Постанова

від 20.09.2018 по справі 711/9543/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1226/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 53 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року (повний текст рішення складено 31 травня 2018 року) у складі судді Колоди Л.В. у справі за позовом ОСОБА_5 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) Центр-112 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - :

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на порушення її трудових прав у зв'язку з незаконним звільненням з роботи.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_5 була прийнята на посаду головного бухгалтера за сумісництвом до Житлово-будівельного кооперативу №112 відповідно до безстрокового трудового договору від 03 жовтня 2011 року. Запис до трудової книжки про прийняття на роботу не вносився, оскільки позивачка на цьому не наполягала у відповідності до абз. 7 п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

29.03.2013 року позивачка відбула у відпустку в зв'язку з вагітністю та пологами по 01.08.2013 року включно. 11.06.2013 року у неї народилась дитина - ОСОБА_6.

ОСОБА_5 01.08.2013 року звернулася до роботодавця із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідач в усній формі повідомив, що всі необхідні документи щодо відпустки будуть оформлені. До роботи необхідно було стати після відпустки 13.06.2016 року.

Прийшовши в обумовлений строк на роботу, їй було повідомлено, що наразі триває реорганізація Житлово-будівельного кооперативу №112 в ОСББ ЦЕНТР- 112 , замість неї в період відпустки було прийнято іншого працівника, змінився керівник реорганізованого ЖБК №112 в ОСББ ЦЕНТР-112 , а тому її вихід на роботу потрібно відкласти для того, щоб привести у відповідність документацію.

Дата виходу позивачки на роботу постійно відкладалася. У жовтні 2016 року їй повідомили про те, що у вказаному ОСББ вже працює інший бухгалтер.

Фактично, ОСОБА_5 не звільнялася з роботи за власним бажанням, роботодавець зі своєї ініціативи також її не звільняв, так як про звільнення її ніхто не повідомляв і наказ про звільнення вона не отримувала.

З результатів перевірок Управління Держпраці в Черкаській області, Міністерства соціальної політики України вона дізналась, що 22.04.2015 року (в період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку) до ЖБК-112 на посаду головного бухгалтера було прийнято ОСОБА_7, яку було переведено на роботу головним бухгалтером ОСББ Центр-112 після реорганізації.

Виходячи з аналізу отриманих даних, ОСОБА_5 вважала, що документи щодо її працевлаштування були навмисно втрачені, так як на постійну роботу за безстроковим трудовим договором на посаду головного бухгалтера було прийнято нового працівника в той час, як його потрібно було прийняти на роботу за строковим трудовим договором до моменту її виходу з відпустки.

В зв'язку з тим, що відповідач не визнає, що позивачка є його працівником, фактично не допускає її до роботи, не здійснив її переведення з реорганізованого ЖБК-112 в порядку ч. 3 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_5 вважає себе звільненою з роботи незаконним способом.

Тому для захисту своїх трудових прав вона звернулась до суду. В уточненому позові просила визнати звільнення ОСОБА_5 з роботи в ОСББ Центр-112 незаконним, поновити її на посаді бухгалтера в ОСББ Центр-112 , стягнути з ОСББ Центр-112 на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за один рік в розмірі 13 764 грн. 04 коп. та моральну шкоду в розмірі 6 000 грн. 00 коп., а всього 19 764 грн. 00 коп.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, суд виходив з того, що трудова книжка позивачці не видавалась, оскільки знаходиться за місцем її роботи, копія наказу про звільнення з роботи також не видавалася і позивачці не вручалась. Тому суд дійшов до висновку про те, що порушення прав позивачки ще не настало, так як суд не вправі поновити працівника на роботу, з якої його не звільнено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням та посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку.

За твердженням апелянта суд не звернув уваги на те, що відповідач не заперечував факт наявності трудових відносин між ОСОБА_5 та ЖБК №112. Відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу Законів про Працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Таким чином, відповідач був зобов'язаний перевести ОСОБА_5 з реорганізованого ЖБК №112 до новоствореного ОСББ Центр 112 . Висновок суду про те, що позивачка не є наразі звільненою, не відповідає дійсності, оскільки її досі не переведено до ОСББ Центр 112 , а тому після реорганізації ЖБК-112 трудові відносини з ЖБК-112 фактично припинились. Відсутність документів про звільнення не підтверджує факту не звільнення, а свідчить про порушення порядку та процедури звільнення за ст. 47 Кодексу Законів про Працю України.

У зв'язку з неповним дослідженням судом всіх обставин справи ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи встановлено такі обставини.

03 жовтня 2011 року між Житлово-будівельним кооперативом №112 в особі Голови правління ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено трудовий договір, згідно з яким остання прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера в ЖБК 112. Умовами трудового договору встановлено погодинний посадовий оклад у розмірі 53,65 грн. за 1 годину роботи або 1073 грн. на місяць. Строк трудового договору починається з 03.10.2011 року та триває до розірвання за згодою сторін (а.с. 8-10).

Відповідно до ст. 21 Кодексу Законів про Працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (згідно з Положенням Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій , затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. N 43).

З аналізу записів у трудовій книжці ОСОБА_5 вбачається, що основним місцем роботи позивачки в період з 07.10.2010 року по 13.06.2016 року було ВАТ Укрнафта (з 23.03.2011 року - ПАТ Укрнафта ) (а.с. 22).

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_5 була прийнята з 03 жовтня 2011 року на роботу на посаду бухгалтера за сумісництвом в ЖБК-112 на підставі безстрокового трудового договору. Це також підтверджується копією наказу Голови ЖБК № 112 від 03.10.2011 року № 8 (а.с. 79).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про незаконність свого звільнення, ОСОБА_5 посилалась на те, що відповідач ОСББ Центр-112 фактично не допускає її до роботи, не здійснив переведення з реорганізованого ЖБК 112, не визнає її своїм працівником.

Оцінюючи такі доводи, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ЖБК №112 (ЄДРПОУ 34725963) було зареєстровано як юридичну особу з 21.11.2006 року, припинено 22.09.2015 року (а.с. 14-16). Натомість, за вказаним кодом ЄДРПОУ 34725963 зареєстровано ОСББ Центр-112 від 22.09.2015 року (а.с. 17 - 19). Відповідно до установчих документів ОСББ ЦЕНТР-112 є правонаступником ЖБК-112. Як вбачається з Витягів з ЄДР керівником реорганізованого ЖБК-112 та ОСББ ЦЕНТР-112 є одна і та ж особа ОСОБА_9.

Отже, ЖБК-112 було реорганізовано в ОСББ ЦЕНТР-112 .

З огляду на ч. 3 ст. 36 КЗпП України дія трудового договору ОСОБА_5, укладеного з ЖБК-112, продовжується, тому вона вважається такою, що перебуває в трудових відносинах з ОСББ ЦЕНТР-112 .

Разом з тим, сторонами не доведено факт звільнення ОСОБА_5 з ОСББ Центр-112 , як і не доведено факт недопуску позивачки до роботи.

ОСОБА_5 була тимчасово непрацездатна у зв'язку з пологами та народженням дитини з 29.03.2013 року по 01.08.2013 року (листок непрацездатності - а.с. 11).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії І-СР №172823 від 03 липня 2013 року ОСОБА_5 є матір'ю дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Судом враховано, що в період проведення реорганізації ЖБК-112 позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за основним місцем роботи, що підтверджується записами в трудовій книжці (02.08.2013 року надано відпустку згідно з наказом №5072-зв ПАТ Укрнафта від 01.08.2013 року).

Загальні підстави припинення трудового договору визначені у ст. 36 КЗпП України, розірвання трудового договору за ініціативи роботодавця регламентовано у ст.ст. 40, 41, 43-1 КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Таким чином, законодавством передбачено певний порядок припинення трудового договору, зокрема, і в випадку його розірвання за ініціативи роботодавця.

Працівник може звернутись до суду щодо порушення його прав при звільненні в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ст. 233 КЗпП України).

Враховуючи позицію відповідача, який не оскаржує, що наказ про звільнення не видавався, твердження позивачки про її незаконне звільнення є передчасним та необґрунтованим.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду про неможливість поновити на роботі працівника, якого не звільнено.

Що стосується вимог ОСОБА_5 про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, то необхідно враховувати, що згідно з вимогами ст. 235 КЗпП України стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відшкодовується у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення та, відповідно, поновленні на роботі. Моральна шкода відшкодовується у разі порушення прав працівника роботодавцем (ст. 237-1 КЗпП України) .

На підставі наведених вище доводів та висновків суд апеляційної інстанції погоджується з позицією районного суду у тому, що факт незаконного звільнення позивачки та порушення її трудових прав не доведено.

Зважаючи на характер роботи позивачки за сумісництвом, оплата її праці залежить від фактично виконаної роботи. Доводи про те, що ОСОБА_5 не допускали на робоче місце, не підтверджені відповідними доказами.

Таким чином, факт вимушеного прогулу не підтверджено позивачкою. Тому, вимога про стягнення середньої заробітної плати не підлягає задоволенню.

В силу вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших учасників судового процесу. Кожен учасник судового процесу зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову у спосіб, визначений позивачем.

Доводи апеляційної скарги оцінені колегією суддів та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.

Судді