Постанова

від 04.06.2018 по справі 910/19576/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р. Справа№ 910/19576/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.06.2018;

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 (повне судове рішення складено - 01.03.2018)

у справі № 910/19576/17 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного підприємства "Дніпротранс"

до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"

про стягнення 244 579,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Дніпротранс" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (надалі - відповідач) про стягнення 244 579,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з листопада 2016 року по квітень 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договори на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник прийняти та сплатити надані послуги. Позивач зазначає, що відповідачем допущено прострочення оплати наданих послуг перевезення, допущено простій судна в порту під час розвантаження, в зв'язку з чим позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату демереджу. Позивач зазначає, що в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договорами позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати, нараховані за прострочення оплати за послуги перевезення, 3 % річних, нараховані на суму інфляційних втрат за порушення строку оплати інфляційних втрат, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на суму несплаченого демереджу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 (повний текст рішення складено - 01.03.2018) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Приватного підприємства "Дніпротранс" 122 744,67 грн боргу, 11 836, грн. - 3% річних, 21 627,20 грн інфляційних втрат, 2 343,13 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 в частині стягнення з нього 122 744,67 грн - боргу, 11 836, грн - 3% річних, 21 627,20 грн - інфляційних втрат, 2 343,13 грн - судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Так, за доводами відповідача, суд першої інстанції неправомірно стягнув інфляційні втрати, оскільки договором передбачено можливість здійснення індексацію валютних коливань, що за твердженнями відповідача є інфляційними втратами, однак позивач своїм правом не скористався, а тому позбавлений права заявляти вимоги про сплату інфляційних втрат. Окрім цього, на думку апелянта, стягнення річних та інфляційних втрат є неправомірним за ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання мало вираження в іноземній валюті. Також апелянт зазначив,, про неправомірне стягнення з останнього демереджу, оскільки позивачем вчасно не повідомлялось про час та дату прибуття судна. А тому просив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - скасувати, прийнявши нове рішення - про відмову в позові в цій частині.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 у справі №910/19576/17, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", призначено справу до розгляду на 14.05.2018.

03.05.2018 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі, відповідно до якого сторона зазначила про правомірність стягнення судом першої інстанції демереджу на суму 122 744,67 грн, оскільки позивачем вчасно було повідомлено відповідача та третю особу про прибуття судна. Окрема сторона зазначила про необхідність застосування загального строку позовної давності, зокрема до позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У судових засіданнях представник відповідача неодноразово заперечував проти долучення відзиву позивача (поданого 03.05.2018) та подав 24.05.2018 відповідь на відзив позивача у даній справі, в якій просив повернути без розгляду відзив у зв'язку з відсутністю у представника позивача права підпису відзиву. Судом апеляційної інстанції прийнято відзив на апеляційну скаргу на підставі ст. 263 ГПК України та досліджено його доводи під час апеляційного перегляду.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відхиляє заяву відповідача про повернення без розгляду відзиву з мотивів, зазначених у мотивувальній частині постанови.

14.05.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача 7 000,00 грн судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

24.05.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про застосування відмови до вимог позивача про стягнення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

30.05.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення до розрахунку суми судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до яких позивач просив окрім заявлених раніше 7000,00 грн судових витрат, у разі залишення рішення суду першої інстанції без змін - стягнути додатково 9 000,00 грн судових витрат.

В судових засіданнях оголошувались перерви, так, зокрема, в судовому засіданні 30.05.2018 в порядку ст. 216 ГПК України було оголошено перерву до 04.06.2018.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.06.2018 апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні 04.06.2018 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Третя особа в судове засідання 30.05.2018 не з'явилася, проте, від останньої надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності її представника. Вказане клопотання було задоволено судом у судовому засіданні 14.05.2018 (про що зазначено в протоколі судового засіданні від 14.05.2018). У відзиві на апеляційну скаргу просила залишити її без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) було укладено наступні договори:

1) 04 листопада 2015 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір № 04/11-2015 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник прийняти та сплатити надані послуги.

2) 12 листопада 2015 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник укладено договір № 12/11-2015 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

3) 20 листопада 2015 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №20/11-2015 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

4) 21 грудня 2015 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №21/12-2015 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

5) 09 лютого 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фахтувальник) укладено договір № 09/02-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

6) 15 березня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №15/03-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

7) 01 квітня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №01/04-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

8) 22 квітня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір № 22/04-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

9) 12 серпня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №12/08-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

10) 01 вересня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №01/09-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом, відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

Так, в частині заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за вказаними десятьма договорами, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність прострочення заборгованості та обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак, через пропуск позовної давності відмовив у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням тієї обставини, що апелянт не оскаржує рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції переглядає рішення в межах доводів апеляції.

У цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи позивача про необхідність застосування загального строку позовної давності (тривалістю три роки) до позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки позивачем апеляційна скарга не подавалась, тоді як суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Щодо інших позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове їх задоволення судом першої інстанції та стягнення з відповідача: 122 744, 67 грн - демереджу, 3 % річних за договором №30/09-2016 від 30.09.2016 в розмірі 295,89 грн; інфляційних втрат в розмірі 2200,00 грн та 3 % річних в розмірі 1286,32 грн за договором №17/11-2016 від 17.11.2016; інфляційних втрат в розмірі 14 927,20 грн та 4 977,81 грн - 3 % річних за договором №12/12-2016 від 12.12.2016; 3 % річних в розмірі 1357,93 грн за договором №28/02-2017 від 28 лютого 2017 року; інфляційних втрат в розмірі 4500,00 грн та 3 % річних в розмірі 1430,43 грн за договором № 07/03-2017 від 07.03.2017; 3 % річних в розмірі 2488,37 грн за договором №29/03-2017 від 29.03.2017.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого господарського суду із застосуванням наступних норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до кожного із додаткових статей (фактично додатків) до договорів фрахтування (стаття 42) сторонами було погоджено, що правом, що регулює договори, - є матеріальне право України.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 1 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що даний кодекс регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства.

Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

Відповідно до ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Згідно з положеннями ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученнях.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.388 ЦК України термін позовної давності до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу обчислюється з дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги.

Згідно з п.4 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, судом першої інстанції було правомірно зазначено, що при визначенні строку позовної давності за заявленими позовними вимогами слід виходити із положень ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України (як спеціальної норми відносно ст. 257 ЦК України).

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат (в порядку ст. 625 ЦК України) окремо по кожному договору фрахтування (окрім зазначених вище, по яких суд першої інстанції відмовив у стягненні через пропуск позовної давності), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондується обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. (Суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Таким чином, у даній справі позивач правомірно нарахував відповідачу річні та інфляційні втрати (в порядку ст. 625 ЦК України) за порушення грошового зобов'язання.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта з посиланням на статті 26 додаткових статей до договорів фрахтування, в яких передбачено фактично індексацію валютних коливань (валютне коригування), оскільки за своєю правовою природою індексація валютних коливань - є коригуванням ціни договору в залежності від зміни курсу в даному випадку долара США (за офіційними даними НБУ) більше ніж на 2,5 %. Водночас ціна договору узгоджена в національній валюті України.

Тоді як нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, якщо індексація валютних коливань (валютне коригування) є можливістю зміни ціни договору, яка не залежить від прострочення виконання грошового зобов'язання (в даному випадку лише з прив'язкою до неоплати фрахту протягом 21 банківського дня після підписання коносамента та збільшення курсу долара США більше ніж на 2,5 %), то нарахування інфляційних втрат - є захист майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів, розмір яких залежить також і від періоду прострочення боржника та не може обмежуватись мінімальним розміром збільшення валютного коливання.

А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат.

Стосовно доводів апелянта про неможливість нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з тим, що, за доводами апелянта, ціна договору визначена в іноземній валюті (доларах США), суд апеляційної інстанції зазначає, що відхиляє такі доводи як необґрунтовані з урахуванням наступного.

Так, відповідно до статті 26 додаткових статей до договорів фрахтування сторонами було погоджено, що оплата фрахту здійснюється 100 % протягом трьох банківських днів в національній валюті України. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, усі акти здачі-приймання робіт (надання послу), рахунки на оплату були підписані та виставлені в гривні та оплачені відповідачем також в національній валюті України. А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як такі, що суперечать матеріалам справи.

Таким чином, правомірними є висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог (3% річних та інфляційних втрат) по наступним договорам.

Так, 30 вересня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №30/09-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№ 11), відповідно до якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Медногорск за маршрутом: Запорізький річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №21 від 25 жовтня 2016 року на суму 1719618,00 грн.

Тоді як відповідно статті 26 договору фрахтувальник зобов'язався сплатити фрахт шляхом 100 % перерахування в банк судновласника протягом 20 (двадцяти) банківських днів після підписання Коносаменту та виставлення рахунку на оплату. Коносаменти на перевезення вантажу за маршрутом: Запорізький річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія) підписані 03.10.2016 р. Загальна вартість наданих послуг відповідно виставленого рахунку на оплату № 19 від 03 жовтня 2016 складає 1719618,00 грн. Отже, відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату № 19 від 03 жовтня 2016 не пізніше 01.11.2016.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату № 19 від 03 жовтня 2016 відповідачем сплачено наступним чином: 01.11.2016 - 519618,00 грн; 02.11.2016 - 100000,00 грн; 07.11.2016 - 100000,00 грн; 08.11.2016 - 100000,00 грн; 09.11.2016 - 500000,00 грн; 11.11.2016 - 400000,00 грн.

Так, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу 871,22 грн - 3 % річних за період з 01.11.2016 по 11.11.2016.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем допущено прострочення оплати за договором №30/09-2016 від 30.09.2016, у зв'язку з чим позивач обґрунтовано нарахував 3 % річних на суму простроченого зобов'язання.

Разом з цим, 04.12.2017 відповідачем було подано заяву про застосування наслідків пропущення строків позовної давності.

Тоді як позивач звернувся з даним позовом до суду 03.11.2017, що підтверджується штампом на конверті (в якому направлялась позовна заява).

Таким чином, з огляду на те, що прострочення оплати за договором №30/09-2016 від 30.09.2016 мало місце з 02.11.2016, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем частково пропущено річний строк позовної давності. Отже, в задоволенні позовних вимог про стягнення 871,22 грн - 3 % річних за період з 01.11.2016 по 02.11.2016 - правомірно відмовлено.

Водночас в частині стягнення 3 % нарахованих за період з 03.11.2016 по 11.11.2016 (за якими не пропущено строк позовної давності) суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в розмірі 295,89 грн.

17 листопада 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №17/11-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№12), відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Лімба за маршрутом: Запорізький річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 25 від 10 грудня 2016 року на суму 1 696 489,50 грн та рахунком на оплату № 23 від 25 листопада 2016. Таким чином, відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату № 23 від 25 листопада 2016 р. не пізніше 23.12.2016.

Натомість, як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок, надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату № 23 від 25 листопада 2016 відповідачем було сплачено наступним чином: 23.12.2016 - 596489,50 грн; 27.12.2016 - 50000,00 грн; 28.12.2016 - 150000,00 грн; 29.12.2016 - 100000,00 грн; 05.01.2017 - 100000,00 грн; 06.01.2017 - 150 000,00 грн; 10.01.2017 - 100 000,00 грн; 11.01.2017 - 100 000,00 грн; 12.01.2017 - 150 000,00 грн; 17.01.2017 - 100 000,00 грн; 18.01.2017 - 100 000,00 грн.

Так, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу 2200,00 грн - інфляційні втрати за січень 2017, 1467,11 грн - 3 % річних за період з 23.12.2016 по 18.01.2017, 43,67 грн - 3 % річних на суму прострочених інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість

позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2200,00 грн за січень 2017 (на суму боргу 200 000,00 грн).

Щодо розрахунку 3 % річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем невірно визначено період нарахування заборгованості, оскільки останній день сплати не включається до періоду заборгованості, як і не включається день часткової оплати. Відтак прострочення має місце з 24.12.2016 до 17.01.2018 на суму 1286,32 грн.

12 грудня 2016 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №12/12-2016 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№13), відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник прийняти та сплатити надані послуги.

ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Лімба за маршрутом: Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2 від 18 лютого 2017 року на суму 1 508 886,00 грн та рахунком на оплату №24 від 18 грудня 2016 на суму, що складає 1 508 886,00 грн. Таким чином, відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату №24 від 18 грудня 2016 не пізніше 17.01.2017.

Разом з цим, як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок, надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату №24 від 18 грудня 2016 відповідачем сплачено наступним чином: 02.02.2017 - 88 886,00 грн; 17.02.2017 - 280 000,00 грн; 22.02.2017 - 150 000,00 грн; 28.02.2017 - 200 000,00 грн; 03.03.2017 - 500 000,00 грн; 09.03.2017 - 60 000,00 грн; 10.03.2017 - 40 000,00 грн; 13.03.2017 - 150 000,00 грн; 15.03.2017 - 40 000,00 грн.

Так, позивачем у зв'язку з допущенням відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання, було нараховано відповідачу 14 927,20 грн - інфляційних втрат за лютий 2017, 5 225,84 грн - 3 % річних за період з 17.01.2017 по 15.03.2017, 243,66 грн - 3 % річних, нарахованих на суму прострочених інфляційних втрат.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем допущено прострочення оплати за договором №12/12-2016 від 12.12.2016, в зв'язку з чим позивач мав право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму простроченого зобов'язання.

Щодо розміру нарахувань, суд першої інстанції правомірно зазначив, що обґрунтованим розміром 3 % річних - є 4 977,81 грн, тоді як інфляційних втрат - в розмірі 14 927,20 грн.

У цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про необхідність застосування строків позовної давності до вимог за даним договором, оскільки період прострочення заборгованості не виходить за межі річного періоду.

28 лютого 2017 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №28/02-2017 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№ 14), відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Медногорск за маршрутом: Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №4 від 25 березня 2017 року на суму 1633810,50 грн.

Відповідно статті 26 договору фрахтувальник зобов'язувався сплатити фрахт шляхом 100 % перерахування в банк судновласника протягом 20 (двадцяти) календарних днів після підписання Коносаменту та виставлення рахунку на оплату. Коносаменти на перевезення вантажу за маршрутом: Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія) підписані 04.03.2017. Загальна вартість наданих послуг відповідно виставленого рахунку на оплату № 2 від 04 березня 2017 складає 1 633 810,50 грн. Так, відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату № 2 від 04 березня 2017 не пізніше 24.03.2017.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок, надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату № 2 від 04 березня 2017 відповідачем сплачено наступним чином: 24.03.2017 - 100 000,00 грн; 28.03.2017 - 153 810,50 грн; 30.03.2017 - 100 000,00 грн; 04.04.2017 - 500 000,00 грн; 06.04.2017 - 500 000,00 грн; 10.04.2017 - 200 000,00 грн; 11.04.2017 - 80 000,00 грн.

На підставі вказаного договору позивачем заявлено до стягнення 1610,05 грн - 3 % річних за період з 24.03.2017 по 11.04.2017р.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивачем невірно визначено період нарахування заборгованості, оскільки останнім днем сплати заборгованості було 24.03.2017, а відтак прострочення має місце з 25.03.2017, одночасно з цим, в день часткової сплати боргу сума боргу, з якої здійснюється нарахування 3 % річних зменшується та не включається в період нарахування.

Таким чином, обґрунтованим та таким, що правомірно задоволено судом першої інстанції є розмір 3 % річних в сумі - 1357,93 грн.

07 березня 2017 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) було укладено договір № 07/03-2017 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№15). За вищевказаним договором ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Лімба за маршрутом: Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 6 від 30 березня 2017 року на суму 1621953,00 грн.

Відповідно статті 26 договору, фрахтувальник зобов'язувався сплатити фрахт шляхом 100 % перерахування в банк судновласника протягом 20 (двадцяти) календарних днів після підписання Коносаменту та виставлення рахунку на оплату. Коносаменти на перевезення вантажу за маршрутом Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія) підписані 14.03.2017. Загальна вартість наданих послуг відповідно виставленого рахунку на оплату № 3 від 14 березня 2017 р. складає 1 621 953,00 грн. Відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату № 3 від 14 березня 2017 р. не пізніше 04.04.2017.

Як правомірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок, надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату №3 від 14 березня 2017 відповідачем сплачено наступним чином: 11.04.2017 - 121953.00 грн; 13.04.2017 - 450000,00 грн; 14.04.2017 - 550000,00 грн; 18.04.2017 - 500000,00 грн.

До стягнення позивачем заявлено 4500,00 грн - інфляційних втрат за квітень 2017; 1563,75 грн - 3 % річних за період з 04.04.2017 по 18.04.2017; 55,85 грн - 3 % річних від простроченої суми інфляційних втрат.

В частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4500,00 грн.

Щодо нарахування за вказаний період 3 % річних, як і при здійсненні нарахування за попередніми договорами, позивачем невірно визначено період нарахування заборгованості, оскільки в день часткової сплати боргу сума боргу, з якої здійснюється нарахування 3 % річних зменшується та не включається в період нарахування. Таким чином, обґрунтованим є розмір позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 1430,43 грн.

Разом з цим, у зв'язку з порушенням договору №07/03-2017 від 07 березня 2017 (в частині перевищення часу обробки судна в порту вивантаження) позивачем було нараховано відповідачу штраф в розмірі 22 407,03 грн.

Так, за договором №07/03-2017 від 07 березня 2017 року здійснювалось перевезення вантажу т/х Лімба за маршрутом: Херсонський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія)/ порт Лом (Болгарія) та було допущено перевищення часу обробки судна в порту вивантаження.

Матеріалами справи підтверджується, що в порт Лом т/х Лімба прибув 27.03.2017 та в 08:45 годин був поданий нотіс про готовність судна до вантажних операцій. Стадійний час на розвантаження розпочався 27.03.2017 з 15:00 годин. Відповідно до статті 20 договору № 07/03-2017, фрахтувальник зобов'язувався забезпечити за свій рахунок розвантаження судна в порту Лом зі швидкістю 600 мт за 24 послідовні години. В даному випадку стальна продукція в кількості 1369,495 тон повинна була бути вивантажена з судна за 54 години 47 хвилин. Але фактично затрачений час на очікування судном закінчення вантажних робіт склав 68 годин. Час простою судна в порту Русе склав 13 годин 13 хвилин.

При цьому час простою судна в порту розвантаження за договором №07/03-2017 склав 13 годин 13 хвилин. За перевищення часу обробки судна, згідно положень ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України та на підставі статті 41 договору № 07/03-2017 був нарахований демередж в розмірі 22 407,03 грн. На суму демереджу був виставлений рахунок № 7 від 05.04.2017 та разом з розрахунком демереджу, копіями нотісу та таймшиту був направлений фрахтувальнику для оплати.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта з посиланням на неподання щоденних нотісів капітаном судна, в зв'язку з чим причал не був звільнений для прибуття в порт судна.

Оскільки як вбачається з листа ПАТ Запоріжсталь (відправником вантажу) від 08.12.2017 простій судна в порту Лом (Болгарія) виник з підстав несвоєчасного надання вагонів, в які повинно бути вивантажено вантаж з судна, а не з підстав зайнятості причалу. Більше того, вантажовідправник був обізнаний про затримку вивантаження судна та визнав правомірність нарахування демереджу. В цій частині обґрунтовані є висновки місцевого господарського суду, що відповідачу було надано інформацію щодо здійснення завантаження вантажу, здійснення вивантаження першої партії вантажу в порту Русе 23.03.2017 та відносно очікуваної дати підходу судна в порт Лом 27.03.2017, що підтверджується електронними повідомленнями.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що 07.03.2017 був підписаний договір, судно було завантажено 14.03.2017, цього ж дня було оформлено та підписано коносаменти та відповідач отримав рахунок на оплату фрахту за перевезення. А тому доводи апелянта про зайнятість причалу через необізнаність про прибуття судна, є безпідставні та відхиляються судом апеляційної інстанції.

При цьому відповідно до ст. 41 договору №07/03-2017, демередж сплачується фрахтувальником протягом 10 банківських днів після отримання рахунку.

Доказів оплати демереджу за договором №07/03-2017 в розумінні ст.ст. 76-79, 269 ГПК України ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції надано не було, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 22 407,03 грн демереджу за договором №07/03-2017 від 07 березня 2017 року.

29 березня 2017 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №29/03-2017 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№16), відповідно якого судновласник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу для фрахтувальника, а фрахтувальник - прийняти та сплатити надані послуги.

ПП Дніпротранс виконало для ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ перевезення вантажу т/х Медногорск за маршрутом: Запорізський річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №10 від 19 квітня 2017 року на суму 1 891 692,00 грн.

Відповідно статті 26 договору, фрахтувальник зобов'язувався сплатити фрахт шляхом 100 % перерахування в банк судновласника протягом 20 (двадцяти) календарних днів після підписання Коносаменту та виставлення рахунку на оплату. Коносаменти на перевезення вантажу за маршрутом: Запорізький річковий порт (Україна) - порт Русе (Болгарія) / порт Лом (Болгарія) підписані 02.04.2017. Загальна вартість наданих послуг відповідно виставленого рахунку на оплату № 6 від 02 квітня 2017 складає 1891692,00 грн.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити надані послуги фрахтування згідно рахунку на оплату № 6 від 02 квітня 2017 не пізніше 22.04.2017.

Тоді як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок, надані послуги перевезення згідно виставленого рахунку на оплату № 6 від 02 квітня 2017 відповідачем сплачено наступним чином: 28.04.2017 - 191692,00 грн; 10.05.2017 - 200000,00 грн; 12.05.2017 - 300000,00 грн; 13.05.2017 - 1200000,00 грн.

Так, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем було нараховано відповідачу 3110,29 грн - 3 % річних за період з 22.04.2017 по 12.05.2017.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3 % річних 2488,37 грн за період з 25.04.2017 по 11.05.2017.

20 квітня 2017 року між ПП ДНІПРОТРАНС (судновласник) та ПАТ СК УКРРІЧФЛОТ (фрахтувальник) укладено договір №20/04-2017 на послуги з перевезення вантажу водним транспортом (№17).

За договором №20/04-2017 від 20 квітня 2017 здійснювалось перевезення вантажу т/х Медногорск за маршрутом: Запорізький річковий порт Україна - порт Русе (Болгарія)/ порт Лом (Болгарія) та було допущено перевищення часу обробки судна в порту вивантаження.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що в порт Лом т/х Медногорск прибув 10.05.2017 та в 09:00 годин був поданий нотіс про готовність судна до вантажних операцій. Сталійний час на розвантаження розпочався 10.05.2017 з 13:00 годин.

Водночас, згідно зі ст. 20 договору № 20/04-2017, фрахтувальник зобов'язувався забезпечити за свій рахунок розвантаження судна в порту Лом зі швидкістю 600 мт за 24 послідовні години. В даному випадку стальна продукція в кількості 1609,045 тон повинна була бути вивантажена з судна за 64 години 22 хвилини. Але фактично затрачений час на очікування судном закінчення вантажних робіт склав 125 годин. Час простою судна в порту Русе склав 60 годин 38 хвилин.

Разом з цим, за перевищення часу обробки судна, згідно положень ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України та на підставі статті 41 договору № 20/04-2017 від 20.04.2017 був нарахований демередж в розмірі 100 337,64 грн. На суму демереджу був виставлений рахунок №12 від 15.05.2017 та разом з розрахунком демереджу, копіями нотісу та таймшиту був направлений фрахтувальнику для оплати.

Так, відповідач наявність порушення строку розвантаження судна в порту Лом не заперечував, натомість зазначив, що період часу з 10.05.2017р. по 15.05.2017 не може зараховуватися до періоду сталійного часу, оскільки судновласником було заборонено вивантаження вантажу в зв'язку з несвоєчасною оплатою фрахту за договором та застосовано право притримання вантажу.

В цій частині суд першої інстанції правомірно зазначив, з посиланням на ст. ст. 148, 149 Кодексу торговельного мореплавства, відповідно до яких сталійний час - це термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений із судна, а контрсталійний час - додатковий після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт, за який передбачено сплату демереджу.

Згідно ст.163 Кодексу торговельного мореплавства після видачі вантажу одержувачу перевізник втрачає право вимоги від відправника чи фрахтувальника платежів, не внесених одержувачем, за винятком випадків, коли перевізник не зміг здійснити право притримання вантажу з незалежних від нього причин.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач на підставі ст.163 Кодексу торговельного мореплавства правомірно застосував право притримання вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено суму фрахту лише 13.05.2017.

Тоді як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, в порт Лом т/х "Медногорск" прибув 10.05.2017 та в 09:00 годин був поданий нотіс про готовність судна до вантажних операцій. Сталійний час на розвантаження розпочався 10.05.2017 з 13:00 год, при цьому переривання сталійного часу не відбулося, в зв'язку з тим, що позивач скористався правом притримання вантажу внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо оплати фрахту.

А тому доводи апелянта про те, що період з 10.05.2017 по 13.05.2017 не має враховуватися до стадійного, відхиляються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині .

Таким чином позивачем було правомірно заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 100 337,64 грн демереджу за договором № 20/04-2017 від 20.04.2017.

Отже, враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення: 22 744 грн 67 коп - суму боргу (демереджу), 11836 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 75 коп - 3 % річних, 21 627 (двадцять одну тисячу шістсот двадцять сім) грн 20 коп - інфляційних втрат за усіма договорами разом (17 шт.) за вказані в мотивувальній частині періоди. Доводи апелянта в частині відсутності підписаного між сторонами договору № 20/04-2017 від 20.04.2017, та відповідно, недослідження його в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, зокрема, 30.05.2018 було оглянуто оригінали акту виконаних робіт по вказаному договору, виставлені позивачем рахунки та частково банківські виписки. А тому з урахуванням наявності оригіналів первинних документів надання послуг та здійснення оплати, доводи апелянта про неіснування договору № 20/04-2017 від 20.04.2017, копія якого наявна в матеріалах справи, не приймаються судом апеляційної інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги відхиляються судом повністю.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

В частині стягнення судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката у розмірі 7000,00 грн (за першою заявою) та 9 000,00 грн (за другою заявою), суд апеляційної інстанції покладає їх на сторін наступним чином.

Так, в суді апеляційної інстанції представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатом Короленко О.М., вказана обставина підтверджується договором № 17/11/2017 про надання юридичних послуг від 17.11.2017. Відповідно до якого Суб'єкт підприємницької діяльності - Фізична особа Короленко О.М. зобов'язувалась надати ПП Дніпротранс (позивач) юридичні послуги у справі між ПП Дніпротранс та ПАТ Судноплавна компанія Укррічфлот про стягнення плати за простій судна, пені, інфляційних втрат та 3% річних на підставі виконаних зобов'язань за договорами.

В подальшому між сторонами до договору № 17/11/2017 також було укладено додаткову угоду до договору від 30.03.2018. Відповідно до якого сторони погодили, що у разі залишення рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 у справі № 910/19576/17 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, замовник додатково сплачує виконавцю плату за виконану роботу у розмірі 9 000,00 грн.

У підтвердження наявних правовідносин та права адвоката на представлення інтересів позивача також було надано наступні документи:

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2385/10 від 30.10.2003;

- ордер серія КС № 169705, виданий ПП Дніпротранс адвокату Короленко О.М. від 17.11.2017;

- довіреність від ПП Дніпротранс на адвоката Короленко О.М. від 27.03.2018;

- рахунок-фактура № 30/03/18 від 30.03.2018 на суму 7 000,00 грн;

- квитанція про оплату виставленого адвокатом рахунку від 18.03.2018 на суму 7 000,00 грн.

Відповідно до ст. 26 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином, адвокатом було надано усі необхідні докази уповноваження його на представлення інтересів ПП Дніпротранс в суді апеляційної інстанції.

В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про відсутність у адвоката Короленко О.М. права підпису, зокрема, відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо розміру судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката у розмірі 16 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, із наданого до суду рахунку-фактури вбачається перелік послуг, наданих адвокатом на агальну суму 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума витрат, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 7000,00 грн є спів мірною із обсягом послуг, які були надані та її сплата підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 30 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тоді як щодо заявлених 9 000,00 грн судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає, що сума таких витрат фактично є гонораром адвоката за успіх . Тобто сумою винагороди адвоката, що виплачується за умови досягнення потрібного замовнику результату.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата такого гонорару залежить від волевиявлення замовника та не може бути покладена на відповідача у справі, оскільки не відповідає критеріям співмірності передбаченим ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Таким чином, у покладанні на відповідача судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката у розмірі 9 000,00 грн - суд апеляційної інстанції відмовляє.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції у розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, ч. 3 ст. 269 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 у справі № 910/19576/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 у справі № 910/19576/17 - залишити без змін.

3 Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на сторін.

Судовий збір покласти на апелянта.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м.Київ, вул.Електриків, будинок 8, код ЄДРПОУ 00017733) на користь Приватного підприємства "Дніпротранс" (73025, Херсонська обл., місто Херсон, вул.Шолом Алейхема, будинок 14, код ЄДРПОУ 32391983) 7 000 (сім тисяч) витрат на професійну правничу допомогу.

В решті задоволення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката - відмовити.

4. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.

5. Матеріали справи № 910/19576/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено - 07.06.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич