Рішення

від 24.05.2018 по справі 711/9543/17

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Провадження № 2/711/345/18

Справа № 711/9543/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Придніпровський районний суд

м. Черкаси

В складі: головуючого - судді Колода Л.Д.

При секретарі Василенко О.Г.

З участю адвоката ОСОБА_1

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до об єднання співвласників багатоквартирного будинку Центр-112 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 13764 грн. та моральної шкоди в сумі 6000 грн. ,-

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до об єднання співвласників багатоквартирного будинку Центр-112 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди . Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працевлаштувалася на посаду головного бухгалтера за сумісництвом до Житлово- будівельного кооперативу №112 (код ЄДРПОУ 34725963) згідно безстрокового трудового договору від 03 жовтня 2011р. (копія додається). Запис до трудової книжки про прийняття на роботу не вносився у відповідності до абз. 7 п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, так як позивач на цьому не наполягала.

Позивач 29.03.2013 року відбула у відпустку в зв'язку з вагітністю та пологами по 01.08.2013 року включно (копія листка непрацездатності додається). 11.06.2013 року позивач народила доньку ОСОБА_3 (копія свідоцтва про народження додається).

Позивач 01.08.2013 року звернулася до відповідача із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідач повідомив, що всі необхідні документи щодо відпустки будуть оформлені, від позивача необхідно тільки заяву про надання відпустки та копію свідоцтва про народження дитини, що відповідно вона надала. До роботи необхідно було стати після відпустки 13.06.2016 року, так як 11 та 12 червня 2016 року - вихідні.

Прийшовши в обумовлений строк на роботу, їй було повідомлено, що наразі триває реорганізація Житлово-будівельного кооперативу №112 в ОСББ ЦЕНТР- 112 код ЄДРПОУ 34725963 , на її робоче місце в період відпустки було прийнято іншого працівника, змінився керівник реорганізованого ЖБК №112 в ОСББ ЦЕНТР-112 , а тому її вихід на роботу потрібно відтермінувати для того, щоб привести у відповідність документацію.

Так як позивач мала стабільні трудові відносини з відповідачем, то очікувала на те, що відповідач влаштує свої документальні проблемні питання та належним чином оформить її вихід з відпустки на роботу.

Дата виходу позивача на роботу постійно відкладася . Остання зустріч з керівником ОСББ ЦЕНТР-112 відбулася жовтні 2016 року. Керівник ОСББ повідомила про те, що взяти позивача на роботу в ОСББ не можуть, так як у них працевлаштований бухгалтер.

Позивач повідомила відповідачу про те, що позивач не звільнялася з роботи за власним бажанням, роботодавець зі своєї ініціативи також її не звільняв, так як про звільнення її ніхто не повідомляв і наказ про звільнення позивач не отримувала.

А тому, керівник ОСББ ЦЕНТР-112 зобов'язаний звільнити працівника, що був тимчасово прийнятий на робоче місце позивача у відповідності до п.б ч.1 ст. 40 КЗпП України, а позивача фактично допустити до роботи.

Відповідач повідомив, що її прав ОСББ ЦЕНТР-112 не порушувало, оскільки жодних документів щодо її працевлаштування під час реорганізації від ЖБК-112 до ОСББ ЦЕНТР-112 не передавалося, а тому нове керівництво не мало відомостей щодо обов'язку фактичного допущення до роботи на посаду головного бухгалтера.

Внаслідок недопущення до виконання роботи після виходу з відпустки , позивач намагалася захистити свої права в адміністративному порядку шляхом написання скарг до Управління Держпраці в Черкаській області, Міністерства соціальної політики України (копії відповідей на скарги прикладаються).

Розгляд вищевказаними організаціями звернень щодо відновлення порушених прав тривав довго та не призвів до позитивного результату.

З результатів перевірок вдалося дізнатися , що 22.04.2015 р. (в період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку) до ЖБК-112 на посаду головного бухгалтера було прийнято ОСОБА_4, яку було переведено на роботу головним бухгалтером ОСББ Центр-112 після реорганізації.

Виходячи з аналізу отриманих даних, позивач вважає, що документи щодо її працевлаштування були навмисно втрачені, так як на постійну роботу за безстроковим трудовим договором на посаду головного бухгалтера було прийнято нового працівника в той час, як його потрібно було прийняти на роботу за строковим трудовим договором до моменту її виходу з відпустки.

В зв'язку з тим, що відповідач не визнає факту того, що позивач є його працівником, фактично не допускає її до роботи, не здійснив її переведення з реорганізованого ЖБК-112 в порядку ч. 3 ст. 36 КЗпП України, позивач вважає себе звільненою з роботи незаконним способом та без законної підстави, внаслідок недбалих протиправних дій відповідача.

Позивач вважає, що її було звільнено з роботи у непередбачуваний Кодексом законів про працю України спосіб. Жодних документів про звільнення не було оформлено. Оскільки наказ про звільнення позивач не отримувала - дата звільнення з роботи є невідомою.

В зв язку з цим позивач змушена звернутися з позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позивач вважає свій позов підставним, виходячи з наступного. Вона не зверталася до відповідача із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням чи за угодою сторін у відповідності до ст.ст. 36, 38 КЗпП України. Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках передбачених ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з окремими категоріями працівників за певних умов з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках передбачених тільки ст. 41 КЗпП України.

Підстав для звільнення з роботи за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу в порядку передбаченому ст.ст. 40, 41 КЗпП України не було. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення одиноких матерів, при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (копія витягів прикладається), державну реєстрацію ОСББ ЦЕНТР-112 було проведено 22.09.2015 року. Відповідно до установчих документів ОСББ ЦЕНТР-112 є правонаступником ЖБК-112. Як вбачається з Витягів з ЄДР керівником реорганізованого ЖБК-112 та ОСББ ЦЕНТР-112 є одна і та ж особа ОСОБА_5.

Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний був прийняти її на роботу головним бухгалтером в ОСББ ЦЕНТР-112 в порядку переведення з ЖБК-112 ще 22.09.2015р. та відповідно, продовжити відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до моменту фактичного виходу на роботу - 13.06.2016 року.

Як вбачається зі змісту позову та наданих доказів, внаслідок незаконного звільнення та протиправних дій відповідача час вимушеного прогулу починається з 13.06.2016 року та триває до дня звернення до суду .

За таких обставин, вважає, що з роботи її звільнили безпідставно, в порушення вимог , передбачених ст.ст. 36, 40, 41, без дотримання гарантій , передбачених ст.ст. 47, 184 КЗпП України, а тому вона повинна бути поновлена на посаді головного бухгалтера за сумісництвом у ОСББ ЦЕНТР-112 .

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так як позивачу невідома дата звільнення з роботи, вважає, що строк вимушеного прогулу починається з 13.06.2016 року, тобто з моменту не допуску до фактичного виконання посадових обов'язків та триватиме до дня винесення судового рішення (моменту поновлення на роботі), тобто один рік та чотири повних місяці.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі прийняття рішення про поновлення на роботі, відповідач повинен виплатити середній заробіток за один рік.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи заробітку за останні два календарні місяці роботи.

За останні 2 місяці роботи заробітна плата становила 2116,84 грн. (копія довідки додається), отже сума середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу повинна розраховуватися із 1058,42 грн. на місяць (2116,84 грн. :2 міс.). Середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік становить 12 701 грн. 04 коп. (1058,42 грн. х 12 міс.), який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з незаконними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода. Вона зазнала тяжких душевних страждань внаслідок втрати нормальних життєвих зв'язків, постійно відпрошувалася з основної роботи для вирішення конфліктів з відповідачем, відчуває себе обманутою та приниженою, знайомі та колеги вбачали в ній непотрібну людину, яку так цинічно виштовхнули з роботи. Позивач докладає багато зусиль для того щоб захистити свої права, втратила багато особистого часу, який могла б приділити своїй дитині та близьким, а також втратила дохід у вигляді зарплати, на який розраховувала за роботу за сумісництвом у ЖБК-112.

Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення прав та глибину душевних страждань, вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, яку оцінює в сумі 6000 грн.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідності до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Наказ про звільнення чи копію наказу про звільнення позивач не отримувала взагалі.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Наведене свідчить про те, що порушення прав позивача триває. Відповідач проігнорував вимоги закону щодо законності підстав звільнення, а також процедури звільнення передбаченої статтею 47 КЗпП України.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Так як з моменту фактичного не допуску до роботи та до цього часу позивач не отримала наказу про звільнення, вважає, що місячний строк на звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення не закінчився.

Порушення прав розпочалися у строк (термін), який не можливо визначити, оскільки всі документи, що стосуються звільнення (чи будь яких інших кадрових документів що підтверджують рух кадрів на підприємстві) відповідач не надав.

Крім того, після закінчення відпустки по догляду за дитиною позивач приступила до фактичного виконання роботи за основним місцем роботи бухгалтером на умовах повної зайнятості (копія трудової книжки).

В зв'язку з відсутністю часу позивач могла захищати свої права лише в порядку написання звернень до органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про працю. Тому вважає, що строки на звернення до суду за захистом моїх прав, встановлені ст. 233 КЗпП районний суд може поновити ці строки.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору.

В зв язку з цим просить ухвалити рішення, яким поновити їй строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору. Визнати звільнення з роботи в ОСББ ЦЕНТР-112 незаконним. Поновити на роботі на посаду головного бухгалтера за сумісництвом у ОСББ ЦЕНТР-112 (код ЄДРПОУ 34725963). Стягнути з ОСББ ЦЕНТР-112 (код ЄДРПОУ 34725963) на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за один рік в розмірі 12 701 грн. 04 коп. та моральну шкоду в розмірі 6000 грн. , а всього 18 701 грн. 40 коп.

Представник відповідача об єднання співвласників багатоквартирного будинку Центр-112 по довіреності ОСОБА_6 06.12.2017 року подав заперечення на позов, який мотивує наступним. Поновити на роботі не звільнену особу неможливо. Наказом №8 від 03.10.2011 року ОСОБА_2 прийнято на посаду головного бухгалтера житлово-будівельного кооперативу №112 за сумісництвом, без укладення трудового договору. Позивач запропонувала голові правління ЖБК №112 тільки у 2013 році підписати трудовий договір, при цьому ОСОБА_2 надала голові правління лише останню сторінку трудового договору, для підпису. Про кількість та зміст інших сторінок даного договору голові правління нічого не було відомо. Це свідчить про те, що умови договору були встановлені позивачем самостійно, без узгодження з роботодавцем.

На підставі листка непрацездатності серія АГБ № 318211 позивачу була надана відпустка , у зв'язку з вагітністю та пологами з 29.03.2013 року по 01.08.2013 року.

Після закінчення вказаної відпустки ОСОБА_2 на роботу не вийшла, заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку кооперативу не надала.

Вказана обставина підтверджується листом Управління Держпраці у Черкаській області від 08.12.2016 року, копія якого була надана суду позивачем разом з позовною заявою. Не подання ОСОБА_2 заяви про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підтверджується також поясненнями ОСОБА_7 та ОСОБА_5, які містяться в протоколі № 9 зборів співвласників ОСББ Центр-112 від 24.11.2017 року. Наказ про звільнення ОСОБА_2 не видавався. Оскільки позивача звільнено не було, то позовна заява про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі є безпідставною та такою, що не грунтується на законі.

Крім того, оскільки позивач не звільнена, проте після закінчення відпустки на роботу не з'явилась і не з'являється там по даний час з невідомих причин, то вимушеного прогулу не могло бути, наявний лише свідомий прогул позивачкою роботи з 01.08.2013 року і по даний час. Тому вимога про виплату середнього заробітку, а також моральної шкоди, є безпідставною.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Трудова книжка позивачу не видавалася , оскільки вона знаходиться за основним місцем роботи, копія наказу про звільнення з роботи позивачу не вручалася, оскільки такий наказ не видавався. Отже, строк для звернення до суду з відповідним позовом не настав.

Відповідач вважає, що позивач вводить в оману суд. В позовній заяві ОСОБА_2 вказує неправдиві та помилкові відомості. Трудовий договір під час прийняття на роботу позивача не укладався. Остання сторінка трудового договору була підписана головою правління ЖБК лише у 2013 році перед відбуттям позивача у відпустку, у зв'язку з вагітністю та пологами. Умови трудового договору, які розміщенні на інших сторінках, та кількість сторінок договору голові правління не була відома, отже такі умови не були узгоджені сторонами, позивач встановила їх для себе самостійно. Тому твердження позивача про прийняття її на роботу 03.10.2011 року за трудовим договором не відповідає дійсності.

Щодо подачі позивачем заяви про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В позовній заяві позивач вказує про те, що вона надала вказану заяву та свідоцтво про народження доньки, однак це недостовірна інформація. Заява та свідоцтво кооперативу не надавалися.

Позивач ОСОБА_2 вказує, що після виходу з відпустки у 2016 році її не допускали до фактичного виконання роботи. Проте, позивач з 01.08.2013 року і по даний час на роботі не з'являлася.

Позивачем було заповнено та підписано табелі обліку робочого часу за жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий (була у відпустці), березень 2013 року. Так, зазначено, що щомісячно ОСОБА_2 виконувала роботу 40 годин. Однак, такі відомості є недостовірними та свідомо змінені позивачем. У таблиці в стовпчику разом наявний слід рідини білого кольору, яка вочевидь є коректором. При огляді вказаного аркушу з таблицею з іншої сторони, помітно цифру 2 , яка надалі була за допомогою коректору змінена позивачем на 4 . Така заміна цифр прослідковується на всіх табелях обліку робочого часу (крім табеля за січень 2013 року, оскільки позивач була у відпустці). Таким чином, фактично виконані години роботи позивача у ЖБК №112 в місяць дорівнюють 20, а не 40 годин.

Згідно ч. 1 ст. 102-1 Кодексу законів про працю України, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Посадовий оклад бухгалтера у ЖБК №112 станом на 2011 рік складав 985 грн. Оскільки ОСОБА_2 працювала не на повну ставку, а за сумісництвом, то за одну годину роботи вона повинна була отримати 5 грн. 86 коп. (985 грн : 168 годин). За 20 відпрацьованих годин позивач мав би отримати 117 грн. 20 коп. Тобто саме такою мала б бути заробітна плата позивача в місяць.

Проте, оскільки саме головний бухгалтер - ОСОБА_2 розраховувала розмір заробітної плати всіх працівників ЖБК за місяць, в тому числі своєї, та виплачувала її, позивач умисно нараховувала та виплачувала собі більше заробітної плати, ніж потрібно. Тобто, замість 117 грн. 20 коп. в місяць виплачувала собі 1073 грн., тобто у розмірі навіть більшому, ніж посадовий оклад бухгалтера.

У розрахунково-платіжних відомостях ОСОБА_2 повинна була б обгрунтувати, як за лише 20 відпрацьованих годин у місяць нарахувала собі заробітну плату у розмірі 1073 грн. Однак, розрахунково-платіжні відомості (щодо нарахування заробітної плати) та платіжні відомості (щодо виплати заробітної плати) складалися ОСОБА_2 та зберігалися у неї, іншому бухгалтеру чи голові правління позивачем не передавалися, а тому відсутні були у ЖБК, та наразі відсутні у ОСББ.

Оскільки заробітна плата позивача мала складати 117 грн. 20 коп., а не 1073 грн., то розмір середньомісячного заробітку є значно нижчим, ніж той, що порахований позивачем у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_2 в якості доказу підтвердження своїх вимог додала до позовної заяви копію акту про результати проведення планової перевірки № 219 від 24.03.2014 року. Вказаний акт складений з підробленням підпису голови правління ЖБК №112 ОСОБА_7, а тому є недопустимим доказом.

Позивач вказує, що у зв'язку з фактичним виконанням роботи за основним місцем роботи у неї не було часу для захисту своїх прав іншим чином ніж написання звернень (однакових за змістом) до Управління Держпраці в Черкаській області та Міністерства соціальної політики України. Вочевидь, з цієї ж причини позивач не з'являлая на роботу і у ОСББ Центр-112 - через відсутність часу. А тепер, посилаючись на ніби-то вимушений прогул вимагає стягнути з відповідача кошти. Однак відповідач не повинен виплачувати кошти працівнику, який не виконував з 01.08.2013 року і по даний час роботу з власних неповажних причин.

В зв язку з цим в прозові просив відмовити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 21.12.2017 року подав суду заяву про уточнення розрахунку позовних вимог, яку мотивує наступним. Позивач 21.12.2017 року отримала в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Черкасах довідку форми ОК-5 - індивідуальні відомості про застраховану особу (копія додається). Цією довідкою підтверджується факт роботи та розмір зарплати позивачки ОСОБА_2 в Житлово-будівельному кооперативі № 112 з моменту працевлаштування (з жовтня 2011 року) до моменту виходу ОСОБА_2 у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (березень 2013 року). При розрахунку розміру позовних вимог за основу бралися останні два календарні місяці роботи, а саме: січень та лютий 2013 року згідно довідки про доходи від 29.03.2013р. (копія в матеріалах справи). Інших документів, які б підтверджували розмір заробітної плати ОСОБА_2 за останні два календарні місяці роботи - не було. Однак, ці відомості стали відомі 21.12.2017 року. Як вбачається із наданої довідки форми ОК-5, останніми календарними місяцями роботи ОСОБА_2О.в ЖБК № 112 є лютий та березень 2013 року. Заробітна плата в березні та лютому 2013 року ОСОБА_2 сукупно становила 2294 грн. (1147,00 грн. х 2 міс. (лютий та березень 2013р.) = 2294,00 грн.). Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік становить 13 764 грн. 00 коп. (1147,00 грн. х 12 міс.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_2

В зв язку з цим просить ухвалити рішення , яким стягнути з ОСББ ЦЕНТР-112 (код ЄДРПОУ 34725963) на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за один рік в розмірі 13 764 грн. 00 коп. та моральну шкоду в розмірі 600 грн. 00 коп., а всього 19 764 грн. 00 коп.

Ухвалою судді від 01 листопада 2017 року у справі було відкрито провадження.

Ухвалою суду,занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 24 травня 2018 року.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, з підстав, вказаних в позовній заяві.

Представник відповідача об єднання багатоквартирного будинку Центр-112 по довіреності ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнав, підтримав заперечення на позов та просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін , дослідивши письмові матеріали справи, в результаті всебічного , повного та об»єктивного їх дослідження, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що позивач згідно трудового договору від 03 жовтня 2011 року працювала у в житлово-будівельному кооперативі №112 , правонаступником якого є ОСББ ЦЕНТР-112 , на посаді головного бухгалтера за сумісництвом.

Позивач, як на підставу свої вимог посилається на те, що запис до трудової книжки про прийняття на роботу не вносився. Позивач 29.03.2013 року відбула у відпустку, в зв'язку з вагітністю та пологами по 01.08.2013 року включно (копія листка непрацездатності від 29.03.2913 року). 11.06.2013 року позивач народила доньку ОСОБА_3 (копія свідоцтва про народження серія І-СР №172823).

Позивач стверджує, що 01.08.2013 року звернулася до відповідача із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. До роботи необхідно було приступити з 13.06.2016 року. Однак , коли позивач з явилася на роботу, то їй було повідомлено, що триває реорганізація Житлово-будівельного кооперативу №112 в ОСББ ЦЕНТР- 112 , на її робоче місце в період відпустки було прийнято іншого працівника, змінився керівник реорганізованого ЖБК №112 в ОСББ ЦЕНТР-112 , а тому її вихід на роботу потрібно відкласти для того, щоб привести у відповідність документацію.

Позивач з приводу вищевказаних доводів не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів. Доводи позивача про те, що її звільнили з роботи за сумісництвом, не можуть бути покладені в основу судового рішення, так як позивач в позові вказує, що наказ про її звільнення з роботи відповідачем не видавався.

Судом встановлено, що наказом №8 від 03.10.2011 року ОСОБА_2 прийнято на посаду головного бухгалтера житлово-будівельного кооперативу №112 за сумісництвом, без укладення трудового договору. На підставі листка непрацездатності серія АГБ № 318211 позивачу була надана відпустка , у зв'язку з вагітністю та пологами з 29.03.2013 року по 01.08.2013 року.

Після закінчення вказаної відпустки ОСОБА_2 на роботу не вийшла, заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідачу не подала. Вказана обставина підтверджується листом Управління Держпраці у Черкаській області від 08.12.2016 року, копія якого надана суду позивачем в додатках до позовної заяви.

Не подання позивачем заяви про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підтверджується також поясненнями ОСОБА_7 та ОСОБА_5, які містяться в протоколі № 9 зборів співвласників ОСББ Центр-112 від 24.11.2017 року.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Трудова книжка позивачу не видавалася , так як знаходиться за основним місцем роботи позивача , копія наказу про звільнення з роботи позивачу не вручалася, так як такий наказ не видавався. Отже, суд вважає, що порушення прав позивача ще не настало. Суд не вправі поновити працівника на роботу, з якої його не звільнено.

Поскільки відсутні підстави для поновлення на роботу, то немає підстав і вирішувати позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Так як позивач при зверненні з позовом до суду звільнений від оплати судового збору, то судові витрати віднести за рахунок держави .

На підставі викладеного та керуючись ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 4,10,12, 13, 76-81,200,206,258, 264, 265, 268,273 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В позові ОСОБА_2 до об єднання співвласників багатоквартирного будинку Центр-112 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 13 764 грн.та моральної шкоди в сумі 6000 грн. - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції до апеляційного суду Черкаської області .

Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_9