Рішення

від 17.05.2018 по справі 826/567/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 17 травня 2018 року                      № 826/567/18 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи за позовом   Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок Лісовий" до Державна фіскальна служба України про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 31.08.2017 року , В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» (далі по тексту – позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту – відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати податкову консультацію від 31 серпня 2017 року №1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в оскаржуваній податковій консультації допустив неправильне застосування законів України, чим порушує права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий». Додатково позивач стверджує, що відсутні підстави для відмови у застосуванні підпункту 8 пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України до малого суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» щодо об'єкта нерухомого майна торгового павільйону з продажу металовиробів площею 1749,6 кв.м. літ «А» по вул. Миропільській, 2а у м. Києві. Крім того, позивач повідомив, що оскаржувана податкова консультація містить тлумачення норм Податкового кодексу України, що припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, однак рішення прийняте не на користь позивача як платника податків. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 січня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення учасників справи. Копію ухвали про відкриття провадження представник відповідача отримав 18 січня 2018 року, що підтверджується відповідною розпискою. У встановлений судом строк відповідач не надав відзив на позовну заяву, або заяву про визнання позову, відтак суд розглядає дану справу на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» звернувся до Голови Державної фіскальної служби України листом №3 «Про надання індивідуальної податкової консультації», в якому просив: у відповідності до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роз'яснити чи є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкт нежитлової нерухомості будівля ринку – торговий павільйон, площею 1749,6 кв.м. У вказаному листі позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» згідно частини 3 статті 55 Господарського кодексу України є суб'єктом малого підприємництва, а відтак будівля ринку – торговий павільйон за адресою: 02192, м. Київ, вул. Миропільська, 2А не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Державна фіскальна служба України на запит позивача щодо справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надало індивідуальну податкову консультацію №1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 31 серпня 2017 року. Податковий орган в зазначеній індивідуальній податковій консультації зазначив, що застосування норм підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України Товариством, господарська діяльність якого згідно з КВЕД належить до класу 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» не є правомірним. Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що застосування до торгового павільйону податкової преференції, визначеної підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі – Преференція) передбачає виключення із об'єкта оподаткування податком об'єктів нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках. При цьому, державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, у класі 1230 «Будівлі торгівельні» відносить до різних підкласів «Торгові центри, універмаги, магазини» (підклас 1230.1) та «Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків» (підклас 1230.2). За таких обставин, об'єкт, який, очевидно, класифікується у підкласі «Торгові центри, універмаги, магазини» (підклас 1230.1), що розташований на території критого ринку, не може бути ідентифікованим як об'єкт нерухомості, на який поширюється дія Преференції в значенні «на ринках». На думку Державної фіскальної служби України, текст Преференції «на ринках» може поширюватись на об'єкти нерухомості, які є об'єктом права власності суб'єктів господарювання, що утворені та зареєстровані в установленому порядку як ринки і належать до категорій суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу. Крім того, в індивідуальній податковій консультації зазначено, що Преференція застосовує термін «мала архітектурна форма», що встановлює обмеження її застосування до об'єктів нежитлової нерухомості площею 30 м2 незалежно від функціонального використання земельної ділянки, на якій розміщено такий об'єкт, наприклад «Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», то, зважаючи на приписи підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, норма уточнення щодо виключення із об'єкта оподаткування податком об'єктів нежитлової нерухомості «на ринках», може бути поширеною на об'єкти нежитлової нерухомості елементів торгової мережі ринку, площа яких не перевищує площі малої архітектурної форми. Незгода позивача із висновками індивідуальної податкової консультації №1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 31 серпня 2017 року зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного. Відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент звернення за податковою консультацією) за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Згідно пункту 52.2 статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України визначено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства. З оскаржуваної податкової консультації вбачається, що позиція контролюючого органу базується на тому, що господарська діяльність позивача згідно КВЕД належить до класу 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», а відтак застосування норм підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є правомірним. На думку податкового органу, торговий павільйон, в якому позивач здійснює свою діяльність не підпадає ні під поняття ринок, ні під поняття малої архітектурної форми. Питання оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються статтею 266 Податкового кодексу України. Зокрема, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України – є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129№ пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти житлової нерухомості – це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду. При цьому, підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування: об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках. Тобто позиція податкового органу, зводиться до того, що аби скористатися пільгою, передбаченою підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України: - об'єкт нерухомості має бути розташований на ринку й належати на праві власності суб'єкту господарювання, зареєстрованому як ринок, або - власником об'єкта нерухомості може бути інший суб'єкт, аніж ринок, однак право користування земельною ділянкою в межах ринку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, повинне бути зареєстроване. При цьому, фіскальний орган вважає, що для застосування передбаченої в пп. «е» пп. 266.2.2 ПКУ пільги площа об'єктів нерухомості, розташованих на території ринку, не повинна перевищувати 30 кв. м (тобто такі об'єкти нерухомості мають бути малими архітектурними формами). Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача є 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Водночас, відповідно до Національного класифікатору України класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України 11 жовтня 2010 року №457, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року N 530, до класу 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна включає в себе також надання в оренду та управління власним або орендованим нерухомим майном: багатоквартирними будівлями та житлом; нежитловими будівлями, у т.ч. виставковими залами, складськими приміщеннями; земельними ділянками; надання будівель, упоряджених або неупоряджених квартир чи апартаментів для довготермінового використання зазвичай на умовах щомісячної або річної оплати. Цей клас також включає: діяльність ринків; розроблення будівельних проектів для власного використання; експлуатацію житлових мобільних комплексів; надання приміщень виключно для утримання тварин. Крім того, відповідно до пункту 3.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» предметом діяльності Товариства є, зокрема, організація роботи ринків. З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» є власником торгового павільйону з продажу металовиробів площею 1749,6 кв.м. літ. «А», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Миропільській, 2-а. Суд звертає увагу, що вказаний павільйон будувався на земельній ділянці, переданій у користування рішенням Київської міської ради від 26 червня 2007 року №989/1650 «Про передачу ЗАТ «Ринок Лісовий» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування ринку з продажу виробів з металу по вул. Миропільській, 2», що підтверджується звітом про проведення технічного огляду на відповідність будівельних конструкцій, інженерних систем та будівельно-монтажних робіт проектній документації та державним будівельним нормам від 15 жовтня 2009 року. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що з 2010 року зазначена земельна ділянка з цільовим призначенням «будівництво, експлуатація та обслуговування ринку по продажу виробів з металу» передана у власність позивача, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 липня 2010 року. При цьому, факт правонаступництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» не заперечується відповідачем та підтверджується вимогами пункту 1.1 Статуту позивача. За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, що з моменту введення об'єкта в експлуатацію він використовується з метою розміщення на ньому ринку. З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» від 12 жовтня 2017 року №06 щодо класифікації об'єкта будівництва, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом №8/16-749-17 від 08 листопада 2017 року повідомило, що з питань застосування положень ДКБС необхідно звертатись до Держстату. У відповідь на запит позивача щодо надання роз'яснень щодо Державного класифікатора будівель та споруд, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, Державна служба статистики України повідомила позивачу листом №03.6-07/154-17 від 30 жовтня 2017 року, що органи державної статистики використовують ДК 018:2000 для проведення державних статистичних спостережень зі статистики будівництва та публікації даних за їх результатами. Відповідно до статистичної методології, нежитлова будівля – торговий павільйон з продажу металовиробів відноситься до підкласу 1230.2 «Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків», класу 1230 «Будівлі торгівельні». При цьому, суд звертає увагу, що пунктом 2 розділу І Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №57/188/84/105 від 26 лютого 2002 року, передбачено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій. Водночас, вказаними Правилами не визначено порядку, в якому має реєструватись ринок. При цьому, листом від 12 грудня 2014 року №3345/22-14-7.2 Державна реєстраційна служба України щодо порядку проведення державної реєстрації ринків в Україні повідомила, що відповідно до розділу І щодо Методичних рекомендацій базових моделей ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 28 липня 2004 року №281, ринок - суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій. При цьому, відповідно до вимог статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Також, у вказаному листі Державна реєстраційна служба України зазначила, що порядок проведення державної реєстрації юридичної особи встановлений статтями 24, 25-27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», тобто підтвердила відсутність законодавчо передбаченого особливого порядку реєстрації ринків в Україні. Додатково суд звертає увагу, що позивач у листі-запиті №3 від 21 липня 2017 року зазначив, що згідно з фінансовою звітністю річний доход ТОВ «Ринок Лісовий» становить біля 2,2 млн. грн., а середня кількість працівників за звітний 2016 рік складає 18 осіб. Відповідно до частини 3 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами малого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Наведене свідчить, що позивач належить до суб'єктів малого підприємництва, що відповідачем не враховано при наданні оскаржуваної податкової консультації. Оскільки матеріалами справи підтверджується, що об'єкт з моменту введення його в експлуатацію використовується з метою розміщення в ньому ринку, при цьому, у позивача наявні всі необхідні документи, що підтверджують реєстрацію такого об'єкта, суд приходить до висновку, що об'єкт нерухомого майна - торговий павільйон з продажу металовиробів, площею 1749,6 кв.м. літ. «А», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 2А, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» у відповідності до підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами правомірність викладеної в оскаржуваній податковій консультації позиції. Водночас, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого, в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач при наданні оскаржуваної податкової консультації виходив з розширеного тлумачення норм Податкового кодексу України, діяв всупереч одного з основних принципів податкового законодавства України, а відтак така податкова консультація підлягає скасуванню в судовому порядку. При цьому, суд звертає увагу на вимоги пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність видання оскаржуваної податкової консультації, а відтак у суду наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 263, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною та скасувати податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 31 серпня 2017 року №1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК. 3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок Лісовий» (код ЄДРПОУ 24723861) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197). Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук