішення мотивоване тим, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, приймаючи оскаржуване рішення, не з'ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право власності за ПАТ "ДПЗКУ", тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України. У зв'язку з визнанням недійсним та скасуванням пп.1.7 п.1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2001р., суд дійшов висновку також про скасування свідоцтва про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 площею 1411,3 по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві, виданого на виконання вказаного рішення.

15. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. рішення місцевого суду скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, у зв'язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

16. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗК України", погодившись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним спірного рішення та недійсним свідоцтва про право власності.

17. Разом з цим, апеляційний суд дійшов висновку, що позовна заява по даній справі подана прокурором після спливу позовної давності. Вказаний висновок суду мотивований тим, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 28.03.2012 (ПАТ "ДПЗК України" направило Міністерству аграрної політики та продовольства України лист № 130-2-802/2-15/2032 на виконання доручення Першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України № 11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ "ДПЗК України"), а прокурор з позовом до суду звернувся 27.07.2016, тобто із пропуском встановленого строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18.Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Одеської області подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, рішення першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

19.1. постанова Одеського апеляційного суду винесена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 257, 261, 267 ЦК України щодо застосування наслідків спливу позовної давності та ст.ст. 53, 129, 236 ГПК України, п.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення

19.2. відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачу - Міністерству аграрної політики та продовольства стало відомо про оформлення відповідачем права приватної власності на спірне державне майно, ураховуючи наданий відповідачем лист від 28.03.2012р., адресований Міністерству, в якому міститься інформація про оформлення товариством права власності на спірне майно. В той же час, матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання такого листа Міністерством, крім того відмітки отримання цього листа Міністерством на ньому немає. Водночас, судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги інформацію Міністерства, відповідно до якої лист ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України про оформлення товариством права власності на об'єкти нерухомого майна в автоматизованій системі обліку не реєструвався.

19.3. щодо обізнаності співвідповідача - Кабінету Міністрів України, скаржник зазначає, що останній, в силу своїх повноважень та положень законодавства у сфері реєстрації прав на нерухоме майно, не мав можливості та обов'язку дізнатись про оформлення ПАТ Державна продовольчо - зернова корпорація України права приватної власності на спірне майно, у зв'язку з реєстрацією такого права у встановленому законодавством порядку, а про відповідні порушення дізнався після звернення прокурора до суду з позовом в його інтересах.

Доводи Кабінету Міністрів України, викладені у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

20. Кабінет Міністрів України у своєму відзиві зазначив, що Одеський апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради безпідставно визнав право приватної власності за ПАТ "ДПЗКУ", але помилково відмовив у задоволенні позову через пропуск прокурором строку позовної давності.

21. Позивач-1 зазначив, що Кабінет Міністрів України про порушення його прав дізнався лише у 2016р. після отримання відповідного повідомлення органу прокуратури. До цього часу Кабінет Міністрів України не знав та не міг знати про порушення його прав.

22. Щодо листа ПАТ "ДПЗКУ" від 28.03.2012р., адресованого Мінагрополітики, в якому повідомлялося про набуття права власності ПАТ "ДПЗКУ", позивач-1 зазначив, що докази отримання останнього Міністерством відсутні.

Доводи публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", викладені у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

23. ПАТ "ДПЗКУ" вважає, що позовна заява прокурора подана після спливу позовної давності, з огляду на наступне:

23.1. оскаржуване рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. оприлюднене на офіційному сайті Миколаївської міської ради 21.12. 2011р.

23.2. Міністерству аграрної політики та продовольства України, як вищому органу управління товариства згідно положень Статуту ПАТ "ДПЗКУ", не лише було відомо про всі питання діяльності ПАТ "ДПЗКУ", в тому числі і стосовно реєстрації права власності на майно, але Міністерство приймало безпосередню участь у їх вирішенні.

23.3. листом №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012р. ПАТ "ДПЗКУ" надавало Міністерству аграрної політики та продовольства України інформацію про отримання свідоцтва на право приватної власності на спірне майно.

23.4. рішенням у справі 915/1022/16, яке набрало законної сили, підтверджено обізнаність Міністерства аграрної політики та продовольства України з листа №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012р. про отримання свідоцтв про право приватної власності за ПАТ "ДПЗКУ", у тому числі свідоцтва на спірне нерухоме майно.

23.5. Міністерство аграрної політики та продовольства України, як орган, що здійснює управління корпоративними правами ПАТ "ДПЗКУ" постійно зверталось із запитами, в тому числі, на виконання доручень Кабінету Міністрів України, про надання інформації щодо об'єктів державної власності , що перебувають на балансі ПАТ "ДПЗКУ".

У відповідь на зазначені зверення ПАТ "ДПЗКУ" зазначило, що єдиним об'єктом державної власності, управління яким здійснює Міністерство, є акції Товариства, в свою чергу, об'єкти державного нерухомого майна на балансі Товариства не обліковуються.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

24. Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі, встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним та скасування підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. та свідоцтва серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за ПАТ "Державна продовольча зернова компанія України", виходячи з наступного.

25. Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

26. Проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно.

27. Судами встановлено, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно (у тому числі спірні об'єкти), на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у власність публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" передано не було. Вказані висновки судів скаржником не оскаржуються.

28. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

29. Заступник прокурора Одеської області у своїй касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права щодо позовної давності.

30. Судами встановлено, що 15.08.2016р., під час розгляду даної справи відповідачем-2 - ПАТ "ДПЗК України" було подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій останній просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позовна заява по даній справі подана прокурором після спливу позовної давності.

31. Господарський суд Миколаївської області дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики і продовольства України, в інтересах яких прокурор звернувся із позовом, не було відомо про існування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. та порушення їх прав вказаним рішенням до 2016р. - моменту надсилання запиту Прокуратури Миколаївської області.

32. В свою чергу, Одеський апеляційний господарський суд застосував наслідки спливу строку позовної давності, зазначивши, що Міністерству аграрної політики і продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з листа від 28.03.2012 ПАТ "ДПЗК України", направленого Міністерству аграрної політики та продовольства України № 11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ "ДПЗК України", а прокурор з позовом до суду звернувся 27.07.2016р., тобто з пропуском строку позовної давності.

33. Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

34. Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

36. Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

37. За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

38. Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

39. Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

40. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

41. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

42. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

43. Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

44. При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).

45. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву про застосування спливу позовної давності посилався на лист ПАТ "ДПЗК України" від 28.03.2012р., в якому, крім іншого, зазначалося про те, що Товариством вже отримано свідоцтво про право приватної власності на спірний об'єкт, що стало підставою для висновку, що Міністерству було відомо про наявність спірного свідоцтва на право власності ще з 2012р.

46. Водночас, Верховний Суд вважає такі висновки передчасними, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних та допустимих доказів факту його направлення та отримання Міністерством, обмежившись лише наявністю вказаного листа. Вищезазначені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції не встановив моменту початку перебігу строку позовної давності, що має рахуватися з моменту отримання листа ПАТ "ДПЗК України" від 28.03.2012р. Міністерством. В свою чергу, судом апеляційної інстанції не взято до уваги інформацію Міністерства, відповідно до якої лист ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України про оформлення товариством права власності на об'єкти нерухомого майна в автоматизованій системі обліку не реєструвався.

47. Крім того, поза увагою судів, як першої, так і апеляційної інстанції, залишились твердження прокурора щодо того, що Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул. Слобідській першій,122/1 у м. Миколаєві) не підлягає приватизації згідно вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Вказані обставини судами не досліджувалися та вказаним обставинам не було надано належної правової оцінки.

48. Інші доводи та аргументи сторін щодо наявності або відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України, Судом не розглядаються, оскільки не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій.

49. Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

50. Відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

51. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

52. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково, а справа має бути передана на нових розгляд, згідно ст. 129 ГПК України, розподіл судових витрат зі справи, у тому числі сум судового збору за подання скарги про перегляд рішення в апеляційному і у касаційному, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

53. Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2 . Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 року у справі № 915/825/16 скасувати.

3. Справу №915/825/16 направити до Господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.