Постанова

від 17.05.2018 по справі 910/2079/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2079/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції"

представник позивача - Мазур Л.В. (довіреність №5 від 16.05.2018),

відповідач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

позивач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

відповідач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції"

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

представник - Костенко Є.А. (витяг з ЄДРЮОФОПГФ станом на 19.03.2018, пункт 12.8.15 Статуту ТОВ "УЛФ-Фінанс")

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 14.12.2017

у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Тищенко О.В., Чорна Л.В.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017

у складі судді Чинчин О.В.

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції"

про визнання права на предмет лізингу та стягнення переплати в розмірі 10 754, 26 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

про стягнення заборгованості в розмірі 363 555,10 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 09.02.2018, поштовим відправленням, надісланим на адресу Київського апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/2079/17 в порядку статей 286, 287 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/2079/17 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 23.02.2018.

3. Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2018 у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/2079/17 та призначено її розгляд на 02.05.2018 о 09 год. 30 хв., який ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 відкладено на 17.05.2018.

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" 26.03.2018 подало відзив на касаційну скаргу.

5. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 328, 392, 512, 525, 625, 629, 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 174, 188, 189, 198 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 4-3, 22, 60, 82 ГПК України.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (далі - ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - ТОВ "Український лізинговий фонд") про визнання права власності на предмет лізингу та стягнення переплати в розмірі 10 754, 26 грн.

7. Позовні вимоги мотивовано тим, що 17.01.2014 між ТОВ "Український лізинговий фонд") (лізингодавець) та ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2473/01/14-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток №2), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також, інші платежі відповідно до умов цього договору. Як зазначає позивач, на виконання умов договору він сплатив в повному обсязі лізингові платежі в розмірі 201 088, 06 грн., які включають вартість предмета лізингу - 139 940 грн., винагороду (комісію) лізингодавця - 61 148, 06 грн., переплата склала 10 754, 26 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 24.01.2014 по 18.02.2016, а тому останній набув право власності на предмет лізингу. Однак, відповідач не визнає право власності на предмет лізингу у зв'язку з наявністю заборгованості позивача за зазначеним договором. За таких підстав, позивач звернувся до суду з позовом та просить визнати право власності ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на легковий автомобіль Hyindai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № двигуна НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3 та стягнути з ТОВ "Український лізинговий фонд" на користь позивача переплату за договором фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 в розмірі 10 754, 26 грн.

8. 21.03.2017 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від ТОВ "Український лізинговий фонд" надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" про стягнення заборгованості в розмірі 363 555, 10 грн. Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначив, що відповідач неналежним чином виконав умови договору по оплаті лізингових платежів за період з 07.08.2015 по 07.02.2017. Отже, заборгованість ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" перед позивачем за зустрічним позовом становить 261 529, 07 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просив суд стягнути з ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" пеню в розмірі 35 597, 94 грн., 3% річних в розмірі 5 912, 67 грн., інфляційні втрати в розмірі 24 144, 17 грн., штраф в розмірі 36 371, 25 грн.

Короткий зміст рішення першої інстанції

9. Рішенням суду першої інстанції від 12.04.2017 у задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" до ТОВ "Український лізинговий фонд" про визнання права власності на предмет лізингу та стягнення переплати в розмірі 10 754, 26 грн. відмовлено, зустрічний позов ТОВ "Український лізинговий фонд" задоволено повністю, стягнено з ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" заборгованість на суму 261 529, 07 грн., пеню - 35 597, 94 грн., 3% річних - 5 912, 67 грн., інфляційні втрати - 24 144, 17 грн., штраф - 36 371, 25 грн. та 5 453, 33 грн. судового збору.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням таких обставин::

- 17.01.2014 між ТОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2473/01/14-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток №2), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов вказаного договору;

- загальна сума лізингових платежів на дату укладення договору становить 201 088, 06 грн., однак, може змінюватися відповідно до Загальних умов договору фінансового лізингу (пункт 8.1 договору);

- на виконання умов договору фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 відповідач за первісним позовом передав, а позивач за первісним позовом в свою чергу прийняв предмет лізингу - автомобіль Hyndai Accent, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3, що підтверджується Актом прийому-передачі предмета лізингу від 07.02.2014;

- додатковою угодою №2 від 06.02.2014 до договору фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 сторони виклали додаток №1 до договору в новій редакції, яким узгодили дату нарахування й оплати в період з 21.01.2014 по 07.02.2017, розмір платежу, винагороди, загальну суму лізингового платежу 201 088, 06 грн.;

- первісний позивач сплатив на виконання умов цього договору лізингові платежі в розмірі 201 088, 06 грн., які включають вартість предмета лізингу - 139 940 грн., винагороду (комісію) лізингодавця - 61 148, 06 грн., переплата склала 10 754, 26 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 24.01.2014 по 18.02.2016, а тому останній набув право власності на предмет лізингу;

- у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа №910/24215/15 за позовом ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" до ТОВ "Український лізинговий фонд" про визнання недійсним пункту 8.4 договору фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №910/24215/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та Вищого господарського суду України від 19.01.2017, у задоволенні позову ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" відмовлено. У постанові суду касаційної інстанції зазначено, що узгоджена сторонами в пункті 8.4 договору фінансового лізингу сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до пункту 2.6 Загальних умов договору є свідченням реалізації сторонами права на унеможливлення понесення однією із сторін договору збитків у зв'язку із коливаннями курсу валют, для компенсації понесених відповідачем втрат на придбання зазначеного автомобіля, оскільки предмет лізингу виготовлено за кордоном та імпортовано в Україну, а отже така умова договору лізингу, не суперечить умовам договору фінансового лізингу, передбаченим частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та, як наслідок, не зумовлює визнання цього пункту договору недійсним;

- у ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" утворилась заборгованість перед ТОВ "Український лізинговий фонд" за договором фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 по сплаті лізингових платежів за період з 07.08.2015 по 07.02.2017 у розмірі 261 529, 07 грн., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим відповідачем за первісним позовом, у зв'язку з наявністю якої первісні позовні вимоги ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" в частині визнання права власності ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на легковий автомобіль Hyindai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № двигуна НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3 задоволенню не підлягають, а також не підлягають задоволенню первісні позовні вимоги ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" в частині стягнення з ТОВ "Український лізинговий фонд" на користь позивача переплати за договором фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 року в розмірі 10 754, 26 грн.;

- 21.03.2017 відповідач за первісним позовом звернувся із зустрічною позовною заявою, в якій зазначав, що за період з 20.01.2014 по 07.02.2017 позивачем за зустрічним позовом виставлялись рахунки-фактури на оплату з урахуванням зростання курсу гривні до долара США, проте відповідач за зустрічним позовом оплатив їх частково (на суму 237 769, 41 грн.), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та письмовими поясненнями позивача за зустрічним позовом щодо сплати лізингових платежів. Отже, на його думку, заборгованість ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" перед ТОВ "Український лізинговий фонд" за договором фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 зі сплати лізингових платежів за період з 07.08.2015 по 07.02.2017, з врахуванням зростання курсу гривні до долара США, становить 261 529, 07 грн., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем за зустрічним позовом;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем за зустрічним позовом грошових коштів ТОВ "Український лізинговий фонд" в розмірі 261 529, 07 грн.;

- перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем за зустрічним позовом сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 за загальний період прострочки з 03.08.2016 по 03.03.2017, суд дійшов висновку, що ця частина зустрічних позовних вимог підлягає задоволенню та з посиланням на те, що відповідно до статті 83 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог присудив до стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 3% річних в розмірі 5 912, 67 грн. за період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з 03.08.2016 по 03.03.2017;

- перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом інфляційних втрат за загальний період з 03.08.2016 по 03.03.2017 в розмірі 24 144, 17 грн. підлягають задоволенню у заявленому ним розмірі;

- перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем за зустрічним позовом його договірного грошового зобов'язання за загальний період прострочення з 03.08.2016 року по 03.03.2017 року в розмірі 35 597, 94 грн., суд вважав, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем за зустрічним позовом розмірі;

- пунктом 7.1 Умов передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору лізингоодержувач несе таку відповідальність: пункт 7.1.2. - у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, крім пені, передбаченої пунктом 7.1.1. договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів в розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача за зустрічним позовом штрафу на суму 36 371, 25 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції первісний позивач оскаржив його до апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції постановою від 14.12.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/2079/17 - без змін.

12. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що:

- апеляційний суд погодився з повнотою встановлення вищезазначених обставин справи судом першої інстанції та правильністю їх оцінки;

- посилання заявника апеляційної скарги на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, а зокрема, статті 392 ЦК України, суд відхилив з посиланням на умови договору лізингу, за якими право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача тільки після сплати всіх лізингових платежів, а оскільки судами встановлено обставини часткової оплати, то у позивача відсутні правові підстави для набуття права власності на предмет лізингу за спірним договором;

- доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а зокрема, статті 35 ГПК України суд також визнав необґрунтованими, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №910/24215/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та Вищого господарського суду України від 19.01.2017, відмовлено у визнанні недійсним пункту 8.4. договору, який визначає: "Сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до пункту 2.6 Загальних умов договору". Отже, рішеннями у справі №910/24215/15 не встановлено жодних обставин виконання сторонами спірного договору.

- 05.09.2017 до апеляційного суду подано заяву про заміну зустрічного позивача ТОВ "Український лізинговий фонд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "УЛФ-Фінанс" з посиланням на те, що 17.03.2017 ТОВ "Український лізинговий фонд" відступило ТОВ "УЛФ-Фінанс" права вимоги за договором фінансового лізингу з наданням копії належно засвідченого договору відступлення прав вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017, згідно з пунктом 7.1 якого договір набуває чинності з моменту його підписання (т. 2, а.с.140-145). Ухвалою апеляційного суду від 05.09.2017 здійснено заміну позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) у справі - ТОВ "Український лізинговий фонд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "УЛФ-Фінанс" (т. 2, а.с. 177-181).

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом))

13. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник зазначив, що судами порушено приписи статті 512 ЦК України та статті 25 ГПК України, оскільки відповідач на момент прийняття рішення судом першої інстанції втратив право вимоги до позивача, а процесуальна заміна неналежного зустрічного позивача на належного не допускається.

14. Також, скаржник зазначив, що в порушення статей 188, 189 ГК України, відповідач безпідставно змінив умови договору в односторонньому порядку, а саме застосував валютне коригування розрахунків згідно з пунктом 8.4 договору фінансового лізингу. Буквальне тлумачення пункту 2.6. Загальних умов договору не дозволяє встановити ні порядку, ні умов можливої зміни лізингових платежів з коригуванням курсу валют, а саме ким, на яку дату розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку і яким є цей середньозважений курс, за який період він визначається, як саме повідомляється інша сторона договору про зміну ціни договору (т. 1, а.с. 62, 65-зворот). Відтак, зазначена умова договору потребує додаткового врегулювання умов її застосування шляхом укладення додаткової угоди та не може змінювати умови укладеного договору в односторонньому порядку. При цьому, скаржник посилався на таку практику застосування статті 188 ГК України відповідно до Постанови Верховного Суду України 12.09.2011 у справі №66/311-10.

15. Скаржником зазначено, що судами порушено статтю 625 ЦК України, оскільки, інфляційні втрати на грошові зобов'язання в іноземній валюті не нараховуються.

16. Скаржник також зазначив, що здійснював оплату рахунків лише в частині оплати вартості майна та винагороди лізингодавця згідно з Графіком (додаткова угода №2 від 06.02.2014 до договору). Отже, сама по собі оплата позивачем рахунків не свідчить про його згоду з валютним коригуванням при оплаті лише в частині оплати вартості предмета лізингу та винагороди згідно з графіком. В той же час, зі змісту платіжних доручень вбачається, що у "призначенні" платежу відсутня оплата саме винагороди згідно з пунктом 2.6. загальних умов договору фінансового лізингу.

Доводи інших учасників справи

17. ТОВ "УЛФ-Фінанс" у відзиві на касаційну скаргу заперечило доводи касаційної скарги, вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими, оскільки відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору. В той же час, скаржник ігнорує умови договору, виконав його не в повному обсязі.

18. Причини подання зустрічного позову саме ТОВ "Український лізинговий фонд" пояснив тим, що даний зустрічний позов був поданий з метою недопущення пропуску строку подання зустрічних позовних вимог, а новий лізингодавець, яким є ТОВ "УЛФ-Фінанс", не заперечував проти подання такого позову.

19. Щодо твердження скаржника про набуття ним права власності на предмет лізингу на підставі договору, то такі твердження не відповідають дійсності, оскільки скаржником порушено взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі.

20. Крім того, у відзиві зазначено, що підписавши договір, скаржник необґрунтовано посилається на невідповідність окремих його положень вимогам чинного законодавства.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

21. Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991

Стаття 23 - позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Стаття 24 - господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Статті 25 - у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Стаття 101 - у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

22. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 188 - зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частини 1, 2 статті 189 - ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Частина 3 статті 198 - відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

23. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 328 - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 392 - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частина 1 статті 512 - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Стаття 525 - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 625 - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частини 2, 3 статті 632 - зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності прийнятих судами рішень відповідно до статті 300 ГПК України здійснюється виключно в частині застосування норм матеріального та процесуального права. В контексті зазначеного, прийнятними є доводи скаржника про порушення норм процесуального права - статей 4-3, 22 - 25 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

25. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно із статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. За змістом положень зазначених норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За наслідком подання заяви 05.09.2017 про заміну зустрічного позивача правонаступником, апеляційний суд встановив, що 17.03.2017 ТОВ "Український лізинговий фонд" відступив ТОВ "УЛФ-Фінанс" права вимоги за договором фінансового лізингу з наданням копії належно засвідченого договору відступлення прав вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017, згідно з пунктом 7.1 якого договір набуває чинності з моменту його підписання (т. 2, а.с.140-145). Відтак, на момент звернення із зустрічною позовною заявою у ТОВ "Український лізинговий фонд" були відсутні права вимоги до первісного позивача - ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" як такі, що відступлені іншій особі. З огляду на зазначене, суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ "Український лізинговий фонд" про стягнення з первісного позивача грошових сум за договором фінансового лізингу від 17.01.2014 №2473/01/14-В. Також, апеляційний суд з порушенням вимог статей 2, 22, 23-24 ГПК України здійснив процесуальну заміну первісного відповідача (зустрічного позивача) у справі №910/2079/17 на ТОВ "УЛФ-Фінанс" ухвалою від 05.09.2017 без погодження з первісним позивачем (т. 2, а.с. 177-181).

26. Суд вважає, що положення статті 25 ГПК України в редакції Закону України №3329-VІ від 12.05.2011, якими розширено підстави процесуального правонаступництва, та які на час розгляду спору допускають сингулярне правонаступництво згідно із статтею 512, 520 ЦК України на будь-якій стадії судового процесу, в даному випадку не можуть застосовуватися, оскільки заявником, який є відповідачем за основним позовом, подано заяву про правонаступництво ним вимог зустрічного позивача, без зазначення того, що він також просить визнати його правонаступником прав та обов'язків первісного відповідача, що означає неповноту визначення ним правонаступництва прав та обов'язків за договором відступлення прав вимоги 17.03.2017, а також з огляду на те, що зустрічний позивач (первісний відповідач) у справі виявився особою, права та обов'язки якої на момент подання зустрічної позовної заяви не були порушені, оскільки він їх відступив третій особі за договором цесії.

27. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд вправі прийняти зустрічну позовну заяву. У випадку відсутності такого права, Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

28. Судами встановлено, що предметом спору за зустрічним позовом у даній справі є стягнення заборгованості в розмірі 363 555, 10 грн. з ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" за договором фінансового лізингу від 17.01.2014 №2473/01/14-В. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач за зустрічним позовом аргументував, що заявлені ним вимоги направлені на захист його прав, які виникли внаслідок неналежного розрахунку за цим договором. Оскільки, рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято 12.04.2017, а договір про відступлення права вимоги між відповідачем та його правонаступником було підписано 17.03.2017, а також, враховуючи, що судом першої інстанції не здійснювались дії щодо заміни сторони і не приймалось відповідних ухвал відповідно до статті 25 ГПК України, то логічним є висновок, що на момент прийняття цього рішення суд першої інстанції прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

29. Відтак, оцінюючи доводи скаржника про незаконність прийнятих судами рішень першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, погоджується з їх обґрунтованістю в частині незаконності прийняття рішення про задоволення зустрічного позову на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" та подальшої його заміни на стадії апеляційного розгляду новою особою - ТОВ "УЛФ-Фінанс". У зазначеній частині Суд вважає правильним прийняти власне рішення та відмовити у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Український лізинговий фонд" про стягнення спірної грошової суми.

30. Суд вважає, що доводи скаржника на предмет обґрунтованості виставлених йому до оплати рахунків та дотримання норм матеріального права при збільшенні розміру лізингових платежів відповідно до пункту 8.4 договору фінансового лізингу та пункту 2.6 Загальних умов договору фінансового лізингу від 17.01.2014 №2473/01/14-В не можуть бути предметом даного касаційного перегляду, оскільки Суд дійшов висновку, що первісний позов заявлено до неналежного первісного відповідача, що має наслідком відмову в задоволенні такого позову.

31. З огляду на таке, суд не погоджується з мотивувальними частинами рішення місцевого господарського суду та апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання права власності на предмет лізингу (автомобіль) внаслідок неповної сплати лізингових платежів, однак, погоджується з правильністю таких висновків у резолютивній частині судових рішень, з огляду на заявлення первісного позову до неналежного первісного відповідача.

32. Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді даної справи зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Аналізуючи прийняті судами рішення крізь призму застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, суд вважає, що судами не надано обґрунтованої мотивації щодо задоволення зустрічних позовних вимог, рішення в цій частині прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому для виправлення зазначених процесуальних помилок їх слід скасувати.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. З огляду на зазначене, керуючись частиною 2 статті 311 ГПК України, статтею 6 Конвенції, встановивши наявність порушення процесуальних норм права, що привели до ухвалення незаконного рішення, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача за зустрічним позовом, скасування рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову та необхідність прийняття в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. В решті судові рішення слід залишити в силі.

В. Судові витрати

34. У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги та скасуванням постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, Суд покладає на зустрічного позивача витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви та стягує із зустрічного позивача на користь зустрічного відповідача судові витрати за розгляд справи в апеляційному (5 998, 66 грн.) та касаційному (10 906, 66 грн.) судах на загальну суму 16 905, 32 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 238, 308, 311, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/2079/17 скасувати в частині задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" про стягнення 363 555, 10 грн. У зазначеній частині прийняти нове рішення:

"1. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" про стягнення 363 555, 10 грн. відмовити.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 залишити без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 35-А, офіс 301 код ЄДРПОУ 37859096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (23223, Вінницька область, Вінницький район, село Зарванці, вулиця Руданського, будинок 27, код ЄДРПОУ 38504000) 16 905 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 32 (тридцять дві) коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.".

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк